Рішення № 61895322, 06.10.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 336/2168/13 Головуючий у 1 інстанції: Щаслива О.В.

Провадження № 22-ц/778/3774/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Кочеткової І.В., Кримської О.М.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення Запорізького обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення Запорізького обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа: приватне підприємство «Зернодар» про визнання припиненим договору іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення Запорізького обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення із зняттям з реєстраційного обліку.

В позові зазначено, що 27 липня 2007р. між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та приватним підприємством «Зернодар» укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 10, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 650 000 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитування позивачем укладено з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 договір іпотеки № 10/2-ію від 05.09.2008р., згідно з яким в іпотеку «Державний ощадний банк України» передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (попередня назва вул. 8 Березня) в м. Запоріжжі, яка належить відповідачам на праві спільної часткової власності по 1/3 частці кожному. Оскільки позичальник виконував свої зобов'язання за кредитним договором неналежним чином, станом на 12 березня 2013 року утворилася заборгованість в сумі 430 778 грн. 92 коп., з яких 284 900 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 79 244 грн. 19 коп. заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом, 14 498 грн. 03 коп. пеня за несвоєчасну сплату відсотків, 52 136 грн. 70 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту. Так як позичальник належним чином не виконував свої зобов'язання, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банківською установою з укладенням договору купівлі-продажу з будь-якою особою з визначенням початкової ціни предмету іпотеки за оцінкою суб'єкта оціночної діяльності, виселити відповідачів з іпотечного житла із зняттям їх з реєстраційного обліку.

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», третя особа приватне підприємство «Зернодар», про визнання припиненим договору іпотеки.

В зустрічному позові зазначав, що позичальник за основним зобов'язанням - приватне підприємство «Зернодар» є припиненим у зв'язку з його ліквідацією та внесенням до Єдиного державного реєстру запису про його припинення від 16 грудня 2013 року, тому є припиненим і договір іпотеки. Зважаючи на те, що банк вимагає звернути стягнення на іпотечне майно, не визнаючи факт припинення майнової поруки у зв»язку з припиненням юридичної особи боржника за основним зобов»язанням, просив суд визнати договір іпотеки № 10/2-ію від 05.09.2008р. припиненим у звязку із припиненням основного зобовязання за договором відновлювальної кредитної лінії №10 від 27.07.2007 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено: визнано припиненим договір іпотеки № 10/2-ію від 05.09.2008р., укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Державний ощадний банк України» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність у зв»язку з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» задовольнити в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09 липня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року у цій справі залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеним судовими рішеннями, ПАТ «Державний ощадний банк України» подало касаційну скаргу про їх скасування та задоволення позову банку.

Ухвалою Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року касаційну скаргу банку відхилено та залишено без змін оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного судів.

ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014р. в порядку ст. 355 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду України від 10 лютого 2016р. заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» визнано обґрунтованою та задоволено частково: ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 листопада 2014р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

За наслідками нового розгляду справи ухвалою Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 09 липня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В ході нового апеляційного розгляду справи у судове засідання 22 вересня 2016р. з»явився представник банку та відповідач ОСОБА_2, який одночасно є представником інших відповідачів за довіреностями ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ( Т. 1 а.с. 156-157), які не з»явлись до апеляційного суду.

Також про це судове засідання був повідомлений адвокат ОСОБА_2 ОСОБА_5, який надавав правову допомогу на підставі договору (Т, 1 а.с. 108), але також не з»явився до судового засідання.

Відповідач ОСОБА_2 прохав відкласти розгляд справи на інше судове засідання, посилаючись на те, що не обізнаний про судові рішення вищих судів, не готовий до справи, оскільки прибув до судового засідання з відрядження, а також у зв»язку з відсутністю його адвоката.

Колегія вважала за поважні причини необізнаність апелянта з постановою ВСУ від 10 лютого 2016р. та ухвалою ВССУ від 29 червня 2016р., тому вважала за необхідне надати йому можливість ознайомитись з матеріалами справи, зокрема, з висловленою у справі правовою позицією Верховного Суду України, тому розгляд справи був відкладений на 06 жовтня 2016р. та ця дата погоджувалась із сторонами в судовому засіданні. Також при відкладенні справи ОСОБА_2 було попереджено про забезпечення явки його адвоката. ОСОБА_2 було вручено судову повістку для нього та інших відповідачів на 06 жовтня 2016р. на 17.00 год.

Відповідач за період перерви між судовими засіданнями з матеріалами справи знайомитись не приходив, відповідної заяви не подавав.

В судове засідання 06 жовтня 2016р. жоден з відповідачів не з»явився, явку адвоката не було забезпечено.

Від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які були повідомлені у відповідності до вимог ч. 5 ст. 76 ЦПК України через відповідача ОСОБА_2, який є одночасно їх представником за довіреностями, заяв про відкладення розгляду справи не надходило, про причини своєї неявки апеляційний суд вони не повідомили.

Відповідач ОСОБА_2 прохав відкласти розгляд справи на іншу дату, посилаючись на його виклик як свідка по кримінальному провадженню до Голосіївського управління поліції м. Києва.

Статтею 303-1 ЦПК України унормовано строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, який не може перевищувати двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою І розділу У ЦПК України.

За вимогами ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

З огляду на вимоги вказаних норм процесуального закону та з урахуванням тривалості розгляду справи, яка знаходиться в провадженні судів з 14.03.2013р.; також на те, що перше клопотання відповідача про відкладення справи було задоволено, але позивач не усунув ті перешкоди, які стали підставою для її відкладення, а саме: з матеріалами справи не знайомився, заяв про видачу копій судових рішень вищих судів не спрямував, явку адвоката та інших відповідачів не забезпечив, тому у відповідності до вимог ст. 305 ЦПК України колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторони відповідача, яка свідомо, як вбачається з усіх матеріалів справи, намагається затягнути її вирішення, не отримуючи судові повістки та системно відкладаючи розгляд справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника ПАТ «Державний ощадний банк України» за довіреністю ОСОБА_7, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.

27 липня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України" (далі - Банк), та приватним підприємством "Зернодар" укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 10, за яким це підприємство отримало кредит у сумі 650000 грн. Строк повернення кредиту визначений сторонами не пізніше 27 липня 2010р. ( Т. 1 а.с. 4-8).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитування ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 уклали договір іпотеки № 10/2-ію від 05.09.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, згідно із яким в іпотеку передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка належить відповідачам на праві спільної часткової власності по 1/3 частці кожному ( Т. 1 а.с. 50-54).

Банк виконав свої зобов»язання за договором відновлювальної кредитної лінії, надавши ПП «Зернодар» кредит в обумовленій договором сумі, що підтверджується платіжними дорученнями ПП «Зернодар» та розпорядженнями банку про видачу коштів ( Т. а.с. 11-16).

Позичальник виконував свої зобов'язання за кредитним договором неналежним чином, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 12 березня 2013 року становила 430 778 грн. 92 коп., з яких 284 900 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 79 244 грн. 19 коп. - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом, 14 498 грн. 03 коп. - пеня за несвоєчасну сплату відсотків, 52 136 грн. 70 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту ( Т. 1 а.с. 17).

9 січня 2013 року Банком направлено відповідачам вимогу про добровільне звільнення квартири, яку відповідачі не виконали ( Т. 1 а.с. 60-62).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2013р. затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу ПП «Зернодар» ( Т. 1 а.с. 139-142).

Посилаючись на те, що позичальник за основним зобов'язанням - приватне підприємство "Зернодар" припинено у зв'язку із його ліквідацією, про що до Єдиного державного реєстру внесено запис про його припинення від 16 грудня 2013 року, але його заборгованість залишилась не погашеною, Банк в позові до відповідачів як майнових поручителів просив звернути стягнення та предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселити відповідачів з іпотечного майна із зняттям їх з реєстраційного обліку.

Зі свого боку, ОСОБА_2 у зустрічному позові до банку, посилаючись на ті ж самі обставини щодо припинення юридичної особи боржника, а отже і припинення його основного зобов»язання за кредитним договором, просив визнати припиненою іпотеку як забезпечувального зобов»язання.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» та задо-

вольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що основне зобов»язання припинилось з ліквідацією юридичної особи, а тому як наслідок припинилось і зобов»язання, яке його забезпечувало іпотека.

В апеляційній скарзі щодо неправильності рішення суду, банк вказує, що, оскільки на час звернення Банку до суду позичальник ПП "Зернодар" не був припинений, то у суду не було підстав для визнання іпотеки припиненою.

З такими доводами апеляційної скарги погоджується колегія, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки. Однак при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону).

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру.

Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між такою особою та кредитором.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з унесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Частинами 1, 2 ст. 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

АТ "Ощадбанк" реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись до суду з позовом у березні 2013 року, в період дії договору іпотеки, коли зобов'язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося, та до виключення боржника з Реєстру.

Отже, можна зробити висновок, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи боржника за основним зобов'язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред'явивши до нього позов.

Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 10 лютого 2016 року у цій справі № 6-84цс14, скасовуючи рішення касаційного суду та повертаючи справу на новий касаційний розгляд, та касаційний суд в новій ухвалі від 29 червня 2016р. про скасування ухвали апеляційного суду Запорізької області від 09 липня 2014р. із направлення цієї справи на новий апеляційний розгляд. Відтак, ця правова позиція має бути обов»язково врахована у відповідності до вимог ст. 360-7 ЦПК України при новому апеляційному розгляді справи.

Колегія встановила, що заборгованість позичальника за кредитним договором розрахована станом на 12 березня 2013р. в сумі 430778,92 грн. та з позовом до майнових поручителів банк звернувся 14.03.2013р., тобто коли ще боржник в особі ПП «Зернодар» не було ліквідовано. Тому з урахуванням вказаної правової позиції, майнові поручителі у такому разі не звільняються від виконання укладеного з банком договору іпотеки.

Вказаний розмір заборгованості підтверджується належним розрахунком, та саме таку

суму заборгованості визнав господарський суд як кредиторську заборгованість ПП «Зернодар» перед Ощадбанком у господарській справі, а отже її розмір не підлягає окремому доведенню у цій справі. Відповідачі заперечень проти розміру заборгованості в ході розгляду справи не висували, зосередившись лише на припиненні їх зобов»язань за договором іпотеки.

За договором іпотеки № 10/2-ію від 05.09.2008р. зобов»язання ПП «Зернодар» забезпечувалось іпотекою АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 23087111) загальною площею 47,31 кв. м, житловою площею 32,71 кв. м, яка належить ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності по 1/3 частці кожному на підставі договору міни, посвідченого Четвертою Запорізькою державною нотаріальною конторою 01.08.1996р. за реєстровим № 3-2776, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно номер 19993219, виданим орендним підприємством ЗМБТІ 23.08.2008р.

Згідно з домовленістю сторін, встановленою у пункті 1.4 іпотечного договору, вартість предмета іпотеки визначена сторонами у сумі 312912 грн. (Т. 1 а.с. 21-23).

Відповідно до п. 3.1.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов»язань за кредитним договором, зокрема, якщо прострочення будь-якого з платежів або його частини становить більше двох місяців, а за положенням п. 6.2 цього договору також у випадку, якщо у разі настання строку платежу зобов»зння не буде виконано.

З матеріалів справи вбачається, що ПП «Зернодар» у визначений строк повернення кредиту до 27 липня 2010р. кредит не повернуло, здійснивши останній платіж за тілом кредиту 05.01.2011р., а за відсотками 31.08.2010р., та в подальшому припинило його сплату. Отже, порушило умови кредитного договору, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

В позові ПАТ «Державний ощадний банк України» просило звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» - шляхом продажу предмета іпотеки за договором купівлі-продажу, укладеним з будь-якою особою покупцем з отриманням ОСОБА_6 з державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, із визначенням початкової ціни предмета іпотеки за оцінкою суб»єкта оціночної діяльності.

Колегія вважає, що вказаний спосіб відповідає як положенням ст.. 38 ЗУ «Про іпотеку», так і умовам іпотечного договору, а тому не мається перешкод у застосуванні саме такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте, колегія вважає, що початкова ціна предмета іпотеки є необхідним реквізитом, який судом має бути указано у судовому рішенні, тому сторонам при відкладенні першого судового засідання було запропоновано надати відомості про вартість предмета іпотеки станом на теперішній час.

З боку відповідача ОСОБА_2 вказаних відомостей до апеляційного суду не надходила, а також не спрямовувалось письмових клопотань щодо необхідності з»ясування цього питання в будь-який передбачений процесуальним законом спосіб.

Представник позивача в судовому засіданні 06 жовтня 2016р. надала звіт про оцінку вартості АДРЕСА_4, яка проведена ТОВ «ЗЕМЛЯ плюс-2006», яке має сертифікат суб»єкта оціночної діяльності, а ОСОБА_8, яка здійснила оцінку нерухомого майна, має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача та зареєстрована у Державному реєстрі оцінювачів.

Згідно з наданим висновком від 03 жовтня 2016р., ринкова вартість об»єкту оцінки АДРЕСА_4 станом на 28 вересня 2016р. складає 320303 грн., яку і слід зазначати як початкову ціну предмета іпотеки, оскільки інших даних про вартість майна у колегії не мається, та ця визначена вартість не є меншою від визначеної сторонами у іпотечному договорі.

При відкладенні розгляду справи 22 жовтня 2016р. відзначалось, що за кредитним договором ПП «Зернодар» було прийнято заходи забезпечення шляхом укладення декількох договорів іпотеки з іншими майновими поручителя, тому слід було б перевірити, чи не виконано зобов»язання ПП «Зернодар» за рахунок іншого іпотечного майна.

Представник банку надав вказану інформацію, яку було необхідно дослідити задля усунення припущення щодо погашення суми заборгованості за рахунок іншого іпотечного майна.

Так, відповідно до 1.2 договору відновлювальної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007р. на забезпечення цього кредиту Банком укладаються наступні договори:

-з майновим поручителем ОСОБА_9 про передачу банку в іпотеку будівлі овочесховища, розташованої за адресою: смт. Пришиб, Михайлівського р-ну, Запорізької області, вул. Пролетараська, 1-Б, та будівлі складу за адресою: смт. Пришиб, вул. Пролетарська, 1-А;

-з майновими поручителями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про передачу в іпотеку чотирикімнатної квартири АДРЕСА_5.

З наданого банком виконавчого листа у справі № 321/2083/13-ц вбачається, що

рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області, яке набрало законної сили 14.05.2014р., звернуто стягнення на предмети іпотеки - будівлю овочесховища, розташовану за адресою: смт. Пришиб, Михайлівського р-ну, Запорізької області, вул. Пролетараська, 1-Б, та будівлю складу за адресою: смт. Пришиб, вул. Пролетарська, 1-А, належні майновому поручителю ОСОБА_9 для погашення кредитної заборгованості в сумі 379830,66 грн., яка утворилась за договором відновлювальної кредитної лінії № 10 від 27.07.2007р.

Постановою державного виконавця ВДВС Михайлівського РУЮ Запорізької області від 13.01.2015р. вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу, оскільки вказані будівлі на теперішній час не належать боржнику ОСОБА_9

На теперішній час в Михаійлвському районному суді розглядається новий позов Банку до відповідача ОСОБА_10, яка на тепер є власником овочесховища та складу за договором дарування з ОСОБА_9, про звернення стягнення на це майно.

По іншому договору іпотеки, укладеному з майновими поручителями ОСОБА_10 та ОСОБА_11, рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18.03.2014р. Ощадбанку було відмовлено в позові про звернення стягнення на АДРЕСА_6 з підстав припинення зобов»язання за договором іпотеки у зв»язку з припинення юридичної особи позичальника ПП «Зернодар».

Вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 06 травня 2014р. та ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014р.

Ухвалою Вищого спеціалізованого з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16

лютого 2015р. ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Банку до ОСОБА_10ІВ., ОСОБА_11 про звернення стягнення на іпотечне майно.

Отже, на день розгляду цієї справи не мається жодного судового рішення про звернення стягнення на іпотечне майно за іпотечними договорами, укладеними для забезпечення виконання зобов»язань ПП «Зернодар» за договором відновлювальної кредитної лінії № 10.

Відтак, колегія вважає обгрунованим позов ПАТ «Державний ощадний банк України» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 10/2-ію від 05 вересня 2008р. в обраний позивачем спосіб, та, відповідно, не підлягаючим в такому разі задоволенню зустрічний позов ОСОБА_2 про припинення зобов»язань за цим договором іпотеки. У зв»язку з чим рішення суду першої інстанції про вирішення цих позовних вимог у відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову Банку та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2

Що стосується вимог про виселення відповідачів з іпотечної квартири, на яку звернуто стягнення, із їх зняттям з реєстраційного обліку, то колегія встановила в цій частині наступні обставини.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в цій частині, оскільки ці вимоги є похідними від звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому позивачу було відмовлено.

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Правовою нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК України, в ч.1 якої передбачені підстави виселення, а ч.3 регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

З наявних у матеріалах справи довідок слідує, що відповідачі мешкають в переданому в іпотеку житлі (Т. 1 а.с. 67). 9 січня 2013 року Банком направлено відповідачам вимогу про добровільне звільнення квартири, яку відповідачі не виконали ( Т. 1 а.с. 60-62).

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Згідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 березня 2015 року( справа № 6-39 цс15), за змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку та ст. 109 ЖК України особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення ( ч.2 ст. 109 ЖК України).

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи, що суд першої інстанції відмовляв у позові про виселення відповідачів із зняттям з реєстраційного обліку з тих підстав, що ним було відмовлено у зверненні стягнення на предмет іпотеки, то рішення суду підлягає скасуванню і в цій частині із відмовою у позові з інших правових підстав, а саме через неможливість виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, про що банк питання не ставив та про наявність такого приміщення не зазначав.

Зважаючи на викладені обставини, колегія визнала апеляційну скаргу банку частково обґрунтованою, у зв»язку з чим у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з частковим задоволенням позову банку щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, та з відмовою у інших вимогах з інших правових підстав, а також відмовою у зустрічному позові відповідача.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд

вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Так, банком було сплачено за подання позову до суду І інстанції 3441 грн. /Т. 1 а.с./, за подання апеляційної скарги 1827 грн. / Т. 1 а.с. 173/, за подання касаційної скарги 2557,80 грн. та 170,52 грн. /Т. 1 а.с. 221, 222/, за подання заяви до ВСУ в порядку ст.. 355 ЦПК України 2557,80 грн. /Т. 1 а.с. 235/, а всього 10554,12 грн., які підлягають стягненню з відповідачів на користь банку.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314-316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення Запорізького обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року у цій справі скасувати.

Позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 10/2 від 05 вересня 2008р. двокімнатну квартиру за адресою: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників (попередня назва - вул. 8 Березня)АДРЕСА_7 загальною площею 47,31 кв. м, житловою площею 32,71 кв. м, яка належить на праві спільної часткової власності по 1/3 частці ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на підставі договору міни, посвідченого Четвертою Запорізькою державною нотаріальною конторою 01.08.1996р. за реєстровим номером 3-2776, реєстраційний номер 23087111, для погашення заборгованості Приватного підприємства «Зернодар» перед ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Територіального відокремленого без балансового відділення № 10007/0265 філії Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» в розмірі 430778 (чотириста тридцять тисяч сімсот сімдесяти восьми) гривень 92 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 284900 (двісті вісімдесяти чотирьох тисячі дев»ятисот) гривень, заборгованості за відсотками в сумі 79244 ( сімдесят дев»яти тисяч двісті сорока чотирьох) гривень 19 копійок, пені за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 14498 ( чотирнадцяти тисяч чотириста дев»яноста восьми) гривень 03 копійок, пені за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 52136 ( пятдесяти двох тисяч ста тридцяти шести) гривень 70 копійок.

Визначити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», а саме: шляхом укладення ПАТ «Державний ощадний банк України» договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 (попередня назва вул. 8 Березня) в м. Запоріжжі з будь-якою особою покупцем, з отриманням ОСОБА_8 з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, встановивши ціну продажу вказаної квартири у розмірі 320303 (триста двадцять тисяч триста три) гривні.

В іншій частині позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» та в зустрічному позові ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 судовий збір в сумі 10554 (десять тисяч пятсот п»ятдесят чотири) гривні 12 копійок по 3518 (три тисячі п»ятсот вісімнадцять) гривень 04 копійки з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Кочеткова І.В.

ОСОБА_12