Ухвала суду № 61889485, 07.10.2016, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/1133/2016

130/2283/16-ц

У Х В А Л А

07.10.2016 р. м. Жмеринка

Суддя Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Вернік В.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (Petrela Artan), із участю третьої особи - Служби у справах дітей Жмеринської міської ради Вінницької області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

УСТАНОВИВ:

04.10.2016 року до Жмеринського міськрайонного суду надійшов даний позов ОСОБА_1 із вимогами визначити місце проживання ОСОБА_2 Скайли разом з її матірю ОСОБА_1 в АДРЕСА_1, та стянгнути аліменти з ОСОБА_2 (Petrela Artan) у твердій грошовій сумі на місяць в розмірі 10000 гривень.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї документи, доходжу наступного.

У відповідності до ч.1 ст.109 ЦПК України позови до фізичної особи предявляються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Визначена ч.1 ст.110 ЦПК України альтернативна підсудність справ за вибором позивача, зокрема позовів про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, передбачає можливість їх предявлення за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Згідно положень ст.414 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом, або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Дана заява подана із порушенням вимог ст.119 ЦПК України, оскільки позивачем за альтернативної підсудності даного спору Жмеринському міськрайонному суду за місцем проживання позивача в частині позовних вимог щодо стягнення аліментів на утримання дитини, позивачем пред'явлено також вимогу стосовно визначення місця проживання дитини, предмет якої не становить ознак договірної, альтернативної або виключної підсудності її розгляду Жмеринським міськрайонним судом.

Позивачем належно не враховано наведені у позові положення ст.10 ЦК України, а також аналогічні їм вимоги ст.8 ЦПК України, якими встановлено пріоритет застосування правил міжнародного договору України, укладеного у встановленому законом порядку, якщо у ньому містяься інші правила, ніж ті, що встановлені актом вітчизняного цивільного законодавства та відповідно, що в разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.

Так, положеннями Конвенції про стягнення аліментів за кордоном від 20.06.1956 року, на яку, як на міжнародний закон посилається позивач, нормами Закону України "Про приєднання України до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном" та затвердженої у відповідності до останнього наказом Міністерства юстиції України від 29.06.2012 року №121/5 Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном встановлено порядок спрощеної процедури стягнення аліментів на дитину у відносинах серед інших держав з Італією, за відсутності рішення суду України про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, тобто в позасудовому порядку шляхом подачі заяви (клопотання) за формою, встановленої додатком вказаної Інструкції, та інших документів до Міністерства юстиції України або до територіальних управлінь юстиції не нижче обласних, як до єдиного визначеного вказаним законом органом в України, на якого покладено функції Органу, що приймає, та Органу, що передає, з переліку повноважних органів, встановлених даною Конвенцією, що не визначає поширення її дії на суди України.

Аналогічні положення має інший згадуваний позивачем міжнародний закон, а саме Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23.11.2007 року, зокрема, щодо подання заяви про винесення рішення в запитуваній державі у випадках, коли рішення відсутнє, проте, із застереженням за змістом її статті 37, що ця Конвенція не виключає можливості застосування таких процедур, які можуть бути передбачені внутрішнім законодавством Договірної держави для надання можливості особі (заявнику) звернутися безпосередньо до компетентного органу тієї держави з питання, що регулюється цією Конвенцією, для цілей винесення або зміни рішення про утримання.

Позивачем в частині вимог щодо стягнення аліментів не викладено обґрунтування не зазначено доказів та не наведено підстав звільнення її від доказування обстави стосовно стану здоровя відповідача, наявності чи відсутності у останнього інших утриманців, що підлягають з'ясуванню судом у відповідності до вимог чинного законодавства при визначенні розміру аліментів, які є предметом заявленого спору, а також не додано до позову засвідчений переклад офіційною мовою держави за вказаним місцем проживання відповідача або іншою мовою, яку запитувана держава зазначає як прийнятну, позовної заяви та доданих до неї документів, у відповідності до вимог ст.44 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23.11.2007 року та ст.9 Конвенції між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Італійською Республікою про правову допомогу у цивільних справах від 25.01.1979 року №4210 за відповідним правонаступництвом Україною зобов'язань колишнього СРСР для забезпечення можливості підготовки та направлення судового доручення про надання правової допомоги в порядку ст.416 ЦПК України та відповідних норм вказаних міжнародних законів. При цьому оперативному виконанню цих вимог закону вочевидь не сприятиме окреслений позивачем власний намір лише згодом клопотати перед судом про витребування письмового висновку органу опіки щодо розв'язання заявленого спору, з огляду на невикористання позивачем положень ч.4 ст.133 ЦПК України стосовно права звернення із заявою про забезпечення відповідного доказу до подання позовної заяви.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції визначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати ст.119 ЦПК України; у звязку з цим суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно вимог ч.1 ст.121 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 119, 121 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, із участю третьої особи Служби у справах дітей Жмеринської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, залишити без руху, про що повідомити позивача та надати їй для виправлення недоліків триденний термін з дня отримання копії ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вернік В.М.