Постанова № 61868443, 22.09.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 р. справа № 804/5659/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Павловського Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини В0440 (А 1126) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини В0440 (А 1126), в якому просить:

- визнати відмову командуванням військової частини № В 0440(А1126), код 22994874, Міністерства оборони України, звільнити мене з військової служби в зв'язку з закінченням строку контракту з 28 серпня 2016 року - протиправною.

- зобов'язати командування Військової частини № В0440(А1126), код 22994874, Міністерства оборони України звільнити мене з військової служби в зв'язку з закінченням строку контракту з 28 серпня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає про те, що у зв'язку із закінченням строку дії контракту про проходження військової служби він звернувся до командування військової частини В0440 (А 1126) з рапортом про звільнення, однак у задоволенні рапорту про звільнення йому було відмовлено. Вказує, що у якості підстави для відмови відповідач послався на положення ч. 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якою передбачено, що у разі настання особливого періоду дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації. Вважає, що на цей час підстави, з якими Закон пов'язує можливість продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановлені строки відсутні, тому відмова командира військової частини В0440 (А 1126) його припинити, є протиправною.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2016 року було відкрито провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

22.09.2016 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Військової частини - польова пошта В0440 надійшли заперечення на адміністративний позов.

В обґрунтування вказаних заперечень, відповідач зазначає, що у зв'язку з оголошенням Указами Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, від 6 травня 2014 року № 454/2014, від 21 липня 2014 року №607/2014 та від 14 січня 2015 року №15/2015 часткової мобілізації, в країні настав та діє особливий період.

Вказує, що за таких обставин продовження строку дії контракту позивача понад встановлені терміни відповідно до наказу командира військової частини від 15 квітня 2014 року №83, відповідає приписам статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". А тому підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні. Просить в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що 28.08.2013 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1123 полковника ОСОБА_2 був укладений контракт про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України.

Пунктом 3 контракту встановлено, що він є строковим та укладений на три роки. Відповідно до пункту 4 контракту сторони не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії контракту зобов'язуються укласти новий контракт або повідомити одна одну про небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні.

Таким чином, 28 серпня 2016 року контракт з позивачем повинен був бути припинений. Разом з тим, 29.06.2016 року наказом командира військової частини Військової частини - польова пошта В0440 № 134 строк військової служби ОСОБА_1 за контрактом продовжено понад встановлені терміни на період до оголошення демобілізації.

Судом встановлено, що підставою для продовження строку дії контракту стали Указ в. о. Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №303/2014 та телеграма Міністерства оборони України від 18.03.2014 року №226/1/10-т.

29 червня 2016 року позивач звернувся до командира військової частини- польова пошта В0440 з рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку з закінченням строку дії контракту.

У відповіді від 02.07.2016 року на рапорт позивача зазначається, що згідно із ч.9 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації.

Вказано, що в країні діє особливий період, а його закінчення буде оголошене окремим Указом Президента України, після якого і буде проводитись звільнення військовослужбовців з військової служби за контрактом.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду.

Правове регулювання проходження військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 р. Відповідно до пункту "б" частини 2 статті 26 Закону звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом проводиться на підставах, передбачених частиною шостою з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

За приписами частини 6 статті 26 Закону контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт "а").

Разом з цим, у силу положень частини 9 статті 23 Закону у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Таким чином, закінчення строку дії контракту є підставою для його розірвання у випадку, якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту. У той же час можливість продовження строку дії контракту про проходження військової служби понад встановлений строк в односторонньому порядку законодавець пов'язує виключно з настанням особливого періоду.

Визначення "особливого періоду" міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991, у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду, під час якого допускається продовження строку дії контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, а також часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом з'ясовано, що часткову мобілізацію в Україні було оголошено та проведено у декілька етапів.

Так, зокрема Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303/2014 - починаючи з 18.02.2014р. по 02.05.2014 року; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06.05.2014 року №454/2014 - починаючи з 07.05.2014р. по 20.06.2014 року; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 року №607/2014 - починаючи з 24.07.2014 р. по 06.09.2014 р., Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року №15/2015 починаючи з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.

Таким чином, зазначеними Указами Президента України мобілізація як комплекс відповідних заходів зі сторони держави оголошувалась не безстроково, а була обмеженою у часі та стосувалась не усіх категорій військовослужбовців.

Слід звернути увагу й на те, що в Указі в. о. Президента України "Про часткову мобілізацію" №303/2014 від 17 березня 2014 року, на підставі якого було продовжено строк дії контракту позивача, взагалі не зазначалось про те, що дія цього Указу розповсюджується на осіб, які проходять військову службу за контрактом.

Суд встановив, що контракт між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладений задовго до подій, які стали причиною проведення мобілізації та відповідно запровадження особливого періоду, тому останній не є військовослужбовцем, прийнятим на військову службу внаслідок чи під час проведення мобілізації чи дії особливого періоду.

Що стосується посилання відповідача на ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо неможливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду до оголошення рішення про демобілізацію, то у п.3 цієї частини статті дійсно зазначено про необхідність прийняття рішення про демобілізацію для звільнення з військової служби за контрактом у зв'язку із закінчення його строку.

Однак, у даному випадку йдеться саме про ті контракти, які були укладені під час особливого періоду, у тому числі під час проведення мобілізації. У той же час контракт з позивачем був укладений задовго до подій, що стали причиною запровадження особливого періоду та мобілізації.

Відповідно до п.6 Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015 постановлено Міністерству оборони України провести звільнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію". Указом Президента України №254/2015 від 06.05.2015 року «Про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454 "Про часткову мобілізацію" було постановлено провести у травні-липні 2015 року звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454 "Про часткову мобілізацію".

Отже, як вбачається з зазначених Указів Президента України, вони стосуються такого виду військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, а позивач даного виду військової служби не проходив.

Більш того, з позивачем не укладався новий контракт під час мобілізації та дії особливого періоду, відтак на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем при укладанні контракту у 2013 році, не поширюються вимоги Указів Президента України про часткову мобілізацію чи демобілізацію, а отже і норма Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" про продовження строку дії контракту до оголошення демобілізації.

Також, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення позивача до командира військової частини -польова пошта В0440 з рапортом про звільнення 29 червня 2016 року, особливий період в Україні не діяв, оскільки діючі Укази Президента України про мобілізацію вичерпали свою дію виконанням, час проведення мобілізації минув, а воєнний час чи частково відбудовний період після закінчення воєнних дій у країні також відсутні.

За таких обставин, підстави, з якими Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" пов'язує можливість продовження дії контракту позивача понад встановлені строки - відсутні, відтак відмова припинити дію контракту з позивачем не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Зважаючи на це, вимога позивача про зобов'язання вирішити питання про звільнення його з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено правомірності своїх дій.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. ст. 128, 158-163,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини В0440 (А 1126) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати відмову командуванням військової частини-польова пошта № В 0440 (код 22994874), Міністерства оборони України, звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту з 28 серпня 2016 року - протиправною.

Зобов'язати командування військової частини-польова пошта № В 0440 (код 22994874), Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_1 з військової служби в зв'язку з закінченням строку контракту з 28 серпня 2016 року.

Стягнути з військової частини-польова пошта № В 0440 (код 22994874), Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1, сплачений судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Д.П. Павловський