Ухвала суду № 61880778, 04.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4567/16 Головуючий 1 інст. - Вергун І.В.

Справа № 623/5048/15-ц Доповідач - Бурлака І.В.

Категорія: трудові

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» жовтня 2016 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівний завод» на повторне заочне рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівний завод» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку і відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до Публічного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівний завод». В обґрунтування свого позову посилався на те, що згідно наказу № 50/к від 02 березня 2015 року він прийнятий на роботу на ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» на посаду технічного директора.

На підставі наказу № 307/к від 12 жовтня 2015 року він звільнився з займаної посади за угодою сторін.

Вказав, що на час звільнення у відповідача існувала заборгованість перед ним по виплаті заробітної плати за період з липня 2015 року (половина липня в розмірі 4995,18 грн.) по жовтень 2015 року в загальній сумі 33321,55 грн.

Зазначив, що розрахунок по заробітній платі проведено не в день звільнення, а лише 09 листопада, останню частину за липень в розмірі 4995,18 грн., та 11 листопада за серпень в розмірі 9724,97 грн. та вересень в розмірі 9741,59 грн., тобто виплачено лише 24461,74 грн.

Невиплаченою залишилася заробітна плата за жовтень у розмірі 8851,89 грн., яку він досі не отримав.

Вказав, що середній заробіток за день дорівнює 463,68 грн., з часу затримки розрахунку по день постановлення рішення згідно уточненого розрахунку кількість дній становить 152 днів, середній заробіток за весь період затримки розрахунку - 70479,36 грн.

Зазначив, що постійна затримка виплати заробітної плати змусила його звільнитися, а несвоєчасна сплата податків відповідачем не дозволила йому своєчасно отримувати державну допомогу по безробіттю, чим залишила його без засобів до існування.

Вважав, що своїми незаконними діями відповідача йому нанесено моральну шкоду, яку він оцінює у 100 мінімальних заробітних плат, а саме 137800,00 грн.

Просив стягнути з ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» заборгованість з заробітної плати в сумі 8851,89 грн.; стягнути з ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з часу звільнення по день постановлення рішення; стягнути з ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» моральну шкоду у розмірі 100 мінімальних заробітних плат, встановлених на день постановлення рішення.

Повторним заочним рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 травня 2016 року, в якому ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 липня 2016 року виправлено описки, позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 8851,89 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку на момент вирішення справи судом в розмірі 70479,36 грн., моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн., а всього 84331,25 грн.; при виплаті заробітної плати позивачу бухгалтеру здійснити утримання податків і зборів; стягнуто з ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» на користь держави 843,31 грн. судового збору.

Не погоджуючись з повторним заочним рішенням суду ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» подав апеляційну скаргу, в якій просив повторне заочне рішення - скасувати та винести по справі нове рішення. При цьому посилався на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що на момент звільнення позивача існувала заборгованість з виплати заробітної плати, більша частина якої протягом місяця з дня звільнення була виплачена через касу бухгалтерії підприємства; що сума заборгованості в розмірі 8851,89 грн., є сумою нарахування заробітної плати, з якої підлягає утриманню відповідні податки, тому до виплати належить сума у розмірі 7120,46 грн.; що остання сума заборгованості в розмірі 7120,46 грн. згідно розрахункового листа нарахована до виплати 26 листопада 2015 року, про що позивач був неодноразово проінформований по телефону; що протягом 25-27 листопада 2015 року ці кошти знаходились в бухгалтерії підприємства, після чого були депоновані, однак позивач не з'являвся для їх отримання, тому був запрошений письмово листом від 30 листопада 2015 року, таким чином датою остаточного розрахунку необхідно вважати 26 листопада 2015 року або дату отримання листа позивачем; що після тривалих неявок позивача за остаточним розрахунком, завод поклав ці грошові кошти на депозит у приватного нотаріуса, про що позивачу було повідомлено; що підприємство вклало всі зусилля для найскорішого розрахунку зі звільненим працівником та враховуючи те, що позивач отримував протягом місяця зі дня звільнення суми заборгованості з заробітної плати вважає, що не завдав позивачу моральної шкоди.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівний завод» необхідно відхилити, повторне заочне рішення суду - залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обгрунтовано виходив з того, що при звільненні позивача його права порушені.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 02 березня 2015 року по 12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді технічного директора. Звільнено його з займаної посади за угодою сторін.

Із матеріалів справи вбачається, що на день звільнення товариством не здійснено виплату всіх сум, що належать ОСОБА_1

Із розрахункового листка за листопад 2015 року вбачається, що за липень 2015 року погашено ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 4018, 12 грн. - 09 листопада 2015 року; за серпень 2015 року - в сумі 7822, 77 грн. - 11 листопада 2015 року; за вересень 2015 року - 7842, 51 грн. - 11 листопада 2015 року; за жовтень 2015 року заробітну плату нараховано в сумі 8851,89 грн. - 26 листопада 2015 року, проте не виплачено йому.

Матеріали справи свідчать про те, що середній заробіток за день ОСОБА_1 дорівнює 463,68 грн., (9724, 97 грн. + 9749, 51 грн.):(22+20). З часу затримки розрахунку по день постановлення рішення кількість днів становить 152 дня, середній заробіток за весь період затримки розрахунку - 70479,36 грн., (463, 67 грн. х152), який зроблено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В суді апеляційної інстанції представник Публічного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівний завод» не заперечувала, що на день звільнення зі ОСОБА_1 не було проведено розрахунку та пояснила, що розрахунку не було проведено у зв'язку з тяжким фінансовим становищем підприємства. Коли з'явилися грошові кошти для виплати заборгованості по заробітній платі, адміністрація підприємства неодноразово телефонувала ОСОБА_1 щодо отримання заробітної плати. Однак він не з'явився, тому 30 листопада 2015 року було направлено листа на адресу ОСОБА_1, за якою він був зареєстрований, з пропозицією щодо отримання заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 листа від підприємства не отримував. Лист повернувся підприємству з відміткою за закінченням терміну зберігання. 27 квітня 2016 року суму в розмірі 7120, 46 грн. депоновано у приватного нотаріуса.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що він ніякої інформації ані по телефону, ані письмово від підприємства не отримував. За адресою, за якою підприємство направляло йому листа він не проживає і про це було відомо відділу кадрів підприємства та про його адресу для листування.

В суді апеляційної інстанції представник підприємства не могла пояснити, чому з дня надходження позову до суду першої інстанції з 18 листопада 2015 року до ухвалення рішення підприємство не розрахувалося із ОСОБА_1, хоча, як пояснила представник, підприємству було відомо про існування спору та була можливість погасити заборгованість по заробітній платі.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповажений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи з змісту ст. 117 КЗпП України підставою відповідальності підприємства відповідно до вказаної статті є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення підприємством строків розрахунку при звільненні та вина підприємства.

Належних та допустимих доказів того, що будь - які об'єктивні або суб'єктивні обставини перешкоджали підприємству належно виконати свої обов'язки перед працівником матеріали не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

При цьому підприємство не проявляло належну дбайливість щодо виконання своїх обов'язків перед працівником, тому висновок суду щодо стягнення заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Із роз'яснень, які містяться в пунктах 5, 9, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами вбачається, що до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому необхідно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки на день звільнення підприємство своєчасно не розрахувалося зі ОСОБА_1, не довело того, що заробітну плату ОСОБА_1 не виплачено з поважних причин, що призвело до вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості обґрунтовано стягнув з підприємства моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Аналізуючи зазначене, судова колегія вважає, що з додержанням вимог ст. ст. 213 - 215 ЦПК України суд першої інстанції, встановивши обставини справи повно, надавши їм належну оцінку, правомірно зазначив у рішенні про доведеність фактів порушення при звільненні прав ОСОБА_1, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки ухвалене судове рішення відповідає зазначеним вимогам та обставинам справи, судова колегія вважає, що підстав для його зміни або скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Що стосується клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали щодо приватного нотаріуса ОСОБА_2 щодо фактів порушення чинного законодавства, судова колегія вважає його, виходячи з вимог ст.211 ЦПК України, безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303,304, п.1.ч.1.ст. 307, ст. 308, ст. 313, п.1.ч.1.ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Харківський верстатобудівний завод» - відхилити.

Повторне заочне рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії