Ухвала суду № 61865905, 03.10.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 351/1750/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1997/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Боднарук М.В

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Горейко М.Д., Ясеновенко Л.В.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю представників ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Будилівської сільської ради про встановлення факту постійного проживання, визнання незаконним рішення виконкому сільської ради, визнання недійсними свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Снятинського районного суду від 25 липня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Снятинського районного суду від 25 липня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Будилівської сільської ради про встановленя факту постійного проживання, визнання незаконним рішення виконкому сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності на 1/2 частину жилого будинку, що знаходиться АДРЕСА_1.

Апелянт на дане рішення подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що дане рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Рішення було прийняте без його участі та участі його представника, оскільки про час слухання справи їх повідомлено не було, тому вони були позбавлені можливості надати суду докази.

Апелянт зазначає, що після смерті матері його забрали до себе дід з бабусею, а меншого брата ОСОБА_2, 1990 року народження забрала сестра батька в с. Стецеву, куди через деякий час переїхав батько, а він залишився проживати по АДРЕСА_1, де проживає по даний час.

ОСОБА_4 посвідчила в його користь заповіт і по домовленості з ними даний будинок мав перейти у власність апелянта. В зв'язку з цим він провів капітальний ремонт старого будинку та провів добудови, вартість даних робіт згідно кошторису становить - 55777 грн.

З 1990 року апелянт проживає в даному будинку по даний час.

В своїй уточнюючій позовній заяві він просив призначити по справі будівельно-технічну експертизу на вирішення якої поставити питання про вартість будинку, вартість проведеного ремонту, та про розмір частки в даному будинку після проведеного ним ремонту.

Однак суд не дав оцінку даній позовній вимозі, залишивши її поза увагою, чим грубо порушив норми процесуального законодавства.

Житловий будинок по АДРЕСА_2 де він зареєстрований, до 1982 року належав ОСОБА_5, яку доглядала ОСОБА_4 і після її смерті будинок перейшов у власність бабусі. Також ОСОБА_4 належала частка в колишньому колгоспному дворі по АДРЕСА_1

Посилання суду на покази свідків та рішення суду про позбавлення батьківських прав батька - ОСОБА_6 у 1995 р. як доказ того, що апелянт в 1995 р. прибув в господарство по АДРЕСА_1 не є достовірним доказом, оскільки ОСОБА_6 мали намір позбавити батьківських прав неодноразово, однак жодного рішення суду про позбавлення батьківських прав не долучено до справи. Свідки, які були допитані в суді, не змогли чітко вказати коли ОСОБА_3 забрали в будинок по АДРЕСА_1

При винесенні рішення виконкому сільської ради про визнання права власності на членів колгоспного двору по АДРЕСА_1, його частка не була врахована, так як він не був зареєстрований в даному будинку. Свідоцтва про право власності були видані членам колгоспного двору неправильно, тобто без врахування його частки в майні двору.

Апелянт зазначає, що до справи долучено акт сільської ради від 15.10.2016 року депутатів сільської ради які встановили, що після смерті матері, він з 1990 року проживав по АДРЕСА_1 з відповідачами по справі, а будинок по АДРЕСА_2. з того часу пустує.

Сільська рада аналогічно підтвердила даний акт довідкою від 15.10.2015 р. За номером 151\01-40.

Будинок по АДРЕСА_2, який також належить - ОСОБА_4 знаходиться в аварійному стані і не придатний для проживання.

Даним достовірним доказам суд не дав жодної оцінки і не спростував їх у рішенні суду.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким задоволити позовні вимоги.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 після смерті матері, яка померла в 1990 р., проживав із батьком та братом ОСОБА_2 станом на 05 травня 1995 року в будинку по АДРЕСА_2, що вбачається з копії акту про обстеження матеріально-побутових умов (а.с. 42). Даний будинок належав бабусі позивача ОСОБА_4, 1936 р.н., яка на той час у даному будинку не проживала з ними, оскільки була зареєстрована та проживала зі своїм чоловіком у цьому ж АДРЕСА_1, який відносився до суспільної групи - колгоспний двір.

Судом встановлено, що позивач у 1995 році перейшов проживати в будинок діда та бабусі, що знаходиться в АДРЕСА_1, однак залишився зареєстрованим по даний час в будинку по АДРЕСА_2.

З довідки Будилівської сільської ради (а.с.58) вбачається, що позивач ОСОБА_3 згідно по господарської книги №1 зареєстрований в період з 1990-1995 р. за адресою АДРЕСА_2, разом із батьком ОСОБА_6

З показань представника відповідачів, повідомлення УПФУ в Снятинському районі №398/03 від 29.01.2016 р. (а.с. 40) вбачається, що ОСОБА_3 станом на 15.04.1991 р. у господарстві по АДРЕСА_1, яке відносилося до суспільної групи «колгоспний двір» не був зареєстрованим, і не проживав, а перейшов проживати у вказане господарство у 1995 році після позбавлення батьківських прав його батька ОСОБА_6.

Відповідно до п.п. «а» пункту 6 Постанови Пленуму ВСУ №20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» до правовідносин, що виникли до 15 квітня 1991 р. поширюється діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору. Зокрема, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 станом на 15.04.1991 р. в колгоспному дворі дідуся в АДРЕСА_1 не проживав, а отже права на частку в майні цього двору в нього не виникло.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності доказів про його проживання у спірному господарстві з бабусею та дідусем, не є доведеними і спростовані зібраними у справі доказами.

Також, оскільки позивачем не доведено його право на частку у майні колгоспного двору, тому і не можуть бути задоволені і вимоги щодо його участі у збільшенні такої частки у зв'язку з покращенням цього майна, а саме у зв'язку з проведеним ремонтом у будинку та будівництвом надвірних господарських споруд.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Снятинського районного суду від 25 липня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

М.Д. Горейко

Л.В. Ясеновенко