Рішення № 61891448, 03.10.2016, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/1526/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2016 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Саржевської І.В.,

за участю секретаря Білоус Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лиман Донецької області цивільну справу за позовом Слов*янської місцевої прокуратури Донецької області до Лиманської міської ради Донецької області, ОСОБА_2, третя особа: Державна інспекція сільського господарства України, про скасування п.1.3, п.2.2 рішення Краснолиманської міської ради від 30.04.2014року № 6/32-2902 та визнання недійсними договорів особистого строкового сервітуту, за участю представників: позивача ОСОБА_3, Шуляченко І.О., відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6, суд,

ВСТАНОВИВ:

23.06.2016року позивач Слов*янська місцева прокуратура Донецької області звернулась до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом до Лиманської міської ради Донецької області, ОСОБА_2, третя особа: Державна інспекція сільського господарства України, про скасування п.1.3, п.2.2 рішення Краснолиманської міської ради від 30.04.2014року № 6/32-2902 та визнання недійсними договорів особистих строковоих сервітутів №№ 62/14, 63/14, 64/14, 65/14, 66/14 від 19.05.2014року (а.с. 4-12).

29.06.2016року ухвалою судді Краснолиманського міськсуду Донецької області відкрито провадження по зазначеній цивільній справі, 26.07.2016року ухвалою суду цивільна справа призначена до судового розгляду по суті (а.с. 58, 71).

Ухвалою суду від 29.09.2016року провадження по справі в частині визнання недійсними договорів особистих строкових сервітутів №№ 62/14, 63/14, 64/14, 65/14, 66/14 від 19.05.2014року закрито, в зв*язку з відмовою позивача від позову в цій частині, яку прийнято судом (а.с. 102-103).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги в частині скасування п.1.3, п.2.2 рішення Краснолиманської міської ради від 30.04.2014року № 6/32-2902 підтримав у повному обсязі, просить їх задовольнити, скасувати п.1.3, п.2.2 рішення Краснолиманської міської ради від 30.04.2014року № 6/32-2902 "Про надання дозволу на розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на теритоорії м. Красний Лиман";

стягнути з відповідачів судові витрати, сплачені позивачем, в розмірі 8 268грн.

Представник відповідача Лиманської міської ради - Шуляченко І.О., діюча на підставі довіреності (а.с. 76), позов позивача не визнала, просить відмовити у задоволенні позову, вимоги поизача вважає необгрунтованими та незаконними.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з*явилась, просить розглянути справу в її відсутності, про що надала до суду відповідну заяву (а.с.91).

Третя особа - Державна інспекція сільського господарства України, повідомлена про час та місце розгляду справи, до суду представник третьої особи не з*явився.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши зібрані у справі докази, всебічно і повно з*ясувавши всі обставини справи, на яких грунтуються позовні вимоги, суд встановив, що фактичні обставини та відповідні їм цивільні правовідносини регулюються:

ст. 19 Конституції України;

ст. 21, 203, 215, 395, 401, 404, 792 Цивільного кодексу України;

ст. 93, 98, 99, 124, 152 Земельного кодексу України;

ст. 13, 15 4-6, 11, 13, 15, 17, 19 Закону України "Про оренду землі";

положеннями:

Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004року із змінами, внесеними згідно з Постановою ВСУ № 2 від 19.03.2010року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ ";

Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними";

Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" із змінами, внесеними згідно з Постановою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 25.09.2015року.

Судом установлено:

30.04.2014року № 6/32-2902 Краснолиманською міською радою було прийнято рішення № 6/32-2902 "Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд та укладання договорів особистого строкого сервітуту на розміщення таких споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Красний Лиман", яким було надано згоду ОСОБА_2 на розміщення п*яти тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, на земельних ділянках площею 30кв.м. для двух споруд, та 29.62кв.м., 27.12кв.м., 21.20кв. для кожної споруди, терміном на 10років, за адресою: АДРЕСА_1, було встановлено плату за договорами особистого строкового сервітуту в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки (за кожним договором) (а.с. 18-19).

Відповідно до п. 4 зазначеного рішення ОСОБА_2 рекомендовано оформити та зареєструвати договори особистих строкових сервітутів (а.с. 19).

19.05.2014року між Краснолиманською міською радою (власник) та громадянкою ОСОБА_2 (сервітуарій) були укладені договори особистого строкового сервітуту (а.с. 20-48).

Відповідно до п.1.1 договорів предметом договорів є особистий строковий сервітут, встановлений виключно "сервітуарію" на територію (об*єкт благоустрію), в АДРЕСА_1, на якій будуть розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності п*ять тимчасових споруд.

Згідно п.1.2 договорів об*єктами особистого строкового сервітуту є територія (об*єкт благоустрію) в м. Красний Лиман по провул. Телеграфному.

Договори набирають чинності з моменту їх підписання сторонами. Строк дії договорів становить 10років (п.2.1, п.2.2 договорів).

Позивач в позовній заяві посилається як на невідповідність рішення вимогам законодавства щодо сервітуту, так і на удавність договорів, невідповідність договорів нормам, які регулюють порядок передачі земельних ділянок в оренду та встановлення сервітуту ( ст. 235, ч.1, ч.2 ст. 215, ч.1 ст. 203 ЦК України).

Прокурор у судовому засіданні зазначів, що на підставі рішення Краснолиманської міської ради № 6/32-2902 від 30.04.2014року були укладені договори які мали ознаки оренди землі, а саме: платне використання земельної ділянки, яка за для приховання дійсних намірів сторін названа "територією". Відповідно до п. 3.1. договорів розмір орендної плати прив*язаний до грошової (нормативної) оцінки земельних ділянок. Крім того, договори не містили ознак користування чужим майном (сервітуту), як визначено цивільним законодавством - главою 32 ЦК України.

На теперішній час договори особистих строковоих сервітутів №№ 62/14, 63/14, 64/14, 65/14, 66/14 від 19.05.2014року - розірвані (а.с. 82-86).

Відповідач - представник Лиманської міської ради вважає рішення міськради № 6/32-2902 від 30.04.2014року законними, прийнятим на підставі діючого законодавства: статті 99 ЗК України, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, на підставі рішення Краснолиманської міської ради № 6/32-2902 від 30.04.2014року були укладені договори про встановлення особистих строкових сервітутів для розміщення тимчасових споруд від 19.05.2014року, предметами договорів були особисті строкові сервітути, встановлені виключно ОСОБА_2, на території, на яких повинні розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності п*ять тимчасових споруд площею: 30кв.м. для двух споруд, та 29.62кв.м., 27.12кв.м., 21.20кв. для інших ( п.п.1.1, 1.2 договору). Об*єктами особистого строкового сервітуту за договорами є території (об*єкти благоустрію), розташовані по АДРЕСА_1.

Крім того, даними договорами, окрім територій (об*єктів благоустрію), на які "сервітуарію" встановлено особисті сервітути, за малою архітектурною формою "сервітуарія" закріплюється території для благоустрію (підтримання в санітарному стані) вищевказаною площею. Плата за закріплені за "сервітуарієм" території для благострію (підтримання в санітарному стані) не справляється. Витрати на утримання в санітарному стані закріплених за малими архітектурними формами "сервітуарія" території здійснюється за рахунок останнього (п.1.4 договорів).

Пунктом 3.1 договорів на користування особистими строковими сервітутами для розміщення та використання малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності "сервітуарій" сплачує "власнику" річну плату в розмірі 12% від грошової оцінки земельних ділянок, які визначаються Відділом Держгеокадастру у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі Донецької області. Відповідно до технічної документації з нормативної грошової оцінки земель у м. Красному Лимані та Краснолиманському районі Донецької області нормативно грошова оцінка 1кв.м. земельної ділянки становить 537.90грн. Річний розмір плати за цими договорами становить 1 368.42грн, 1368.42грн, 1750.54грн, 1936.44грн, 1936.44грн.

Згідно п.4.1.8 договорів встановлений (передбачений) договорами особистий строковий сервітут не позбавляє "власника" прав володіння, користування або розпорядження об*єктами даних договорів та закріплених за малими архітектурними формами "сервітуарія" територіями для благоустрію (санітарного прибирання).

Відповідно до п.4.3.2 договорів за 2 місяці до закінчення строку дії договорів "сервітуарій" має можливість звернутися до "власника" з клопотаннями щодо укладення відповідних договорів на новий строк.

Пунктами 4.4.1, 4.4.2, 4.4.5, 4.4.6 договорів визначені зобов*язання "сервітуарія".

Стаття 19 частина 2 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов*язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієї та законами України.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органм місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 ЗК України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земльні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 ЗК України.

Разом з тим статтею 401 ЦК України унормовано, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

За приписами статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

З аналізу зазначених норм вбачається, що об*єктом сервітуту може бути земельна ділянка (інші природні ресурси) та нерухоме майно.

Натомість, в оспорюваних договорах об*єктами сервітуту визначено "територію" по провулку Телеграфному в м. Красний Лиман, що не відповідає вимогам вищезазначеної статті.

Рішенням Краснолиманської міської ради № 6/32-2902 від 30.04.2014року "Про укладення договорів особистого сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Красний Лиман" та укладеними 19.05.2014року договорами особистого строкового сервітуту ОСОБА_2 надано згоду на розміщення групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, відповідно до паспорту прив*язки від 11.04.2014року.

Відповідно до діючого законодавства України ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природнім станом.

В межах даної справи, на момент укладання договорів особистих строкових сервітутів для розміщення тимчасових споруд від 19.05.2014року ОСОБА_2 не була ані власником, ані земелекористувачем земельних ділянок.

При цьому, відповідно до вимог статті 401 ЦК України, земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у разі, якщо потреби такого власника чи земелекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітутут.

Тобто, будь-яких підстав для визнання між сторонами прав на встановлення сервітуту не існувало. А тому, у Краснолиманської міської ради не було будь-яких підстав для встановлення сервітутних відносин з ОСОБА_2, та відповідно, для прийняття рішення.

У відповідача ОСОБА_2 не виникло право на встановлення спірних сервітутів. ОСОБА_2 не було доведено неможливість задоволення своїх потреб в користуванні земельних ділянок іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Судом встановлено, що розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності могли бути задоволені в інший спосіб, аніж встановлення сервітуту.

Проаналізувавши умови договорів про встановлення особистих строкових сервітутів для розміщення тимчасових споруд від 19.05.2014року, суд дійшов висновку, що в даному випадку сторони договорами встановлення особистих строкових сервітутів оформили відносини оренди земельних ділянок.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов*язків.

Статтею 93 частиною 1 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Згідно статті 792 ЦК України, статті 13 Закону України "Про оренду землі" за договором оренди земельної ділянки орендодавець зобов*язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк.

За приписами статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", а також порушення вимог статтей 4-6, 11,17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід*ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображнням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об*єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом.

Аналізуючи матеріали справи, суд приходить до висновку, що рішенням Краснолиманської міської ради № 6/32-2902 від 30.04.2014року "Про укладення договорів особистого сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Красний Лиман", відповідно до якого 19.05.2014року були укладені договори особистих строкових сервітутів ОСОБА_2 (які теперішній час розірвані), не відповідають вимогам законодавства щодо надання в користування земельних ділянок. При цьому, судом береться до уваги, що зокрема відповідачу фактично було надано в користування земельні ділянки ("територія" згідно договору) поза процедурою, без дотримання встановлених підстав, визначених чинним законодавстом України.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначає, що територія - це частина земної поверхні з повітряним протором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси.

Таким чином, суд вважає, що рішення Краснолиманської міської ради від 30.04.2014року № 6/32-2902 прийнято з порушенням вимог Земельного та Цивільного кодексів України, які регулюють порядок та умови встановлення земельних сервітутів, що тягне за собою визнання його незаконним.

Прокурор, який пред*явив позов в інтересах держави, є належним позивачем по даній справі.

Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності - Центрльний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Таким центральним органом виконавчої влади є Держсільгоспінспекція України.

Разом з тим, статтями 6, 9, 10 Законом України "Про державну інспекцію сільського господарства України", якими передбачено повноваження згаданого органу, визначено способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також встановлено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за викоистанням та охороною земель, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчудження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України.

А тому враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду, прокурор пред*являє позов в інтересах держави.

Вимоги позивача про визнання рішення Краснолиманської міської ради від 30.04.2014року № 6/32-2902 "Про укладення договорів особистого сервітуту на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Красний Лиман" суд розуміє, як таке, що не відповідають вимогам Закону, тому підлягає захисту шляхом визнання незаконним.

Відповідно до Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" із змінами, внесеними згідно з Постановою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 25.09.2015року, при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК, Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-УІ "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує положення ст. 88 ЦПК України - стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Пунктом 38 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" визначено, що відповідно до статті 89 ЦПК у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

23.06.2016року позивач Слов*янська місцева прокуратура Донецької області зверталась до Голови Лиманської міської ради (а.с.56) з повідомленням про звернення до суду з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи рішення № 7/12-549 про затвердження додаткових угод про розірвання договорів про встановлення особистих строкових сервітутів №№ 62/14, 63/14, 64/14, 65/14, 66/14 прийнято 21.07.2016року (а.с.80).

Пунктом 35 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Таким чином, з відповідачів - Лиманської міської ради та ОСОБА_2, підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 268грн, тобто 4 134грн з кожного.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 21, 203, 215, 395, 401, 404, 792 ЦК України, ст. 93, 98, 99, 124, 152 ЗК України, ст. 13, 15 4-6, 11, 13, 15, 17, 19 Закону України "Про оренду землі", суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Слов*янської місцевої прокуратури Донецької області задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати пп. 1.3, 2.2 рішення Краснолиманської міської ради від 30.04.2014року № 6/32-2902 "Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд та укладання договорів особистого строкого сервітуту на розміщення таких споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Красний Лиман".

Стягнути з Лиманської міської ради, р/р 35410009047281 в ГУ ДКСУ у Донецької області, МФО 834016, ОКПО 04053275, на користь Прокуратури Донецької області, р/р 35216066016251, Держказначейська служба України, МФО 820172, код ЄДРПОУ 25707002, суму судового збору в розмірі 4 134 (чотири тисячі сто тридцять чотири) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Донецької області, р/р 35216066016251, Держказначейська служба України, МФО 820172, код ЄДРПОУ 25707002, суму судового збору в розмірі 4 134 (чотири тисячі сто тридцять чотири)грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: