Ухвала суду № 61898641, 06.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5953/16

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року про забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання,

встановила:

16.06.2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те що, 27.04.2016 року позивачу та його дідусю ОСОБА_5 стало відомо, що існує договір довічного утримання (догляду) (далі - Договір), нібито складений ним 04.09.2015 року з відповідачем ОСОБА_4 та завірений в м. Києві приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., зареєстровано в реєстрі за N«1007, яка на підставі цього Договору здійснила державну реєстрацію права на його квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 717011051101, номер запису про право власності: 11039439.

З 23.08.2015 року старша дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_7, яка постійно проживає за кордоном у ФРН помістила свого батька в будинок милосердя Одеського Свято-Архангело- Михайловського жіночого монастиря.

19.06.2015 року позивач разом з родичами забрав ОСОБА_5 звідти і привіз в його вищевказану квартиру, в якій зареєстрований і проживає позивач разом із своєю малолітньою донькою, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Про існування цього Договору дідусь не знав, ніколи його не бачив і не мав на руках.

Позивач кожний день навіщав дідуся в монастирі і запевнив що ОСОБА_5 до м. Києва 04 вересня 2015 року не їздив, а тому ніякого договору з ОСОБА_9 не підписував. Цей факт підтверджується листом Одеського Свято-Архангело-Михайловського жіночого монастиря від 11 травня 2016 року №58 (а.с. 17).

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_5 за життя звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання зазначеного Договору від 04.09.2015 року. Проте, ІНФОРМАЦІЯ_2 ввечері йому стало зле і він у віці 84 років помер, про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції в Одеській області 06.05.2016 року складено відповідний актовий запис №4752 і було видано свідоцтво про смерть (а.с. 16).

За час свого життя ОСОБА_5, 28 квітня 2016 року склав та видавав заповіт, як розпорядження на випадок своєї смерті, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, який зареєстровано в реєстрі за №530, 531. Відповідно до цього заповіту позивач заповів йому все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, що буде належати йому на день його смерті (а.с.19).

Внаслідок смерті ОСОБА_5, відповідно до ст. 1220 ЦК України, відкрилася спадщина, часом відкриття якої є день його смерті.

При таких обставинах, до позивача як спадкоємця на спадкування за заповітом, перейшли усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, у тому числі майнові права, що випливають зі змісту права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, яка за час його життя була передана у власність відповідачу ОСОБА_4

30 травня 2016 року ОСОБА_9 приїхав до м. Одеси і надав до адміністрації студентського містечка Одеського Національного політехнічного університету, на балансі якого знаходиться вище вказаний дім АДРЕСА_1, копію даного Договору.

Ознайомившись із цим Договором. позивач вказав, що підпис в ньому від імені ОСОБА_5 зроблений не ним, а іншою особою.

Посилаючись на перелічені вище обставини, позивач був вимушений звернутися до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання недійсним від 06.06.2016 року, проте у вступній частині позову помилково вказав, що його позовні вимоги мають назву: про розірвання договору довічного утримання.

Крім того, позивач надав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказану квартиру.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23.06.2016 року у задоволенні зазначеної заяви ОСОБА_3 було відмовлено з тих підстав, що позивач не надав суду докази того, що спірна квартира належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_4 (а.с.27).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування даної ухвали про відмову в забезпеченні позову від 23.06.2016 року та постановлення нової - про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Так, у відповідності до ч.ч.1,3 ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1 п. п. 1, 2 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим.

У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов'язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Постановляючи оскаржувану увалу, суд першої інстанції виходив із того, що в заяві про забезпечення позову представник позивача не надав доказів про те, що існує реальна загроза відчуження та перереєстрації майна, на яке позивач просить накласти арешт та в матеріалах справи відсутні підтвердження того, що воно дійсно на праві власності належить відповідачу та не просить витребувати такі відомості. Крім того в заяві не зазначені докази, які б підтвердили факт того, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду а те, що в даному випадку мається спір щодо визнання недійсним договору довічного утримання ОСОБА_5, що в свою чергу тягне а собою можливе визнання права власності відповідача ОСОБА_4 на спірну квартиру недійсним, що в такому випадку потягне за собою успадкування вказаної квартири позивачем ОСОБА_3

Тобто в даному випадку мається спір щодо права власності на спірну квартиру.

З цих підстав, висновок суду про те, що позивач не надав суду доказів про те, що існує реальна загроза відчуження та перереєстрації майна, на яке позивач просить накласти арешт, в матеріалах справи відсутні, є необгрунтованими і безпідставними.

Також безпідставним є висновок суду про те, що в даному випадку міри запобіжного заходу, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Крім того, необгрунтованим є висновок суду про те, що матеріали справи не мають доказів належності спірної квартири на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_4, оскільки зазначені обставини спростовуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 27.04.2016 року (а.с.47-48), копія якої була приєднана до позовних матеріалів.

Таким чином, оскільки вищевказана Інформаційна довідка не спростована матеріалами справи, у суду не було підстав для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач.

Крім того, у відповідності до ч.3 ст.154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Зазначені дії суд має здійснити у разі надання особами, які беруть участь у справі, відомостей, які б спростовували вищезазначену Інформаційну довідку на час постановлення оскаржуваної ухвали.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її спростовують, ухвалу постановлено не у відповідності до вимог процесуального права.

У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_3 задовольнити, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_3 задовольнити та накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 717011051101, номер запису про право власності: 11039439.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.2 ст. 307, п.2 ч. 1 ст. 312, ст.ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року про забезпечення позову скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_3 задовольнити.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 717011051101, номер запису про право власності: 11039439.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко