Ухвала суду № 61898695, 06.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5459/16

Головуючий у першій інстанції Жигулін С.М.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2016 року про задоволення подання державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області про надання дозволу примусово увійти до житлового будинку у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення,

встановила:

19 травня 2016 року державний виконавець Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - державний виконавець ВДВС) звернувся до суду з поданням про надання дозволу на примусове проникнення до житлового будинку АДРЕСА_1

Подання було обґрунтоване посиланням на те, що на примусовому виконанні у державного виконавця ВДВС знаходяться два виконавчих листи №500/2367/15-ц, видані 08.04.2016 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області про покладання обов'язку на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не перешкоджати ОСОБА_5 в користуванні житлом за адресою: АДРЕСА_1 та вселення ОСОБА_5 в зазначений будинок.

Зазначені виконавчі листи були видані на виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року, яке набрало законної сили (а.с.39).

19.04.2016 року державним виконавцем було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень по виконанню виконавчих листів №500/2367/15-ц, виданих 08.04.2016 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області, оскільки боржниками ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вищевказане рішення суду не виконано самостійно у добровільному порядку.

Так, 27.04.2016 року та 04.05.2016 року державним виконавцем, сумісно зі стягувачем, були здійснені виходи за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання боржником рішення суду. В результаті виходу було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рішення суду не виконала, державного виконавця та стягувача для проведення примусових дій, пов'язаних з виконанням рішення суду, до будинку впустити відмовилися.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2016 року зазначене вище подання головного державного виконавця ВДВС було задоволено (а.с. 22).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ставлять питання про скасування даної ухвали суду від 19.05.2016 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як було зазначено вище, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року, яке було залишено без мін ухвалою апеляційного суду Одеської області на апелянтів ОСОБА_3Ф та ОСОБА_4 було покладено обов'язок не перешкоджати ОСОБА_5 в користуванні житлом в будинку АДРЕСА_1

ОСОБА_5 було вселено у вказаний житловий будинок, однак апелянти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовились виконувати вказане рішення суду в добровільному порядку, крім того перешкоджають ОСОБА_5 у вселенні у вказаний будинок. Більш того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не визнають законність вищевказаного рішення суду та перешкоджають державному виконавцю його виконати на підставі виконавчих листів.

Всі вищевикладені обставини підтверджуються матеріалами справи та визнані всіма сторонами, а тому у відповідності до ч.1 ст. 61 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

Спірним в даному випадку є те, чи обгрунтоване подання головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного ДВС Одеської області про примусове проведення виконавчих дій, примусове входження до будинку АДРЕСА_1 і примусове вселення в нього ОСОБА_5

З цих підстав колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 124 Конституції України та у відповідності до ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

З огляду на викладене, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року, яке було залишено без мін ухвалою апеляційного суду Одеської області, про що зазначив представник апелянтів в суді апеляційної інстанції - ОСОБА_6, набрало законної сили, а тому підлягає обов'язковому виконанню.

У зв'язку з цим, посилання апелянтів та їх представника на те, що вказане рішення є незаконним і підлягає скасуванню, не може бути прийнято до уваги колегією суддів, оскільки незгода відповідачів з ухваленим судовим рішенням, яке набрало законної сили, не може бути підставою для відмови від виконання судового рішення.

Доводи апелянтів та їх представника ОСОБА_6 про те, що частка ОСОБА_5 у праві власності на будинок є незначною, а тому вона не підлягає вселенню, а їй належить сплатити грошову компенсацію за їх частку, вищевикладених вимог чинного законодавства щодо обов'язкового виконання судового рішення, не спростовують.

Також, з огляду на викладене, не є підставою для відмови у виконанні судового рішення заява відповідачів до суду про його перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами, оскільки на даний час рішення не переглянуто і не скасовано, а тому має бути виконано.

Так, відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

Посилання апелянтів на те, що зазначеною нормою процесуального права не передбачено примусове проникнення до житла для вселення особи за судовим рішенням, є безпідставними, оскільки у відповідності до ч.8 ст.8 ЦПК України, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Крім того, п.15 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду може безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення.

У відповідності до положень абзацу 4 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Актів державного виконавця від 27.04.2016 року та від 04.05.2016 року з виходом за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання боржниками рішення суду, було встановлено, що ОСОБА_4 рішення суду не виконала, державного виконавця та стягувача для проведення примусових дій, пов'язаних з виконанням рішення суду, до будинку впустити відмовилася (а.с.5,6).

З цих підстав, та метою примусового виконання рішення суду, головний державний виконавець ВДВС звернувся до суду з поданням про надання дозволу на примусове проникнення до житлового будинку АДРЕСА_1 і вселення в нього ОСОБА_5

Також безпідставним є доводи апелянтів та їх представника стосовно того, що раніше державний виконавець ВДВС вже звертався до суду з аналогічним поданням, однак ухвалою того ж суду від 23 червня 2015 року йому було відмовлено в задоволенні подання.

Так, як вбачається із ували Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2015 року (а.с.31), в задоволенні подання було відмовлено через те, що державний виконавець не надав суду доказів перешкоджання державному виконавцю вільному доступу до вищевказаного будинку та щодо неможливості виконання рішення суду не інакше як на підставі примусового входження до житла.

Оскільки при розгляді даної справи, головний державний виконавець ВДВС надав суду такі докази, а саме Акти від 27.04.2016 року та від 04.05.2016 року про недопуск його до вказаного будинку для примусового виконання судового рішення, про що йшлося вище, то підстав для задоволення апеляційної скарги матеріали справи не містять.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвалу постановлено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4відхилити.

Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко