Ухвала суду № 61869430, 03.10.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 637/1195/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2667/16Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Бутенко С.Б., Панченка О.О.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому посилаються на те, що 17 березня 2004 року ними до Шевченківського районного суду Харківської області було подано позовну заяву до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої залиттям належної їм квартири.

Ухвалами Шевченківського районного суду Харківської області їх позовна заява була залишена без руху, а згодом повернута як неподана. Апеляційним судом Харківської області їх апеляційна скарга була задоволена, ухвала Шевченківського районного суду Харківської області про повернення позовної заяви як неподаної скасована, справа повернута до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви. На ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року ОСОБА_5 була подана касаційна скарга. Ухвалою апеляційного суду Луганської області, як суду касаційної інстанції, 24 травня 2007 року касаційна скарга була відхилена, ухвала апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року залишена без змін.

Проте, після повернення до Шевченківського районного суду Харківської області справа була знищена працівниками канцелярії і до цього часу не розглянута. Вказані обставини стали відомі позивачам лише у 2012 році з відповіді Вищої ради юстиції України. Такими неправомірними діями відповідачів їм були спричинені суттєві душевні страждання та переживання, у зв'язку з порушенням права на справедливий суд. Справа протягом 12 років не розглянута судами, вони не отримали судовий захист їх прав, їх позбавлено доступу до правосуддя, обліково-статистичну картку та акт знищення сфальсифіковано судом. Незаконними діями та бездіяльністю відповідачів їм спричинена моральна шкода.

Посилаючись на вказані обставини, позивачі просили визнати факт порушення відповідачами Шевченківським районним судом та апеляційним судом Харківської області права, передбачені ст.6 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини в цивільній справі №2-265/04 відносно позивачів; стягнути з Шевченківського районного суду Харківської області на їх користь на відшкодування моральної шкоди по 1000000 гривень; з апеляційного суду Харківської області - по 1000000 гривень кожному; зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування позивачам моральної шкоди по 2000000 гривень кожному, завдану районним та апеляційним судом та їх працівниками, в трьохмісячний термін з моменту набрання рішення суду законної сили.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилися ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та подали на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та постановити окрему ухвалу. Справу просять розглянути без їх участі.

У запереченнях на апеляційну скаргу Шевченківського районного суду Харківської області просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що рішення суду ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Справу просить розглянути без участі представника суду.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що остання задоволенню не підлягає, за таких обставин.

Згідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

У п.п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.п. 2, 6, 7 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом . Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно матеріалів справи позивачі не одноразово зверталися до суду з вимогою відшкодувати їм моральну шкоду.

При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в тому числі, посилаючись на те, що за відсутності обвинувального вироку суду неможна вважати доведеним факт фальсифікації документів посадовими особами суду, позивачі не довели, що з 2005 року по 2012 рік вони цікавилися ходом розгляду справи за їх позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди; після з'ясування факту знищення судової справи скористатися своїм процесуальним правом звернення до суду для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження не побажали (а.с. 5-7).

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків позивачів, вимагають від них додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що під час судового розгляду справи позивачами не надано жодного доказу в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження того, що їм завдано моральну шкоду, в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивачів, завдання позивачам моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідачів, позивачами не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяння відповідачів, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів та вини відповідачів в її заподіянні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з відсутністю для цього правових підстав.

Доводи наведені в апеляційній скарзі про те, що суд не забезпечив рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, не задоволено жодного клопотання, щодо допиту свідків, витребування оригіналів письмових доказів та не надіслання їм копій заперечень на позов є безпідставними з наступних підстав.

Так з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подавалися клопотання про витребування матеріалів справи № 636/5302/13 з Чугуївського міського суду Харківської області, матеріали справи № 2-265/04 та відповідно до цієї справи: обліково-статичні картки, акт прийому-передачі справи та акт знищення з Шевченківського районного суду Харківської області, яке задоволено ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 09 червня 2016 року.(а.с. 132) На виконання даної ухвали Шевченківським районним судом Харківської області надано оригінали обліково-статичної картки на цивільну справу № 2-265/04, ухвалу суду від 19 березня 2004 року про залишення справи без руху, ухвалу суду від 07 травня 2004 року про повернення позовної заяви, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2004 року, ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 24 травня 2007 року, акту опису-передачі цивільних справ 2004 року, акт № 2 про вилучення для знищення справ, що не підлягають зберіганню за 2004 рік; Чугуївським міським судом Харківської області надано цивільну справу № 636/5302/13-ц (провадження 2/636/73/15) в 2 томах. (а.с. 169, 240)

На вирішення клопотання позивачів про допит свідків, суддею Октябрського районного суду м. Полтави направлявся лист, яким повідомлялося про неможливість викликати та допитати в якості свідків секретарів Шеченківського районного суду Харківської області: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та голову суду ОСОБА_9 так як клоптання про виклик свідків не відповідало ч. 1 ст. 136 ЦПК України відповідно до якої у заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. За таких обставин суду не мав можливості викликати свідків для допиту.

Крім того, аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що та обставина, що свідки не були допитані у суді, не призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суду звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку суду направляти учасникам справи копії заперечень. При цьому відповідно до матеріалів справи позивачі неодноразово просили розглядати справи без їх участі, таким чином беручи на себе певний ризик, в тому числі й стосовно не ознайомлення з думкою відповідачів та наданих ними доказів. При цьому, до суду з заявою про ознайомлення з матеріалами справи вони не зверталися та про хід розгляду справи не цікавилися.

Необґрунтованими є посилання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на те, що Чугуївським міським судом Харківської області та Шевченківським районним судом Харківської області не виконано ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 09 червня 2016 року, оскільки, як вже зазначалося, дана ухвала була виконана, витребувані матеріали справи та оригінали вищезазначених документів під час розгляду справи знаходилися в суді першої інстанції та після подання апеляційної скарги були передані до Апеляційного суду Полтавської області.

Посилання на те, що судом першої інстанції не виконано ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 травня 2016 року не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до вказаної ухвали була скасована ухвала Октябрьского районного суду м. Полтави від 02 березня 2016 року, позовні матеріали за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди направлено до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. На виконання вказаної ухвали апеляційної інстанції, ухвалою від 18 травня 2016 року Октябрським районним судом було відкрито провадження по даній справі, справа призначена до розгляду.

Також, не надано жодних доказів на підтвердження доводів наведених в апеляційній скарзі, щодо невиконання судом першої інстанції норм цивільного процесуального законодавства та нез'ясування всіх обставин справи, в тому числі не зазначено в чому саме рішення суду суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відсутність посилань в рішенні суду на вказану конвенцію не є підставою вважати його незаконним та необґрунтованим.

Не знаходять свого підтвердження також доводи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, щодо неврахування судом першої інстанції порушень відповідачами по справі норм Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки апелянтами не зазначено, в чому саме полягали порушення.

Доводи наведені в апеляційній скарзі, що висновки суду, щодо не надання доказів на підтвердження завдання їм моральної шкоди є абсурдними та спростовуються матеріалами справи в яких вони наводять прецеденти Європейського суду з прав людини є безпідставними, оскільки саме посилання на рішення Європейського суду з прав людини не є доказом заподіяння їм моральної шкоди, так як практика Європейського суду з прав людини, відповідно до ст. 17 до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовується як джерело права.

В той же час, доказами по справі (ст. 57 ЦПК України) є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано, що ухвала Апеляційного суду Луганської області від 24 травня 2007 року не була виконана, справа не розглядалася по суті, крім цього не взято до уваги рішення Апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року згідно якого встановлено відсутність факту закриття провадження, а тому справа не могла бути знищена судом є безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року, за твердженням Шевченківського районного суду Харківської області провадження у справі № 2-265/04 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди було закрито, проте за відсутності ухвали суду про закриття провадження у справі судова колегія не може вважати встановленим той факт, що провадження у справі було закрито, навіть за наявності відповідного запису у обліково-статистичній картці суду. Тобто, колегія суддів Апеляційного суд Харківської області не підтверджувала факту, що ухвала про закриття провадження не виносилася, а лише обґрунтувала, що не може взяти до уваги доводи Шевченківського районного суду Харківської області на підставі не надання доказів на їх підтвердження.

При цьому відповідно до ухвали Апеляційного суду Харківської області від 27 травня 2013 року справа за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди закрито. (а.с. 126)

Посилання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про те, що судом першої інстанції не вирішено позовної вимоги, щодо визнання факту порушення Шевченківським районним судом та апеляційним судом Харківської області права, передбаченого ст. 6 Конвенції, оскільки враховуючи викладене, та те, що відповідно до акту опису та передачі цивільних справ за 2004 року та акту № 2 про вилучення для знищення справ, що не підлягають зберіганню за 2004 рік, справа була знищена на законних підставах, інших фактів на підтвердження порушення судом норм Конвенції особами, що подали апеляційну скаргу наведено не було.

Також, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зазначають, що до 2012 року неодноразово зверталися до Шевченківського районного суду Харківської області з проханням сповістити їх про рух справи та надати копії рішень.

Не можуть бути підставою скасування рішення суду і доводи осіб, що подали апеляційну скаргу, стосовно неповідомлення їх про хід розгляду справи та не надіслання відповідних рішень судів, оскільки відповідно до акту № 2 про вилучення для знищення справ, що не підлягають зберіганню за 2004 рік, справа № 2-265/04 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди була знищена, а тому підтвердити чи спростувати дані доводи не є можливим.

При цьому, як підчас перегляду справи Апеляційним судом Харківської області, так і на даний момент позивачі не довели, що з 2005 року по 2012 рік вони цікавились ходом розгляду справи за їх позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди. Після з'ясування факту знищення судової справи позивачі скористатися своїм процесуальним правом звернення до суду для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження не побажали.

Посилання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на те, що на підставі ст. 406 ЦПК України, якою визначається, що провадження втрачене до закінчення судового розгляду не підлягає відновленню у встановленому даним розділом порядку, вони позбавлені можливості подати заяву про відновлення втраченого провадження є безпідставним, оскільки як вже зазначалося, Шевченківський районний суд Харківської області вказує, що дане провадження було закрито, тобто судовий розгляд завершено.

Разом з ти, колегією суддів зазначає, що за відсутності обвинувального вироку суду неможна вважати доведеним факт фальсифікації документів посадовими особами суду.

Посилання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на те, що в рішенні суду вказано, що вони не позбавлені процесуальної можливості розгляду позовних вимог і на цей час, тоді як строк позовної давності, який складає 3 роки, вже закінчився не є підставою для скасування рішення суду, оскільки дана позиція суду може тлумачитися як роз'яснення права на звернення до суду за умови поновлення строку на апеляційне оскарження відповідно до ст. 73 ЦПК України, якщо доведуть, що він був пропущений з поважних причин.

Посилання апелянтів на рішення Європейського суду з прав людини по справі Дубинська проти Російської Федерації, відповідно до якої Європейський суд визнав, що вимога до заявника про повторну подачу позовної заяви через десять років після того, як вона належним чином його вже подала, являло б собою покладання на заявника надмірного та необґрунтованого тягаря, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки не є предметом позову.

Не знайшли своїх підтверджень і доводи наведені в апеляційній скарзі, що при наданні відповіді Вищій раді юстиції, Шевченківським районним судом не було проведено належної перевірки, а навпаки відбулася фальсифікація документів.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини, а саме: справу Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства, також не ставить під сумнів правильність висновків зроблених судом першої інстанції. Із даного рішення вбачається, що Заявниці постійно проживають у Сполученому Королівстві на законних підставах. Згідно з чинними на час подій імміграційними правилами, їхнім чоловікам, п. Абдулазізу, п. Кабалесу і п. Балкандалі, було відмовлено в дозволі проживати з ними у цій країні або приєднатися до них. Заявниці стверджували, що з цієї причини вони зазнали дискримінації за ознаками статі та раси, а у випадку пані Балкандалі ще й за ознакою народження, і що було допущено порушення статті 3 Конвенції, а також статті 8, узятої окремо або разом зі статтею 14.

У п. 96 вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини, зазначено, що на думку Суду, з огляду на природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які, як заявниці, зіткнулися з проблемами початку або продовження свого подружнього життя, можуть зазнати страждань і тривоги. Але все ж таки, зокрема з урахуванням тих чинників, які посилається Уряд у своєму альтернативному поданні, Суд вважає, що за обставин цієї справи визнання ним порушення є достатньою справедливою сатисфакцією. Таким чином, вимога заявниць про грошову компенсацію не може бути задоволена.

Тобто питання щодо можливості чіткого доведення заподіяння моральної шкоди покладаються на розсуд суду відповідно до обставин справи.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним у справі доказам, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Октябрського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: С.Б. Бутенко

О.О. Панченко