Постанова № 61869470, 30.09.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

30 вересня 2016 року 08:30 справа №826/26560/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доМіністерства внутрішніх справ Українитреті особи1. Національна поліція України 2. Державна казначейська служба Українипровизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення моральної шкодиО Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач, МВС України), в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 06 листопада 2015 року №2365 о/с дск щодо звільнення позивача; 2) поновити позивача в органах внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року; 3) стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/26560/15; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національну поліцію України (далі по тексту - третя особа 1); закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державну казначейську службу України (далі по тексту - третя особа 2).

В судовому засіданні 13 липня 2016 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти позову заперечив; представники третіх осіб до суду не прибули, у зв'язку із чим; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 проходила на службу в органи внутрішніх справ України на посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів МВС України.

Відповідно до витягу з наказу МВС України від 06 листопада 2015 року №2365 о/с дск "По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів" згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 (М-211242), старшого оперуповноваженого 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Позивач вважає незаконним звільнення з роботи, оскільки воно відбулось із порушенням трудових прав та передбаченого законом порядку, зокрема відповідачами не надано можливості подальшого проходження служби в поліції шляхом пропонування інших посад та не доведено неможливості подальшого використання позивача на службі. Крім того, позивач вказує на неприпустимість звільнення жінки, яка має дитину віком до трьох років.

Відповідач надав письмове заперечення проти позову, в якому зазначив, що позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону України "Про Національну поліцію", та, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця у зв'язку з неподанням рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації.

Треті особи письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надали.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення про проходження служби), визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За таких підстав, досліджуючи правомірність звільнення позивача, суду належить встановити факт скорочення штатів МВС України та відсутність можливості подальшого використання позивача на службі.

Суд встановив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 року №1118-р "Питання реформування органів внутрішніх справ України" схвалено зокрема розроблену Міністерством внутрішніх справ Концепцію першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ, метою якої, у тому числі, є визначення пріоритетних напрямів, очікуваних результатів та засобів перетворення МВС на правоохоронний багатопрофільний цивільний орган європейського зразка, демілітаризація МВС.

Наказом МВС України затверджено структуру апарату МВС України та визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС України від 06 вересня 2013 року №861 "Про впорядкування загальної структури МВС України".

Згідно з новою структурою апарату МВС України у ній відсутній Департамент оперативно-технічних заходів.

Суд звертає увагу, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо.

Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 09 грудня 2010 року №К-20764/08.

Однак, суд звертає увагу, що відповідач на надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували достовірне скорочення штатів Департаменту оперативно-технічних заходів, зокрема не надав відповідних штатних розписів МВС України до та після реорганізації.

Пунктами 8, 9, 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З наведених норм Закону України "Про Національну поліцію" слідує, що з дня його опублікування всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів; тобто, передбачено особливий порядок попередження про звільнення, відмінний від того, що встановлений Кодексом законів про працю України.

При цьому Закон України "Про Національну поліцію" прямо передбачив право вказаних вище осіб, попереджених про можливе майбутнє вивільнення, бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIІI опублікований 06 серпня 2015 року в газеті "Голос України", відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчився 06 листопада 2015 року.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачами не надано доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 відмовилася від проходження служби в поліції та/або не могла бути прийнята на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

На думку відповідача, позивач мав подати рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, або рапорт про прийняття до служби в поліцію, однак суд зауважує, що Закон України "Про Національну поліцію" не встановлює обов'язку працівників міліції подавати такі рапорти та не передбачає вчинення будь-яких інших дій.

Таким чином, суд вважає, що відсутність відмови від проходження служби в поліції є достатньою підставою вважати, що позивач висловив бажання проходити службу в поліції.

Крім того, позивач стверджує, що висловлювала бажання проходити службу у поліції під час телефонної розмови із начальником відділу ОСОБА_4, однак будь-яких пропозицій з приводу переходу до поліції до неї не надходило; матеріали справи також підтверджують, що ОСОБА_1 неодноразово надсилала до МВС України заяви про бажання проходження служби в поліції.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 пропонувались будь-які посади в перетвореному МВС України або новостворених органах поліції та, що вона не може бути прийнята на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Наведене вказує, що відповідач не довів відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби.

Крім того, відповідач звільнив ОСОБА_1 з порушенням гарантій прав жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Так, суд встановив, що відповідно до свідоцтва про народження від 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 народила дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на момент звільнення мала дитину віком до трьох років.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

В постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 у справі №21-8а15 наголошено, що у регулювання проходження служби співробітниками органів внутрішніх справ пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зауважено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Оскільки, Положення про проходження служби та Закон України "Про Національну поліцію" не передбачають гарантій для жінок, які мають дітей віком до трьох років, до спірних правовідносин можуть застосовуватись загальні норми трудового законодавства.

Частина третя статті 184 Кодексу законів про працю України встановлює, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Таким чином, ОСОБА_1 не могла бути звільнена із займаної посади без обов'язкового працевлаштування.

При цьому обов'язок працевлаштування у даному випадку законодавець покладає на власника або уповноважений орган, яким наразі виступає МВС України.

Суд не приймає посилання відповідача про відсутність відповідної згоди позивача про прийняття на службу до поліції, тому що ініціативу з працевлаштування позивача має проявляти саме відповідач шляхом запропонування відповідних посад, а працевлаштування жінки, яка має дитину віком до трьох років є обов'язковою умовою для її звільнення за скороченням штатів, навіть у разі повної ліквідації підприємства, установи чи організації.

Враховуючи викладене, суд вважає звільнення позивача незаконним та приходить до висновку про скасування наказу МВС України від 06 листопада 2015 року №2365 о/с дск "По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів" в частині звільнення ОСОБА_1

Як визначає пункт 24 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Таким чином, позивач має бути поновлений на попередній посаді, а саме на посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів МВС України.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає про наступне.

За визначенням статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідачів; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірності звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що постанова у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №2365 о/с дск "По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів" в частині звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України.

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

5. Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді Р.О. Арсірій

О.П. Огурцов