Ухвала суду № 61898855, 10.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7204/16

Головуючий у першій інстанції Пепеляшков О. С.

Доповідач Станкевич В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Станкевича В.А.

суддів - Варикаші О.Д.

- Бабія А.П.

при секретарі - Желєзнові В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа Одеська міська рада про визнання права користування жилим приміщенням, зобов'язання укладення договору найму, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 16 серпня 2016 року, -

встановила:

До суду з позовом звернувся ОСОБА_3, який вказав, що на підставі ордеру його батьку ОСОБА_4 була виділена квартири під АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 до часу смерті був її основним квартиронаймачем. Так позивач проживав однією родиною з батьком у спірній квартирі з моменту оселення а в останні роки, коли батько захворів, доглядав його, позивач просив визнати за на ним право постійного користування квартирою АДРЕСА_1, зобов'язати відповідача розпорядження про переоформлення на ім'я ОСОБА_3 особистого рахунку на квартиру АДРЕСА_1 та укласти договір найму.

В судовому засіданні адвокат позивача ОСОБА_5 вимоги позову підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що факт постійного проживання був встановлений рішенням суду, а тому доказуванню не підлягає. Також адвокат підтвердила, що відповідач дійсно певний час був зареєстрований, але не проживав за іншою адресою, а за адресою спірного жилого приміщення зареєструватися не мав можливості, а квартира АДРЕСА_2 взагалі не придатна для проживання.

Представник відповідача ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на наявність рішення про виселення позивача з цього приміщення та відсутність належних доказів правомірності проживання ОСОБА_3 в АДРЕСА_1.

До суду представник третьої особи не з'явився.

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 16 серпня 2016 року позов ОСОБА_3 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа Одеська міська рада про визнання права користування жилим приміщенням, зобов'язання укладення договору найму залишений без задоволення в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі ордеру № 582 серії ЛР від 15.01.1991 року виданого виконавчим комітетом Ленінської ради народних депутатів м. Одеси ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у складі 3-х чоловіків: дружина - ОСОБА_7, син - ОСОБА_3 була надана у користування двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с. 7, 8).

03.11.1994 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 шлюб було розірвано рішенням суду, сина ОСОБА_8, 1979 р.н., залишено проживати з матір'ю (а.с. 100).

ОСОБА_3 має постійну реєстрацію за іншим місцем проживанням, а саме в квартирі АДРЕСА_2. Ця обставина встановлена судовим рішенням від 26.06.2013р. справа № 1527/16091/12, підтверджується матеріалами справи (а.с. 98, 99, 101) та не заперечується адвокатом позивача.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 9).

В квартирі в квартирі АДРЕСА_2 досі проживає ОСОБА_7, що підтверджується поясненнями адвоката позивача, матеріалами справи (а.с. 98, 99, 101).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30.09.2014р. було задоволено позов Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_3 та останнього виселено з АДРЕСА_1 як такого, що зайняв це приміщення самоправно. Вказане рішення залишено в силі судом апеляційної інстанції, що не заперечувалось адвокатом позивача (а.с. 104-105, 106-108).

Зазначеним та іншим рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 не проживав постійно із померлим однією сім'єю та те, що він зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням.

Згідно ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою найма інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може вирішено в судовому порядку.

Відповідно до 13 Правових позицій Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій судових справ від 26.05.2001р. ...особа, яка вселилась до наймача як член сім'ї, не набуває користування займаним ним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іі жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або якщо є інші докази що вона при цьому не змінювала свого постійного місця проживання.

В суді з'ясовано, що основним місцем проживання позивача, в тому числі станом на момент смерті батька, була квартира АДРЕСА_2, до якої він переїхав після розлучення батьків разом з матір'ю.

Зазначена обставина підтверджується реєстрацією за вказаною адресою, фактом визначення місця проживання дитини з матір'ю за вказаною адресою після розлучення; крім того вказану адресу позивач сам зазначав у договорі-замовленні на поховання ОСОБА_4 (а.с. 102); актом обстеження житлових умов 01.041.2014р. (а.с. 101); відсутністю письмової згоди на проживання всіх членів сім'ї наймача; відсутністю будь-яких належних доказів що це приміщення є постійним місцем його проживання, відсутності даних про ведення з наймачем спільного господарств.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Ч. 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки нових доказів факту правомірності постійного приживання позивача з померлим наймачем як члена однієї сім'ї тривалий час, а також те, що вищевказана квартира була єдиним місцем проживання позивача навіть при повторному розгляді вирішених позовних вимог ОСОБА_3 представлено не було, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення позовних вимог не має, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

Що стосується посилань зазначених в позовній заяві та апеляційній скарзі то вони або спростовуються матеріалами справи або не підтверджуються переконливими належними та допустимими доказами.

Враховуючи все вищевикладене колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, ч. 1 п. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 16 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.А. Станкевич

Судді: О.Д. Варикаша

А.П. Бабій