Постанова № 61881995, 10.08.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2016 року Справа № 814/670/16

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середи О.Ф. розглянув в порядку письмового провадження справу за

за адміністративним позовом: ОСОБА_1, м. Миколаїв

до відповідача: Територіального управління ДСА України в Миколаївській області, м. Миколаїв

третя особа: Державна судова адміністрація України, м. Київ

Суть спору: визнання неправомірними дії, визнання неправомірними дії, зобов»язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління ДСА України в Миколаївській області (надалі - відповідач), третя особа - Державна судова адміністрація України про:

визнання неправомірними дії Територіального управління ДСА України в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 27 березня 2015 року в розмірі, передбаченому ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" та за період з 28.03.2015 року по 09.09.2015 року відповідно до положень ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 року);

зобов'язати Територіального управління ДСА України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати починаючи з 26.10.2014 року по 27.03.2015 року в розмірі, передбаченому ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" та за період з 28.03.2015 року по 09.09.2015 року відповідно до положень ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 року).

Позивач надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

На підставі пункту 4 статті 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Відповідач позовні вимоги не визнав, вказавши в запереченнях, що нарахування та виплата заробітної плати працівникам апарату судів проводиться відповідно до норм чинного законодавства з врахуванням положень Закону України "Про державний бюджет" та в межах асигнувань на оплату праці, затверджених на утримання відповідних органів, а будь-яких змін до вказаного кошторису в частині окладів працівників апарату суду у період з 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р. не надходили, в зв'язку з чим нарахування позивачу заробітної плати у розмірі більшому ніж 1218 грн. було б порушенням бюджетного законодавства.

Суд розглянувши матеріали справи встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Ленінському районному суді м. Миколаєва на посаді секретаря судового засідання.

Згідно до розпорядженням КМУ № 88-р від 24.02.2003 посада секретаря судового засідання віднесена до 6-ї категорії посад державних службовців.

Правовідносини щодо охоплення державою діяльності з приводу створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, визначення загальних засад діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті регулюються Законом України Про державну службу" (надалі - Закон № 3723).

Відповідно до статті 1 Закону № 3723, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо фактичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові ювноваження.

Водночас, Законом України "Про судоустрій та статус суддів" (надалі - Закон № 2453), визначені правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою шхисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів оридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначено систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлено систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів.

Відповідно до статті 33 Закону № 3723 (в редакції до 29.03.2015), оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років па державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду пати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для її мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

14 жовтня 2014 року був прийнятий Закон про прокуратуру. Пунктом 5 розділу ХІІ Прикінцеві положення цього Закону було внесено зміни до частини першої статті 144 Закону про судоустрій і статус суддів, а саме: її було доповнено новим абзацом другим, відповідно до якого «розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Пунктом 1 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону про прокуратуру встановлено, що ці зміни набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон про прокуратуру був опублікований у газеті «Голос України" 25 жовтня 2014 року. Відтак викладені зміни набрали чинності 26 жовтня 2014 року.

При цьому підпунктом 2 пункту 13 розділу ХІІІ Перехідні положення Закону про прокуратуру Кабінету Міністрів України було доручено «у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Тобто, суд приходить до висновку, що з 26 жовтня 2014 року за працівниками апарату судів було визнано право на посадові оклади у нових (підвищених) розмірах. Водночас у Державному бюджеті України були відсутні кошти на фінансування посадових окладів у таких розмірах; правові акти, видані на виконання Державного бюджету (кошториси, щомісячні розписи видатків тощо) не передбачали фінансового механізму реалізації згаданого права.

Відповідно відсутність бюджетного фінансування не звільняє державу від обов'язку виплачувати працівникам апарату судів посадові оклади у нових (підвищених) розмірах.

Таким чином, суд зазначає, що починаючи з 26.10.2014 законодавчо визначено розмір осадового окладу працівника апарату суду, який становить не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.

29.03.15 набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким у новій редакції викладено Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Абзацом другим ч.1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у цій редакції, передбачено, що «розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Пунктом 9 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми та положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Зазначеним правом Кабінет Міністрів України скористався лише 02.09.15, видавши постанову №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», якою передбачив розмір посадового окладу головного спеціаліста місцевого суду в розмірі 0,4 від посадового окладу судді місцевого суду, але на 2015 рік місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення.

Відповідно до ч.3 ст.133 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» оклад судді місцевого суду встановлений у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що станом в період з 26.10.14 по 31.08.15 дорівнював 1218 гривень, а в період з 01.09.15 по 08.09.15 - 1378 гривень.

Відповідно до статті 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Положеннями статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що жлючає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки 26.10.2014 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" в частині внесення змін до статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", то саме з цього часу у позивача виникло право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а саме не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.

Проте, 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 № 80-УІІІ, пунктом 9 Прикінцевих положень якого установлено, що:

- Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік;

- норми і положення частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

02 березня 2015 року внесено зміни до пункту 9 Закону України "Про державний бюджет країни на 2015 рік", якими визначено, що норми і положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином суд зазначає, що починаючи з 01.01.2015 державою законодавчо визначено можливість застосування положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у тому числі в частині посадового окладу працівників апарату суду, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності 29.03.2015 року, затверджено нову редакцію Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно цієї редакції матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи визначаються статтею 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Статтею 147 Закону України № 2453-VІ (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") встановлено матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи.

Відтак, відповідно до частини 1 статті 147 Закону України № 2453-VI. розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду.

Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1.3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Згідно з підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом має привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" набрав чинності 29.03.2015, тобто після набрання сили Законом України "Про державний бюджет України на 2015 рік".

Аналізуючи наведені положення нормативних актів суд зазначає, що обидва закони - Закон України "Про державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" є спеціальними нормативно-правовими актами, якими визначено механізм фінансування оплати праці працівників апарату суду та розміри заробітної плати відповідно. Проте, суд вважає правильним з часу набрання законної сили Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" застосовувати саме його норми, оскільки при рівнозначних нормативно-правових актах він є актом, який прийнятий ВР України та набрав законної сили по даті пізніше ніж Закон України "Про державний бюджет України на 2015 рік". Будь-яких посилань в Законі України "Про забезпечення права на справедливий суд" щодо застосування його норм з урахуванням обмежень, які містить Закон України "Про державний бюджет України на 2015 рік", не міститься.

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 по праві "Будченко проти України" (заява № 38667/06) наголосив, що відсутність механізму еалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39 рішення).

Також, у пункті 42 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що положення національного законодавства, яке закріплює право на звільнення від оплати (в даному випадку оплату) не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму.

Згідно Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, ствердженого Наказом ДСА України № 82 від 05.04.2011, територіальні управління відповідно до покладеного на них завдання здійснюють у межах своєї компетенції соціальне забезпечення суддів, у т.ч. суддів у відставці, а також працівників апарату місцевих судів.

Статтею 146 Закону України № 2453-У1 (в редакції Закону України "Про забезпечення прдва на справедливий суд") встановлено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 5 Закону України "Про оплату праці" визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних документів.

З 1 січня 2003 року головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду.

Тобто, Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів у відставці, а також працівників апарату судів.

Хоча ДСА України і зверталося безпосередньо до Міністерства фінансів України з приводу збільшення бюджетних асигнувань, необхідних для реалізації згаданих положень при доопрацюванні проекту Державного бюджету України на 2015 рік, підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що Державною судовою адміністрацією України неправомірно не нараховано та не виплачено позивачу заробітну плату за період з 26.10.2014 по 31.12.2014 року включно відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26.10.2014).

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про державну службу" умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Схеми посадових окладів працівників суду, зокрема помічників суддів, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №268 від 9 березня 2006 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апаратів органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів". Видатки за цією Постановою здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів.

Таким чином, у період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року Нарахування та виплата заробітної плати позивачу, виходячи з розміру посадового окладу в 1218 грн. здійснена відповідно до чинних нормативних актів, які регулювали порядок оплати праці працівників апаратів судів, зокрема Законів України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", "Про Державний бюджет на 2015 рік", "Про судоустрій і статус суддів", "Про державну службу" та Постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплаті праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".

Так, пунктом 2 ч.13 розділу XІІІ Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що Кабінет Міністрів України у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, повинен внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014, який підготовлено Кабінетом Міністрів України, в п. 9 Перехідних положень встановлено, що норми ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Крім того, Законом України від 02.03.2015 № 17-УІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" внесено зміни до п. 9 розділу Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", визначивши, що норми Закону України "Про судоустрій та статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Обов'язок держави з виплати заробітної плати у відповідному розмірі, підтверджений постановою суду, стає бюджетним зобов'язанням держави і підлягає реєстрації Казначейством України: Казначейство України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету (частина п'ята статті 48 Бюджетного кодексу України).

У разі невиконання цього зобов'язання протягом поточного бюджетного періоду воно стає бюджетною кредиторською заборгованістю. Бюджетні фінансові зобов'язання за загальним фондом, які залишились неоплаченими на кінець минулого бюджетного періоду (бюджетна кредиторська заборгованість) та обліковуються органами Казначейства за бюджетними програмами, за якими відсутні бюджетні асигнування або обсяг бюджетної кредиторської заборгованості перевищує бюджетні асигнування відповідно до встановлених законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період та/або переданих в установленому порядку бюджетних призначень, відображаються в обліку органами Казначейства у поточному бюджетному періоді після прийняття рішення головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України щодо визначення бюджетної програми за загальним та/або спеціальним фондами, в межах бюджетних асигнувань якої будуть оплачені бюджетні фінансові зобов'язання, на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтвердних документів (абзац другий пункту 2.14 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 2 березня 2012 № 309).

Суд вважає правильним з часу набрання законної сили Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» застосовувати саме його норми, оскільки при рівнозначних нормативно-правових актах він є актом, який прийнятий Верховною Радою України та набрав законної сили по даті пізніше ніж Закон України «Про державний бюджет України на 2015 рік». Будь-яких посилань в Законі України «Про забезпечення права на справедливий суд» щодо застосування його норм з урахуванням обмежень, які містить Закон України «Про державний бюджет України на 2015 рік», не міститься.

Щодо посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду України, висловлені у постановах від 12.07.16 по адміністративній справі №820/4648/15 та від 13.07.16 по адміністративній справі №820/4653/15, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.161 КАС України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Одночасно з цим, відповідно до абз.2 ч.2 ст.161 КАС України, суд використовує своє право відступити від правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду України від 12.07.16 по адміністративній справі №820/4648/15 та від 13.07.16 по адміністративній справі №820/4653/15.

Встановлення розміру посадового окладу працівника апарату суду безпосередньо Законом, є вимогою, соціальної гарантією, а не рекомендацією до виконавчої влади. Та обставина, що законодавець визначив розмір посадового окладу саме в Законі, вказує на те, що жодним іншим державним органом зазначений розмір посадового окладу зменшений бути не може.

В тому числі не може бути зменшена зазначена соціальна гарантія - бездіяльністю органів виконавчої влади.

Одночасно з цим, варто зауважити, що для врахування інтересів бюджету, законодавець надав у цьому випадку право Кабінету Міністрів України (п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік») обмежити цей розмір, у разі такої необхідності. Але, Уряд, в період з 01.01.15 до 09.09.15 зазначеним делегованим правом не скористався, своїх повноважень на обмеження розміру посадового окладу працівників апарату суду не використав.

Неприйняття Урядом України відповідного правового акту про розмір окладу працівників апарату судів без законних підстав, без легітимної мети є втручанням у майнове право працівників апарату судів, гарантоване їм Законом. Подібна бездіяльність з боку Уряду України у справі «Суханов та Ільченко проти України» була кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки розмір посадового окладу працівника апарату суду чітко визначений самим Законом, для нарахування заробітної плати немає необхідності в очікуванні видання додаткових постанов Кабінету Міністрів України.

Тому, бездіяльність Кабінету Міністрів України в період з 26.10.14 до 08.09.15 щодо не приведення у відповідність до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» постанови №268 від 09.03.06 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» не може бути перешкодою для застосування прямих норм Закону.

З цього приводу вже склалася досить стала практика Європейського суду з прав людини, а відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні від 10.03.01 справа «Сук проти України» (Заява № 10972/05), ЄСПЧ висловився, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Аналогічний підхід ЄСПЧ застосовував під час розгляду справ «Будченко проти України» (Заява № 38677/06), «Кечко проти України» (Заява N 63134/00) та багатьох інших.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Інший підхід, при якому виконання прямих і чітких вимог Законів України залежить від прийняття чи не прийняття органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів, був би спотворенням принципу верховенства права, оскільки відмовляє позивачу у вирішенні адміністративного спору з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, що прямо заборонено ч.4 ст.8 КАС України.

Оскільки в період з 26.10.14 до 08.09.15 існували чіткі норми ч.1 статті 144 та ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в різних редакціях) про визначення розміру посадового окладу позивача в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, це право повинно бути захищено шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату позивачу за цей період з урахуванням коефіцієнта 1,3, всіх обов'язкових відповідно до чинного законодавства надбавок та виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції У країни та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує,. проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26.10.2014 по 28.03.2015 включно та за період з 28.03.2015 року по 08.09.2015 року в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії Територіального управління ДСА України в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 27 березня 2015 року в розмірі, передбаченому ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" та за період з 28.03.2015 року по 08.09.2015 року відповідно до положень ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 року)

Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату ОСОБА_1 за період з 26.10.2014 по 28.03.2015 року відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 26.10.14 за ЗУ "Про прокуратуру"), та за період з 29.03.2015 по 08.09.2015 відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 29.03.15 за ЗУ "Про забезпечення права на справедливий суд"), з урахуванням всіх обов'язкових відповідно до чинного законодавства надбавок та виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О. Ф. Середа