Рішення № 61885600, 04.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/713/16-ц 04.10.2016 04102016 04.10.2016

Провадження №22-ц/784/2130/16

Справа № 489/713/16-ц Головуючий першої інстанції: Губницький Д.Г.

Провадження № 22-ц/784/2130/16 Суддя-доповідач Апеляційного суду: ОСОБА_1

Категорія 44

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.

суддів Довжук Т.С., Прокопчук Л.М.

із секретарем судового засідання Тищенко Л.С.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3 відповідача ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 12 серпня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Позивач вказувала, що вона є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1, в якій зареєстрована та постійно проживає. Разом з нею в даній квартирі зареєстровані та проживають її донька ОСОБА_5 та неповнолітня онука ОСОБА_6 Крім того, в квартирі проживає без реєстрації чоловік доньки відповідач ОСОБА_4, якого донька вселила без її згоди в 2011 році. З цього часу донька та відповідач стали чинити перешкоди в користуванні квартирою, влаштовувати сварки, а також перестали прибирати в квартирі. Як зазначала позивачка, проживання разом стало нестерпним для неї, у звязку з чим стан здоровя став погіршуватися.

Посилаючись на викладене та беручи до уваги той факт, що відповідач мешкає у вищевказаній квартирі без законних підстав, з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с. 66-67), ОСОБА_2М просила усунути перешкоди їй у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2, без надання іншого житлового приміщення на підставі ст. 391 ЦК України, ст.. 116 ЖК України.

Відповідач та третя особа ОСОБА_5 позов не визнали.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 12 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Леніського районного суду м.Миколаєва від 17 серпня 2016 року виправлено описку у вступній частині рішення, допущену в написанні прізвищ відповідача та третьої особи, зазначивши їх відповідно «Ордін», «Ордіна» у відповідному відмінку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування всіх обставин справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 листопада 2003 р. є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті її чоловіка, який помер 18 лютого 2003 р. (а.с.7,8).

Донька позивачки - ОСОБА_5 - з 10 грудня 2004 року по теперішній час перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, від якого мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У вищевказаній квартирі проживають і є зареєстрованими позивачка, її донька ОСОБА_5 та онука ОСОБА_6 (а.с. 5). Відповідач ОСОБА_4 також проживає у вказаній квартирі, проте, зареєстрований за іншою адресою: у с. Миколаївському Жовтневого району Миколаївської області (а.с.22).

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 позивачка дала згоду на проживання відповідача в її квартирі без реєстрації у звязку із сімейними відносинами з її донькою, де той проживав до 2006 року.

У 2006 році ОСОБА_5 та ОСОБА_4 тимчасово фактично припинили подружні стосунки, а у 2011 році - їх поновили, з звязку із чим відповідач знову став проживати у квартирі позивачки.

При цьому судом встановлено, та зазначене підтверджується поясненнями сторін та третьої особи, що позивачка веде окреме господарство від решти мешканців квартири, спільного господарства із сімєю відповідача та ОСОБА_5 ніколи не вела. ОСОБА_2 перебуває у гострих неприязних стосунках із відповідачем та третьою особою у звязку із чим між ними постійно виникають конфлікти, які, зокрема, повязані із користуванням та утриманням квартири позивачки.

Викладене також підтверджується поясненнями допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вселився до квартири позивачки за її згодою, а вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю ОСОБА_2 не доведені, оскільки вимога про виселення відповідача обґрунтована не порушенням її права власності, а включно субєктивними причинами.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком.

Частинами 1, 2 ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.

Частиною 3 цієї статті ЖК УРСР встановлено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Проте, відповідач не є і николи не був членом сімї позивачки, яка вела окреме господарство, а тому не входить до кола осіб, зазначених у ст. 64 ЖК УРСР, що не заперечувалось сторонами та третьою особою.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У силу вимог ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 150 ЖК УРСР та ч. 1 ст. 383 ЦК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей, інших осіб та мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Між тим, матеріалами справи доведено, що між сторонами постійно виникають сварки і скандали щодо користування квартирою позивачки, яка належить їй на праві власності.

За таких обставин, враховуючи вищевказані положення закону, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про виселення відповідача із належної їй на праві власності квартири, так як таким шляхом буде усунено перешкоди у користування позивачці її власністю.

Факт проживання відповідача у спірній квартирі та незаперечення позивачкою проти його проживання тривалий час не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про виселення ОСОБА_4, оскільки таке суперечить приписам ч. 1 ст. ст. 383, ст. 391 ЦК України та порушує право власника на користування своїм майном.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що порушені відповідачем права власника позивачки ОСОБА_2 - підлягають захисту, а вимоги позову про усунення перешкод в користуванні спірним житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_4 з цього приміщання відповідно до положень ст. 391 ЦК України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При оцінці доказів суд першої інстанції не прийняв до уваги викладене, а тому дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_2

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволенні позову ОСОБА_2

Відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню відшкодування витрат позивачки на сплату судового збору за позовну заяву та апеляційну скаргу в загальному розмірі 1157грн.34коп. (551грн.02коп. + 606грн.32коп.).

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на сплату судового збору в розмірі 1157грн.34коп. (одна тисяча сто пятдесят сім гривень тридцять чотири копійки).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді