Вирок № 61884670, 07.10.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

______________

В И Р О К

Іменем України

07 жовтня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Маринича В.К.,

суддів - Гладкого С.В., Іващука В.Я.,

з участю секретарів судового засідання - Коробчук А.М., Вегери М.М.,

прокурора - Бернадської-Ісаєвої С.П.,

обвинувачених - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

потерпілого - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадження №12015180200000101 по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, приватного підприємця, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263-1, ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7, громадянина України, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_8, ІНФОРМАЦІЯ_9, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4ст.296 КК України,

за апеляційними скаргами прокурора Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_5, який приймав участь в судовому провадженні в суді першої інстанції, та потерпілого ОСОБА_4 на вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 23 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1, який не має передбаченого законом дозволу (ліцензії), незаконно, в порушення вимог ст.7ЗаконуУкраїни "Про зброю", Положення про дозвільну систему, затвердженогоПостановою КМУ №576 від 12 жовтня 1992 року, та «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України №662 від 21 серпня 1998 року, в один із днів липня 2014 року вніс зміни у конструкцію належної йому гладкоствольної мисливської рушниці №364019 марки «Hatsan Escort Aimguard» 12-го калібру, замінивши приклад та встановивши пістолетне руків'я, таким чином переробив вказану рушницю, яка в такому вигляді є одноствольною казнозарядною неавтоматичною бойовою багатоцільовою вогнепальною зброєю - гладкоствольною рушницею придатною для стрільби.

Вказана вище перероблена гладкоствольна рушниця №364019 марки «Hatsan Escort Aimguard» 12-го калібру, яка є одноствольною казнозарядною неавтоматичною бойовою багатоцільовою вогнепальною зброєю, зберігалась ОСОБА_1 в період з липня 2014 року до 2 лютого 2015 року по місцю проживання останнього по вул. Софіївська, 49 в м.Сарни Рівненської області без передбаченого законом дозволу.

01 лютого 2015 року близько 20-ої години ОСОБА_1 переніс вищевказану рушницю до приміщення кафе «Олеся», що по вул.Привокзальній, 31 в м.Сарни Рівненської області, та використовував під час хуліганських дій. Так, ОСОБА_1, діючи в групі із ОСОБА_3 та ОСОБА_2, перебуваючи у приміщенні кафе «Олеся», тобто у громадському місці, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось у зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих правил поведінки і моральності у громадських місцях, діючи з особливою зухвалістю та демонструючи свою перевагу у фізичній силі, безпричинно, за допомогою заздалегідь заготовлених дерев'яних предметів по типу палиця та гладкоствольної рушниці марки «Hatsan Escort Aimguard» причинили тілесні ушкодження відвідувачам кафе «Олеся», внаслідок чого зазначене кафе тимчасово припинило свою роботу.

Так, за вказаних вище обставин ОСОБА_3 умисно, безпричинно наніс один удар дерев'яним предметом по типу палиця по голові ОСОБА_6, після чого сумісно із ОСОБА_2 нанесли зазначеними вище дерев'яними предметами не менше п'яти ударів кожен по голові та різним частинам тіла ОСОБА_6 та ОСОБА_7, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_6 були завдані легкі тілесні ушкодження у виді садна правої скроневої ділянки волосистої частини голови, синця зовнішньої поверхні середньої третини правого стегна, синця задньо-зовнішньої поверхні верхньої третини лівого плеча, та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження у виді гематоми в нижній третині по задній поверхні лівого плеча, закритого перелому внутрішнього надвиростку лівої плечової кістки; ОСОБА_7 завдано легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у виді забійної рани тім'яної ділянки голови зліва.

За тих же обставин ОСОБА_1 з хуліганських мотивів з належної йому гладкоствольної мисливської рушниці марки «Hatsan Escort Aimguard» 12-го калібру здійснив не менше двох пострілів у приміщенні кафе «Олеся» та наніс один удар цією рушницею по голові ОСОБА_8

Продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_1 01 лютого 2015 року близько 20 години 15 хвилин, перебуваючи на вулиці Привокзальній поряд із приміщенням кафе «Олеся», з хуліганських мотивів, з належної йому гладкоствольної мисливської рушниці марки «Hatsan Escort Aimguard» 12-го калібру здійснив не менше двох пострілів в напрямку групи осіб, що перебували на вулиці, внаслідок чого ОСОБА_4 отримав вогнепальне поранення правої стопи.

В результаті хуліганських дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_8 завдано легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у виді забійної рани потиличної ділянки волосистої частини голови; потерпілому ОСОБА_4 завдано середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження, яке викликало довготривалий розлад здоров'я, у виді конгломеру вогнепальних ран ділянки правої стопи із ушкодженням м'яких тканин та плюснових кісток та сторонніми металевими предметами в тканинах по ходу раневих каналів.

Своїми умисними діями, які виразилися у носінні та зберіганні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1ст.263 КК України.

Своїми умисними діями, які виразилися у незаконній переробці вогнепальної зброї, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1ст.263-1 КК України.

Своїми умисними діями, які виразилися у вчиненні хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчиненого групою осіб, вчиненого із застосуванням вогнепальної зброї, ОСОБА_1 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.296 КК України.

Своїми умисними діями, які виразилися у вчиненні хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчиненого групою осіб, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.296 КК України.

Обставин, які помякшують або обтяжують покарання обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно до статей 66, 67 КК України, не встановлено.

В суді апеляційної інстанції при проведенні з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від дачі показань відмовилися.

Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 23 травня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.263-1, ч.4 ст.296 КК України, та призначено покарання:

за ч.1ст.263 КК України- у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

за ч.1ст.263-1 КК України- у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

за ч.4ст.296 КК України- у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Відповідно до ч.1ст.70 КК Українипризначено ОСОБА_1 остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців.

На підставіст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 (три) роки та з покладенням відповідно дост.76 КК Україниобов'язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи; періодично з`являтись для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4ст.296 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставіст.75 КК УкраїниОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 (два) роки 6 (шість) місяців та з покладенням відповідно дост.76 КК Україниобов'язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи; періодично зявлятись для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4ст.296 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставіст.75 КК УкраїниОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 (два) роки 6 (шість) місяців та з покладенням відповідно дост.76 КК Україниобов'язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи, періодично зявлятись для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Цивільний позов прокурора Сарненської місцевої прокуратури задоволено повністю, цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто зОСОБА_1 на користь Сарненського районного бюджету 328 гривень 50 копійок витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 5814 гривень 95 копійок матеріальної шкоди та 1000 (одну тисячу) гривень моральної шкоди.

Стягнуто на підставіст.124 КПК Українина користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 у сумі 2813 гривень 48 копійок та з ОСОБА_1 у сумі 786 гривень 24 копійки.

Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі.

В поданій апеляційній скарзі прокурор Шеремет Л.С. вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим у звязку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених, оскільки призначене покарання є явно несправедливим за своїм розміром через мякість. Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що під час досудового розслідування не встановлено помякшуючих чи обтяжуючих покарання обвинувачених обставин. Крім того, вважає, що суд не мотивував можливість виправлення обвинувачених без відбування покарання реально, оскільки не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про осіб обвинувачених, а також відсутність помякшуючих покарання обставин. Зокрема, не враховано, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.296 КК України, є тяжким злочином проти громадського порядку та моральності, вчинений безпричинно, із застосуванням вогнепальної зброї ОСОБА_1 та заздалегідь заготовлених деревяних предметів ОСОБА_3, ОСОБА_2, де внаслідок хуліганських дій обвинувачених заклад припинив свою роботу, а потерпілі отримали тілесні ушкодження. Просить вирок Сарненського районного суду від 23 травня 2016 року скасувати в частині призначення покарання та постановити новий вирок, яким призначити покарання: ОСОБА_1 за ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч.1 ст. 263-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч.4 ст.296 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців; на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань призначити остаточне покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 5 років; ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за ч.4 ст.296 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців кожному.

В поданій апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_4 вважає вирок суду в частині визначення розміру матеріальної і моральної шкоди, стягнутої на його користь із ОСОБА_1, незаконним та необґрунтованим у звязку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. Суд безпідставно не взяв до уваги його витрати підтверджені чеками від 17 березня, 22 березня, 28 березня 2015 року, витрати по придбанню медичних засобів, які відповідно до епікризів під час лікування не призначалися, та витрати на проїзд автобусом, оскільки в квитках не зазначено прізвище пасажира. Вказує, що його моральні страждання посилюються через те, що ОСОБА_1 не усвідомив протиправності своїх дій, не вибачився перед ним, не розкаявся, не надавав та не пропонував ніякої допомоги. Доводить, що вказівка на те, що 28 березня 2015 року він не лікувався, не відповідає дійсності, оскільки видана довідка КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» підтверджує, що з 24 березня 2015 року по 25 квітня 2015 року він перебував на лікуванні в даному медичному закладі. Внаслідок заподіяння йому тілесних ушкоджень він став безпомічною людиною, не може працювати, оскільки нога весь час болить. Просить вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 23 травня 2016 року скасувати в частині визначення розміру матеріальної і моральної шкоди, стягнутої на його користь із ОСОБА_1, та ухвалити новий, яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь 7250 гривень 70 копійок матеріальної шкоди та 200 000 гривень моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора Бернадської-Ісаєвої С.П. та потерпілого ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційних скарг, доводи обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо залишення апеляційних скарг без задоволення, а вироку суду без змін, провівши в суді апеляційної інстанції з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора та апеляційна скарга потерпілого підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з вимогами ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог, передбачених КПК України.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_1В у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263-1, ч.1 ст.263, ч.4 ст.296 КК України, і обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, є обґрунтованими і в апеляційних скаргах не оспорюються.

Поряд з цим, призначаючи покарання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог статей 50, 65 КК України, а також Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» з послідуючими змінами, згідно якої передбачено, що із врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, наявності судимостей, та обставин, що помякшують і обтяжують покарання, судам належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання лише особам, які вперше вчинили злочин, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки, і призначив обвинуваченим покарання із звільненням від його відбування на підставі ст.75 КК України за відсутності для цього відповідних законних підстав, про що правомірно йдеться у поданій прокурором апеляційній скарзі.

Згідно статті 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі та інших передбачених цим законом покарань, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Разом з тим, положення ст.75 КК України застосовуються лише у тому разі, коли для цього є відповідні законні підстави.

При звільненні обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 від призначеного покарання на підставі ст.75 КК України судом першої інстанції враховано те, що обвинувачені вперше притягуються до кримінальної відповідальності, відсутні обтяжуючі покарання обставини, що ОСОБА_1 має на утриманні малолітню дитину, посередню характеристику з місця проживання щодо всіх обвинувачених, а також врахував думку потерпілих, які висловились проти реального позбавлення волі обвинувачених. Крім того, судом зазначено, що під час досудового розслідування та при судовому розгляді помякшуючих та обтяжуючих покарання обставин щодо обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 не встановлено. Разом з тим, на думку колегії суддів, для звільнення обвинувачених від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України даних обставин є недостатньо.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на точні положення закону ст.75 КК України, які застосовуються лише у тому разі, коли для цього є умови і відповідні законні підстави, на які слід послатися у вироку. При вирішенні зазначених питань суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.

Застосовуючи до обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 ст.75 КК України, суд належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особи обвинувачених давали підстави для висновку, що вони істотно знижують ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого злочину і впливають на помякшення покарання, а також про можливість їх виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.

Переконливих аргументів щодо можливості виправлення обвинувачених без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ними контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням, суд у вироку не навів, а тому звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України є на думку колегії суддів неправильним та необґрунтованим і не відповідає вимогам статей 50, 65, 75 КК України.

Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при призначенні покарання із звільненням від його відбування безпідставно не враховано, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.296 КК України, яке є тяжким злочином проти громадського порядку та моральності, вчинений безпричинно, із застосуванням вогнепальної зброї ОСОБА_1 та заздалегідь заготовлених деревяних предметів ОСОБА_3, ОСОБА_2, у громадському місці в приміщенні кафе «Олеся», внаслідок хуліганських дій обвинувачених заклад припинив свою роботу, потерпілі отримали тілесні ушкодження. Крім того, обвинувачені у судовому засіданні в суді першої інстанції вину у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення не визнали повністю, а тому не усвідомлюють суспільно-небезпечного характеру своїх дій та не розкаюються у вчиненому.

Як вбачається з вироку суду, вищевказані вимоги законодавства судом першої інстанції в повній мірі дотримані не були, у звязку з чим суд призначив покарання обвинуваченим із звільненням від його відбування, яке не відповідає тяжкості злочину та особі обвинувачених внаслідок мякості.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що звільнення обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст.75 КК України є неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки суперечить особі обвинувачених та конкретним обставинам справи, а також меті покарання, передбаченої ст.50 КК України.

За вимогами ч.2 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції при розгляді справи в суді апеляційної інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

За змістом п.2, п.4 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання, або неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Враховуючи викладене та визначену у ст.50 КК України мету покарання, колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 неможливе без ізоляції їх від суспільства, а тому апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково із скасуванням вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання із звільненням від його відбування, та ухваленням нового вироку з призначенням обвинуваченим реального покарання без застосування ст.75 КК України.

Щодо вимог потерпілого ОСОБА_4 в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів їх вважає такими, що підлягають до задоволення частково. Колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано мотивував своє рішення в частині відшкодування потерпілому матеріальної шкоди частково, яка збільшенню не підлягає, оскільки на суму матеріальної шкоди в розмірі 1435,75 грн. потерпілим як цивільним позивачем належних і допустимих доказів суду не надано.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами потерпілого ОСОБА_4 щодо недотримання належним чином судом першої інстанції положень закону при вирішенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, визначивши її в розмірі 1000 (однієї тисячі) грн.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

За розясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю, розмір відшкодування якої визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), з урахуванням стану здоровя потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд має право внести у вирок зміни щодо відшкодування шкоди, в тому числі збільшити його розмір, якщо для цього не потрібно збирати і додатково перевіряти докази, і якщо обставини справи в частині заподіяння шкоди правильно встановлено судом першої інстанції.

При розгляді даного кримінального провадження суд повно, об'єктивно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази у справі.

Колегія суддів вважає, що суд у вироку щодо цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди належним чином не мотивував свої висновки щодо розміру стягнутої моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 в сумі 1000 (однієї тисячі) грн., яка на думку колегії суддів є недостатньою та несправедливою. Суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди врахував, що потерпілий протягом усього часу лікування зазнав суттєвих моральних страждань у звязку з фізичним болем, який відчував через отримані тілесні ушкодження. Разом з тим, суд не врахував покликання потерпілого в позовній заяві на його доводи про моральні страждання, значний фізичний біль, емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, тривоги, страху за своє здоровя та життя, ліжковий режим, клопіт та обмеження для родичів, порушення сну, пригніченість, нервозність, відчуття трудової неповноцінності, порушення життєвих планів, в молодому віці став безпомічною людиною, не може працювати через постійний біль у нозі.

За таких обставин, колегія суддів вважає за правильне збільшити розмір відшкодування моральної шкоди з 1 000 гривень до 30 000 гривень, і вважає, що ця сума відповідає тим душевним стражданням, що поніс ОСОБА_4, а тому вирок в цій частині підлягає зміні на підставі п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 414, 420 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_5, який приймав участь в судовому провадженні в суді першої інстанції, та апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 23 травня 2016 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасувати, та в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди змінити.

ОСОБА_1 вважати засудженим за ч.1 ст.263, ч.1 ст.263-1, ч.4 ст.296 КК України і призначити йому покарання:

за ч.1 ст.263 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

за ч.1 ст.263-1 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

за ч.4 ст.296 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три).

На підставі ч.1 ст.70 КК України ОСОБА_1 призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців.

ОСОБА_2 вважати засудженим за ч.4 ст.296 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

ОСОБА_3 вважати засудженим за ч.4 ст.296 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з метою виконання вироку обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши їх під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 рахувати з 07 жовтня 2016 року.

Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_1 у строк відбуття покарання його попереднє увязнення під час досудового розслідування в період з 02 лютого 2015 року по 04 лютого 2015 року (т.2 а.к.п.207-208, 233-234), та зарахувати йому на підставі ч.5 ст.72 КК України цей строк із розрахунку одному дню попереднього увязнення відповідає два дні позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 30 000 (тридцять тисяч) гривень моральної шкоди.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а обвинуваченими ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в той самий строк з дня вручення їм копії вироку.

Головуючий: ______ В.К. Маринич

Судді:____С.В.Гладкий ______В.Я. Іващук