Постанова № 61875432, 04.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р. Справа№ 910/4266/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Прокурор: Лесько Г.Є. (посвідчення №034692 від 05.08.2015);

Від позивача-1: Сажієнко І.О.-представник;

Від позивача-2: Сажієнко І.О.-представник;

Від відповідача: Глобенко Л.В. - представник;

Від третьої особи: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2016

у справі № 910/4266/16 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Першого заступника військового прокурора центрального регіону України в інтересах держави

в особі 1) Міністерства оборони України,

2) Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій"

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернувся з позовом Перший заступник військового прокурора центрального регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Київської міської ради про скасування рішення № 134/1968 від 26.07.2007 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з прийняттям оспорюваного рішення порушено інтереси держави, за наслідками якого, у Київського КЕУ вилучено земельну ділянку за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 42, з порушенням приписів Земельного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2016 суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2016 у справі №910/4266/16 в задоволенні позовних вимог першого заступника військового прокурора центрального регіону України відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги першого заступника військового прокурора центрального регіону України задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України у справі №910/4266/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2016 апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.09.2016.

15.09.2016 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судове засідання, призначеному на 15.09.2016, представники позивача-1, позивача-2 та третьої особи не з'явилися.

Представником відповідача в судовому засіданні 15.09.2016 подано клопотання про продовження строку вирішення спору, яке колегія суддів задовольнила та долучила до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку розгляду спору, розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.10.2016.

03.10.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні, призначеному на 04.10.2016, прокурор та представник позивача-1, позивача-2 надали пояснення по суті спору, та просили задовольнити апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2016 скасувати, позов задовольнити.

В судовому засіданні 04.10.2016 представник відповідача надав свої пояснення по суті спору та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача-2 без задоволення.

В судове засідання, призначене на 04.10.2016, повноважні представники третьої особи не з'явилися.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників третьої особи, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Згідно з частиною 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

У вирішенні питання про порушення справи за позовною заявою прокурора господарському суду слід виходити з такого.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Пункттом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" № 7 від 23.03.2012 визначено, що господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Перший заступник військового прокурора центрального регіону України правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з позовною заявою для захисту інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 17.07.1978 №1028/2 постановлено надати в користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу земельні ділянки площею близько 70 га на яких розміщені військові частини та організації Київського військового округу в Жовтневому районі, в тому числі: Київське вище військове училище ім. Фрунзе площею біля 17 га по Брест-Литовському проспекту, 71/2; в/ч 63630 площею біля 14 га по вул. Трудових резервів; військове містечко 165 площею біля 39 га по вул. Качалова,3. Пунктом 2 вказано рішення зобов'язано квартирно-експлуатаційну частину: виконати генеральні плани забудови територій, що їй відносяться, та погодити їх в головАПУ виконкому міськради; виконати благоустрій вулиці Качалова прилеглої до містечка 165.

26.07.2007 рішенням Київської міської ради №134/1968 припинено Київському квартирно-експлуатаційному управлінню Міністерства оборони України як правонаступнику квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу право користування земельною ділянкою площею 2,85 га, відведеною відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 17.07.1978р. №1028/2 "Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Жовтневому районі" (лист-клопотання Київського КЕУ МО України від 21.02.2006 №303/25/3-210), та віднесено її до земель запасу житлової та громадської забудови.

Крім того даним рішенням, було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на просп. Відрадному, 42 у Солом'янському районі м. Києва та передано державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій", за умови виконання пункту 4 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 2,85 га для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на просп. Відрадному, 42 у Солом'янському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Згідно з статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Частинами 1-4 статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: розпорядження землями територіальної громади міста; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому ЗК України; припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених ЗК України (ст. 9 ЗК України).

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

17.07.1978 рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №1028/2 постановлено надати в користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу земельні ділянки площею близько 70 га на яких розміщені військові частини та організації Київського військового округу в Жовтневому районі, в тому числі: Київське вище військове училище ім. Фрунзе площею біля 17 га по Брест-Литовському проспекту, 71/2; в/ч 63630 площею біля 14 га по вул. Трудових резервів; військове містечко 165 площею біля 39 га по вул. Качалова,3. Пунктом 2 вказано рішення зобов'язано квартирно-експлуатаційну частину: виконати генеральні плани забудови територій, що їй відносяться, та погодити їх в головАПУ виконкому міськради; виконати благоустрій вулиці Качалова прилеглої до містечка 165.

Земельний кодекс УСРР, прийнятий 3 сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VI скликання 16.10.1922 та затверджений в остаточній редакції Президією ВУЦВК 29.11.1922 із змінами і доповненнями, внесеними до цього Кодексу втратив чинність на підставі Указу Президії Верховної Ради Української ССР від 30.09.1971 №156-VІІІ. Земельний кодекс Української РСР, затверджений Законом Української РСР від 08.07.1970 втратив чинність на підставі постанови Верховної ради Української РСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18.12.1990 №562- ХІІ.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на день прийняття оскаржуваних рішень, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів.

Підстави припинення користування земельними ділянками є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати (ст. 141 ЗК України).

Частинами 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Зі змісту п. 4 мотивувальної частини рішення №7-рп/2009 від 16.04.2009 визначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України

В пункті 5 вказаного вище рішення Конституційний суд України вказав, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Слід зауважити, що з моменту прийняття рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 17.07.1978 №1028/2 до моменту його скасування, 26.07.2007, документи, що підтверджували б оформлення права користування спірною земельною ділянкою у відповідності до законодавства, яке діяло в період дії рішення від 17.07.1978 до 26.07.2007 відсутні.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що за кадастровим номером 80000000000:69:254:0100, площею 2,8388 га, місце розташування: м. Київ, Солом'янський район, проспект Відрадний, 42, за територіальною громадою в особі Київською міською радою 01.04.2015 зареєстровано право власності.

Крім того, беручи до уваги той факт, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки не проведені, у Відповідача були відсутні підстави для отримання згоди у користувача на вилучення або припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно з статтею 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Частиною 4 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

З копії листа Начальника розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил - Начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України генерал-лейтенанта Мещерякова О.М. від 09.06.2003 №163/2588 вбачається, що з метою забезпечення житлом безквартирних військовослужбовців Київського гарнізону, де на квартирному обліку перебуває 7,3 тис. чоловік, в найбільш стислі строки, активізації будівництва житлових будинків з залученням додаткових коштів інвесторів з різною формою власності, в Міністерстві оборони України створено державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій".

Даним листом, просили функції замовника на весь період проектування, будівництва та ведення в експлуатацію житлового комплексу, зокрема, по проспекту Відрадний, 42 на землях військового містечка №165 орієнтовною площею 2,93 га, покласти на державне підприємство Міністерства оборони України "Управління капітального будівництва та інвестицій".

Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України 06.06.2006 листом №303/1/4/923 звернулось до Начальника Головного управління земельних ресурсів та Голові Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, в якому зазначено, що останній не заперечує проти списання основних фондів розташованих на земельній ділянці військового містечка №165 по проспекту Відрадному, 42 у Солом'янському районі міста Києва.

Начальником Київського квартирно-експлуатаційного управління Івахом С.Н. 21.06.2006 спрямовано на адресу Голови Київської міської ради та Начальника ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" лист №303/25/3-210, відповідно до якого Київське квартирно-експлуатаційне управління, як правонаступник квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу, просило припинити право користування частиною земельною ділянкою площею 2,93 га на користь ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій".

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16, статтею 21 Цивільного кодексу України, абзацом 3 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зі змісту постанови від 30.09.2015 у справі №910/3724/14 Верховного суду України вбачається, що вирішуючи питання пропуску позовної давності щодо вимог прокуратури про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державних актів на право власності на землю, судам слід враховувати, що аналіз положень частини першої статті 261 Цивільного кодексу України та частин першої, другої та третьої статті 29 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у зв'язку з чим для правильного застосування матеріальних норм про позовну давність судам слід встановлювати початок перебігу строку позовної давності, наявність чи відсутність поважних причин його пропуску.

Доводи позивачів, що їм стало відомо про існування оскаржуваного рішення лише у 2016 році спростовуються матеріалами справи, в яких наявні копії Київської муніципальної газети "Хрещатик" від 30.11.2007 в якій розміщено оспорюване рішення.

Крім того слід зауважити, що в постанові Верховного Суду України у справі № 6-152цс14 від 29.10.2014 зазначено, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Пунктом 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд має відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Беручи до уваги все вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці, що позивачі були обізнані з існуванням оскаржуваного рішення та мали об'єктивну можливість дізнатися про нього та оскаржити, але зазначеним правом не скористались, у задоволенні позовних вимог Першого заступника військового прокурора центрального регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Київської міської ради про скасування рішення № 134/1968 від 26.07.2007 слід відмовити.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2016 у справі № 910/4266/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4266/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко