Рішення № 61871769, 03.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2016Справа №910/16436/16За позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафогаз»

до Державного агентства резерву України

про стягнення 13 298,89 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторони:

від позивача: Олексієнко М.Г., за довіреністю

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафогаз» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач) про стягнення 13 298,89 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 371/06/ін./5/33 від 16.06.2006 в частині оплати наданих позивачем послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 порушено провадження у справі №910/16436/16 та призначено до розгляду на 03.10.2016.

У судове засідання 03.10.2016 представник позивача з'явився та надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 03.10.2016 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судового засідання, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 03.10.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі - комітет, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафогаз» (далі - зберігач, позивач) був укладений Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 371/06/ін./5/33 від 16.06.2006 (далі - Договір).

На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" проведено реорганізацію Державного комітету України з державного матеріального резерву шляхом перетворення в Державне агентство резерву України, яке є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Згідно з п. 2 та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до п. 1.1 Договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 (п. 1.2 Договору).

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно п. 4.2 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документі, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним Договором, податкової накладної на момент сплати.

Відповідно до п. 4.3 Договору оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження комітетом акту встановленої форми на основі попереднього укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.

У відповідності до п. 7.3 Договору, останній набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів комітету на відпуск матеріальних цінностей).

Надалі сторонами було затверджено кошториси витрат на 2014 та 2015 роки, які відповідно складають 22 057,08 грн. та 6 686,46 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал 2014 склали 1 570,32 грн., 2 квартал 2014 - 1 585,97 грн., 3 квартал 2014 - 1 596,60 грн., 4 квартал 2014 - 1 859,54 грн., 1 квартал 2015 - 2 132,52 грн., 2 квартал 2015 - 1 694,18 грн., 3 квартал 2015 - 1 383,95 грн., 4 квартал - 1 476,81 грн. що підтверджується Актами на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Проте, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо відшкодування витрат позивачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 4 квартали 2014 та 4 квартали 2015 років, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 13 298,89 грн.

Позивач направляв відповідачу акти на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей, однак зазначені документи відповідач повертав позивачу без погодження та без зазначення недоліків.

За таких обставин позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом до Державного агентства резерву України про стягнення витрат у розмірі 13 298,89 грн. на зберігання матеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Мністрів України від 12.04.2002 р. № 532 (далі - Порядок) встановлено, що сума витрат (Вз), що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання визначається Держрезервом за найкращою ціновою пропозицією згідно з додатками 2 і 3 або за формулою: Bз = Kз х Sз + Dв, де Kз - середній розмір суми витрат на зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища, 1 тонну зернових культур (Кз = Св : Sз); Sз - площа складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), об'єм холодильної камери (резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища), тонн зернових культур; Dв - додаткові витрати.

Як вбачається з п. 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданим документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом актом виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).

При цьому, судом встановлено, що сторони погодили кошториси витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву.

Так, у погоджених сторонами кошторисах до договору визначено показники Dв, Св, Sз, а саме:

- за 2014 р. (Dв = 13856,22 грн.), (Св = 4524,68 грн.), (Sз = 477,00 кв.м);

- за 2015 р. (Dв = 506,55 грн.), (Св = 5065,50 грн.), (Sз = 477,00 кв.м).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що позивач протягом 4 кварталів 2014 та 4 кварталів 2015 років надав відповідачу передбачені договором послуги зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, проте відповідач послуги, надані позивачем, не оплатив.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за Договорами.

Відтак, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 13 298,89 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 13 298,89 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, ідентифікаційний код: 37472392) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код: 00135390) в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафогаз» (36020, м. Полтава, вулиця Монастирська, 12; ідентифікаційний код: 22525915) заборгованість в розмірі 13 298 (тринадцять тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 89 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.10.2016.

Суддя О.А. Грєхова