Постанова № 61875506, 05.10.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2016 р. Справа №917/507/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Івакіна В.О., суддя Медуниця О.Є.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

позивача - Лепишко О.І., за довіреністю б/н від 20.01.2016 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко», м.Червонозаводське, Лохвицького району, Полтавської області, (вх.№1698П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року у справі №917/507/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алвика», смт. Степанівна, Сумського району, Сумської області,

до Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко», м.Червонозаводське, Лохвицького району, Полтавської області,

про стягнення 158205,40 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.03.2016 року по справі №917/507/16 (суддя Тимощенко О.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алвика» 154433,10 грн. суму основного боргу, інфляційні витрати у розмірі 2458,34 грн., 3% річних у сумі 1306,35 грн. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2370,71 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року та викласти пункт 2 резолютивної частини рішення в частині стягнення інфляційних витрат, 3% річних та витрат по сплаті судового збору в наступній редакції:

«Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алвика» 2148,27 грн. інфляційних втрат, 1302,35 грн. - 3% річних та 2368,26 грн. витрат по сплаті судового збору».

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно застосував приписи ст.ст. 251-255 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим розрахунок стягнених сум є невірним.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Від позивача 10.08.2016 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7922), в якому пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

26.09.2016 року позивач надав до суду разом із супровідним листом (вх.№9719) розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних із зазначенням періоду обрахування та початку періоду прострочення. Вказані документи долучено до матеріалів справи.

Ухвала суду про відкладення розгляду справи на 05.10.2016 року була направлена відповідачу - Приватному акціонерному товариству «Райз-Максимко» рекомендованим листом 18.08.2016 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 25.08.2016 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач у судове засідання не з'явився, про причини не з'явлення суд не повідомив.

Враховуючи, що відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представника відповідача у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 05.10.2016 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

17.11.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алвика» (орендодавець, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Райз-Максимко» (орендар, відповідач у справі) був укладений договір оренди нежитлового приміщення.

Згідно з п. 1.1. договору ТОВ «Алвика» передає, а ПрАТ «Райз-Максимко» приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення складського типу, розташоване за адресою: пер. Промисловий, 4, смт. Степанівка, Сумський район, Сумська область, загальною площею 2218 кв.м. для зберігання ТМЦ.

У п. 2.1. сторони погодили, що орендодавець протягом 2 днів з дня набрання чинності договору передає, а орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється відповідним актом, який підписується сторонами. З моменту підписання зазначеного акта починається обчислення строку оренду за цим договором.

Так, передання орендованого майна підтверджується актом №1 передачі-приймання орендованого майна від 17.11.2011 року складеного та підписаного сторонами.

У розділі 3 договору - «Орендна плата та розрахунки за договором» сторони визначили, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 8 (вісім) грн. за 1 (один) кв.м. без урахування податку на додану вартість. Орендна плата може розраховуватись за фактичне користування у разі користування не повний місяць (п. 3.1. договору).

Згідно п. 3.2. договору оплата за користування орендованого майна проводиться орендарем шляхом попередньої оплати у розмірі 17740,00 грн. щомісячно після надання орендодавцем рахунку на протязі 5 (п'яти) робочих днів.

Пунктом 5.1. договору врегульовано, що він підписується сторонами та скріплюється їх печатками. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передбаченого у пункті 5.1.

Відповідно до додаткових договорів до договору оренди нежитлового приміщення від 17.11.2011 року термін дії договору оренди неодноразово продовжувався, а відповідно до додаткового договору №1 від 28.03.2012 року та акту №2 передачі-приймання орендованого майна від 28.03.2012 року площа орендованого майна була збільшена на 1320 кв.м, а саме: було додатково передано в оренду критий навіс, що знаходиться також за адресою: пр. Промисловий, 4, смт. Степанівка, Сумський район, Сумська область.

Крім того, додатковою угодою №1 від 28.03.2012 року до договору оренди нежитлового приміщення від 17.11.2011 року сторони виклали пункти 3.1. та 3.2. договору в новій редакції, а саме:

«Пункт 3.1. За користування нежитловим приміщенням складського типу загальною площею 2218 кв.м. орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 8 (вісім) грн. за 1 (один) кв.м. без урахування податку на додану вартість.

За користування критим навісом загальною площею 1320 кв.м. орендар сплачує щомісячно з моменту підписання додаткового договору №1 орендодавцеві орендну плату у розмірі 5 (п'ять) грн. за 1 (один) кв.м. без врахування податку на додану вартість.

Орендна плата може розраховуватись за фактичне користування у разі користування не повний місяць

Пункт 3.2. Оплата за користування орендованого майна проводиться орендарем щомісячно після надання орендодавцем рахунку на протязі 5 (п'яти) робочих днів шляхом попередньої оплати у розмірі: за користування нежитлового приміщення складського типу - 17740,00 грн., за користування критим навісом - 6600,00 грн.».

Позивач зазначає, що ТОВ «Алвика» свої зобов'язання по договору оренди виконувало в повному обсязі, а зобов'язання відповідача постійно виконуються з порушенням строків оплати, внаслідок чого в квітні 2015 року ТОВ «Алвика» була вимушена подати на відповідача позов про стягнення заборгованості по договору оренди нежитлового приміщення від 17.11.2011 року за період з листопада 2014 року по квітень 2015 року. В період перебування справи в господарському суді Полтавської області відповідачем було погашено основну заборгованість, а штрафні санкції були сплачені ПрАТ «Райз-Максимко» на підставі рішення суду від 03.08.2015 року після відкриття виконавчого провадження.

Листом №24/02-Ібюр від 24.02.2016 року відповідач надіслав для підписання ТОВ «Алвика» додатковий договір №11 від 09.02.2016 року та акт №3 передачі-приймання орендованого майна від 10.02.2016 року про припинення (розірвання) договору оренди від 17.11.2011 року.

01.03.2016 року разом з супровідним листом ТОВ «Алвика» направила на адресу відповідача підписані додатковий договір №11 від 09.02.2016 року з протоколом розбіжностей та акт №3 від 10.02.2016 року. В супровідному листі ТОВ «Алвика» повторно звернуло увагу відповідача на порушення останнім зобов'язань по договору оренди від 17.11.2011 року та вимагало негайно погасити заборгованість.

Відповідно до п. 5.8. договору від 17.11.2011 року цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору.

Так, договір оренди нежитлових приміщень від 17.11.2011 року є розірваним з 10.02.2016 року, що підтверджується відповідною додатковою угодою, актом повернення майна та не заперечується сторонами.

Позивач наполягає на тому, що незважаючи на розірвання договору оренди у відповідача залишилося невиконане зобов'язання по сплаті орендних платежів за період з 01.08.2015 року по 10.02.2016 року (основний борг) у розмірі 154433,10 грн.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами виникли правовідносини з договору оренди, які регулюються параграфом 5 глави 30 Господарського кодексу України та главою 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов'язання відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 17.11.2011 року з урахуванням додаткових угод до нього виконав, а саме передав приміщення в оренду, що підтверджується відповідними актами та направляв відповідні рахунки на оплату.

Відповідно до п. 4.1. договору оренди нежитлового приміщення орендар зобов'язався своєчасно сплачувати орендну плату.

Проте, відповідачем не обґрунтовано, а матеріали справи не містять доказів того, що ним виконано взятий на себе обов'язок, а саме здійснено сплату за договором від 17.11.2011 року за користування орендованим майном за період з 01.08.2015 року по 10.02.2016 року.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті орендних платежів у належні строки та розмірі за договором оренди нежитлового приміщення від 17.11.2011 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 154433,10 грн. заборгованості за період з 01.08.2015 року по 10.02.2016 року є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 2458,34 грн. та 3% річних у розмірі 1313,96 грн.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, зробив правомірний висновок щодо стягнення 2458,34 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 1306,35 грн. з відповідача на користь позивача. При цьому, суд вірно визначився з сумою, яка підлягає стягненню, оскільки у розрахунку, який проведено позивачем і який було надано до суду першої інстанції мають місце арифметичні помилки, помилки в частині визначення періодів обрахування та початку перебігу прострочення платежу у відповідача. Наданий позивачем до суду апеляційної інстанції розрахунок (вх.№9719 від 26.09.2016 року) додатково підтверджує належність сум визначеним судом першої інстанції до стягнення.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що суд першої інстанції невірно застосував приписи ст.ст. 251-255 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим розрахунок стягнених сум є невірним, оскільки вони спростовують матеріалами справи та наявними між сторонами правовідносинами, а наданий відповідачем котррозрахунок є невірним з огляду на періоди нарахування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору оренди нежитлових приміщень від 17.11.2011 року з урахуванням додаткових угод до нього щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року по справі №917/507/16 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.2016 року по справі №917/507/16 залишити без змін.

Повний тест постанови складено 07 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Медуниця О.Є.