Рішення № 61878775, 28.09.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5295/16 Справа № 200/4094/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 57

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Красвітної Т.П.

суддів: Тамакулової В.О., Баранніка О.П.,

при секретарі Гулієву М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 27 січня 2015 року між ним та ТОВ «Євролізинг Україна» був укладений договір фінансового лізингу №000293 з додатками, згідно якого предметом лізингу по даному договору є Kia Ceed. Відповідно до умов Договору лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування лізингоодерждувачу на умовах, передбачених договором. В усній формі представник відповідача розяснила, що він повинен спочатку сплатити передплату за автомобіль в сумі 186000,00 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. Передплата була сплачена в той же день в повному розмірі. Однак представником відповідача не було розяснено призначення платежу, з якого сума в розмірі 31000,00 грн. виявилася адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням договору. Даний адміністративний платіж передбачений договором, але йому, позивачу, не надали можливість детально ознайомитись в умовами договору до його підписання. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий. Тому позивач просив визнати договір фінансового лізингу №000293 з додатками від 27.01.2015 недійсним та стягнути з відповідача сплачені кошти в розмірі 186000,00 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним договір фінансового лізингу №000293 від 27.01.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Євролізинг Україна»; стягнуто з ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 186000,00 грн.; стягнуто з ТОВ «Євролізинг Україна» в дохід держави 1860,00 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Євролізинг Україна», посилаючись на неповне зясування обставин справи, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом позивач, будучи присутнім в судовому засіданні 13.07.2016 року, повідомлений належним чином, що підтверджується журналом та звукозаписом вказаного судового засідання (а.с.113, 114 т.2), а також розпискою, яка міститься в матеріалах справи на аркуші 119 у томі 2.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 27 січня 2015 року між ТОВ «Євролізинг Україна» та ОСОБА_2 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №000293, предметом якого був транспортний засіб Кіа Ceed. Предмет лізингу був самостійно та свідомо обраний лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача. (а.с.15-20 т.1).

Умовами п. 1.3 договору лізингу визначено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати та передати предмет лізингу лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 1.4 зазначеного вище договору погоджено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Згідно п. 2.1 спірного договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом 78 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами.

Відповідно до п. 2.2 вказаного договору, строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком №3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами договору.

Пунктом 4.1 договору фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати перерахування на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, сплатити різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці уже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених в п.9.6 ст. 9 даного договору.

Згідно п. 8.2. договору, сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу на момент укладання договору становить 16666,67 євро з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу євро до української гривні на фактичну дату укладення договору, становить 310000,00 гривень.

Відповідно до п. 9.7. передбачено, що кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються по даному договору у наступному порядку: адміністративний платіж, авансовий платіж, комісія за передачу предмета лізингу, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниця уже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених в п.9.6 ст. 9 даного договору.

Пунктом 16.6 договору передбачено, що після підписання даного договору всі попередні домовленості вважаються такими, що втратили чинність. Враховуючи відсутність протоколу розбіжностей та/або інших документів, які свідчили б про наявність розбіжностей між сторонами, можна вважати, що оскаржуваний правочин, відповідно до п. 1 ст. 638 ЦК України є укладеним так як сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Додатком №1 до договору фінансового лізингу №000293 від 27.01.2015 року погоджено графік сплати авансового платежу, адміністративного платежу, комісії та погашення вартості предмета лізингу. (а.с.21 т.1).

Додатком №2 до договору фінансового лізингу визначено специфікацію предмета лізингу, та зазначено в його якості: марка - Кіа, модель ceed, кількість - 1, ціна 16666,67 євро (а.с.21 зворот т.1).

ОСОБА_2 було сплачено грошові кошти на виконання умов договору фінансового лізингу №000293 у сумі 186000грн., що підтверджується квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» №0.0.342673257.1 від 27.01.2015 року (а.с.22 т.1).

Згідно із ч. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із змісту договору фінансового лізингу вбачається, що сторонами укладено договір непрямого лізингу, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання придбати транспортний засіб на замовлення позивача у власність відповідної специфікації із зазначенням марки/моделі автомобіля, його комплектації, об'ємом двигуна, вартості на дату підписання в євро і в еквіваленті за курсом НБУ у гривнях, а також сторонами погоджені розмір авансового платежу в 50% вартості автомобіля та його щомісячного розміру на рік, а також суму адміністративного платежу, як першочергового одноразового за перевірку, розгляд та підготовку документації, для укладання договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції про оплату у погодженому 10% розмірі вартості автомобіля, та комісія у розмірі 3% вартості автомобіля за здійснення дій, пов'язаних з передачею предмета лізингу позивачу.

Окрім цього умовами договору визначені права та обов'язки сторін, порядок користування предметом лізингу та внесення лізингових платежів, умови переходу права власності (викуп предмета лізингу), порядок розірвання договору та повернення предмета лізингу, інші умови пов'язані з гарантійними зобов'язаннями, страхуванням предмета лізингу, форс-мажорні обставини, прикінцевими положеннями, в яких засвідчено, що лізингоодержувач ознайомлений та дає згоду на укладання договору на таких умовах.

Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання позивачем кожної сторінки самого договору.

З договору фінансового лізингу вбачається, що предметом лізингу є легковий автомобіль Кіа ceed. Оскільки продукція компанії різноманітна, то для визначення індивідуальних ознак предмету лізингу в договорі зазначено модель та комплектація вказаного автомобіля, тому предмет лізингу є достатньо визначений.

За таких обставин, виходячи із недоведеності позивачем будь-якими доказами відсутності у нього можливості для детального ознайомлення з умовами договору до його укладання, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що деякі пункти даного договору суперечать нормам закону та, як наслідок, приводять до недійсності всього правочину, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобовязана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у звязку з вчиненням цього правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 правочинів недійсними; нормативно-правовий акт № 9 від 06.11.2009 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Відповідно до розяснень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, правочин вважається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Умови, за якими сторони дійшли згоди викладені у тексті оскаржуваного договору. Будь-яких доказів того, що позивач уклав цей договір під впливом обману суду надано не було.

Не надано і доказів існування помилки з боку позивача, яка б існувала на момент вчинення правочину.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність умов договору фінансового лізингу вимогам ст.ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», проте з таким висновком також погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 статті 2 зазначеного Закону визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 11 Закону «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючиумови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо невідповідності нормам цивільного законодавства пункту 1.4 оскаржуваного договору лізингу, оскільки частиною 1 ст. 808 ЦК України передбачено, зокрема, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо, тобто в даному випадку лізингодавець виступає посередником між продавцем (постачальником) та лізингоодержувачем, а тому він може не нести відповідальність за якість, комплектність чи справність автомобіля, оскільки така відповідальність лежить на продавцю (постачальнику).

Також, посилаючись в рішенні, як на підставу для визнання укладеного між сторонами договору фінансового лізингу недійсним на ст. 19 Закону України « Про захист прав споживачів», суд свого висновку взагалі не обґрунтував та не вказав, які ж саме умови договору та дії відповідача свідчать про здійснення ним нечесної підприємницької практики.

Між тим, з наданих доказів достовірно встановлено, що укладаючи договір фінансового лізингу 27 січня 2015 року, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Також, судом першої інстанції не було прийнято до уваги передбачену договором послідовність оплати лізингових платежів відповідно до п. 9.7 договору, а тому позивачем не були виконані вимоги п. п. 1.7 та 4.1 договору щодо сплати в повному обсязі комісії за передачу предмета лізингу в розмірі 9300,00 грн., оскільки позивачем фактично сплачено адміністративний платіж в сумі 31000,00 грн. та авансовий платіж в сумі 155000,00 грн., тому у ТОВ «Євролізинг Україна» ще не виникло обов'язку щодо передачі предмета лізингу, оскільки строки його передачі (120 робочих днів) починають свій відлік лише після повної сплати позивачем вищевказаного лізингового платежу.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що передбачених ст.ст. 220, 229, 230 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підстав для визнання договору фінансового лізингу від 27 січня 2015 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» та ОСОБА_2, немає; а тому, оскільки відсутні підстави для визнання договору недійсним, то, відповідно, і відсутні підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь позивача коштів в розмірі 186000,00 грн., сплачених ним, як авансовий платіж.

На викладені вище обставини місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, що спричинило ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія зауважує, що відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, якиймає оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного вище, колегія дійшла висновку, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді