Рішення № 61861937, 04.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

04 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Левенця Б.Б., Панченка М.М.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року

у цивільній справі за позовом Органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_1, треті особи: адміністрація Романівського дитячого будинку інтернату, Служба у справах дітей Шевченківської в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківський прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2014 року Орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що відповідач, у зв'язку зі станом здоров'я та скрутним матеріальним становищем, не може займатися вихованням своєї дитини та не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 та стягнути аліменти на утримання дитини.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 вказав, що дійсно у зв'язку із тривалою хворобою не міг виконувати свої батьківські обов'язки, та не має можливості у повній мірі приймати участь у вихованні та забезпеченні сина, однак по мірі можливого він з бабусею дитини надсилають на свята поштові посилки на адресу інтернату, іноді пишуть листи та постійно телефонують до дитячого будинку. Зазначав, що у зв'язку із потребуванням дитиною постійного медичного нагляду, знаходження останньої у спеціалізованому закладі є доцільним, проте він, як батько, ніколи не відмовлявся від своєї дитина та бажає приймати участь у її вихованні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року позов задоволено та позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_2

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Романівського дитячого будинку-інтернату аліменти на утримання ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.05.2014 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій зазначив, що рішення суду ухвалено з порушеннями норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Вказував, що висновок Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, складений задовго до пред'явлення позову та без врахування змін, які сталися у поведінці відповідача. Вказував, що він навмисно не ухилявся від виконання своїх обов'язків та до нього не застосовувалися заходи попередження та впливу.

Зазначав, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою і допускається лише коли поведінку батька в кращу сторону змінити неможливо, а відповідач навпаки має намір в подальшому брати більш активну участь у вихованні сина.

Просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.

В судовому засіданні представники ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити з підстав наведених в ній.

Представник Органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації - Боліла О.В. проти апеляційної скарги заперечувала, просила відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Служби у справах дітей Шевченківської в м. Києві державної адміністрації - Скопич Д.І. проти апеляційної скарги заперечувала, просила відхилити.

Прокурор Мамушкіна А.І. - проти апеляційної скарги заперечувала, просила відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Адміністрація Романівського дитячого будинку інтернату, відповідно до ст. 74 ЦПК України, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представників не направила. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за представника третьої особи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, батьками малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_7

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 липня 2010 року ОСОБА_7 позбавлено батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_2 Батько дитини - ОСОБА_1 на той час відповідно до вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 29 грудня 2009 року перебував в місцях позбавлення волі.

З 25 травня 2010 року по 15 січня 2014 року малолітній ОСОБА_2, перебував у Київському міському будинку дитини імені М. М. Городецького (вул. Леніна, 35, смт. Ворзель, Київська область).

Відповідно до витягу з протоколу засідання Київської міської психолого- медико-педагогічної консультації від 25.09.2013 № 46/629 та клопотання Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації малолітній ОСОБА_2, був направлений до Романівського дитячого будинку-інтернату Романівського району, Житомирської області, де був зарахований на повне державне забезпечення з 15 січня 2014 року.

Згідно Довідки № 566 від 07.12.2015 року, що видана Романівським дитячим будинком-інтернатом, ОСОБА_2, дійсно перебуває на повному державному утриманні і матеріальному забезпеченні та котловому харчуванні з 16 січня 2014 року по даний час.

ОСОБА_2 є інвалідом-дитинства. Відповідно до медичного висновку про стан здоров'я та розумовий розвиток дитини від 23.10.2013, виданого Київським міським будинком дитини імені М. М. Городецького, ОСОБА_2 має такі діагнози: важка розумова відсталість з рисами аутизму (Б 72); пупкова грижа (К 42,9); плоскостопість (М 21,4); вальгусна установка ступнів (М 21,0).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не намагається забезпечити достатній життєвий рівень дитини, написав заяву, що не заперечує проти позбавлення батьківських прав, де зазначив, що за станом здоров'я та через матеріальну скруту не має можливості піклуватися про дитину, а тому суд дійшов висновку про позбавлення його батьківських прав.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 164 СК України виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року (далі - Постанова) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

В до п. 18 Постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.

Посилання позивача на написання ОСОБА_9 заяви в якій надано згоду на позбавлення батьківських прав є необґрунтованими з огляд на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо необґрунтованості висновку Органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_9

У висновку відсутні встановлені Органом опіки та піклування обставини, які б свідчили про негативний вплив батька на виховання дитини її фізичний чи духовний розвиток, або свідоме ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків.

Позивачем не було надано суду першої інстанції переконливих доказів доведеності винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_9 перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуваннях у медичних закладах м. Києва. Згідно виписки із медичної карти стаціонарного (амбулаторного ) хворого ОСОБА_9 поставлено діагноз ВІЛ IV клінічна стадія. Крім цього апелянт, хворіє на туберкульоз, цироз, а тому не має можливості у повній мірі приймати участь у вихованні та забезпеченні сина.

Відповідач не працює, отримує пенсію.

Доводи позивача щодо неможливості ОСОБА_1 за станом здоров'я та через скрутне матеріальне становище займатися вихованням дитини не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. З інших підстав позов не заявлявся.

Разом з цим, держава повинна забезпечувати схоронність сім'ї.

Відповідно до ст. 11, 12 Закону України «Про забезпечення організаційно- правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», соціальний захист та захист прав дітей у межах своєї компетенції здійснюють органи опіки і піклування: районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчих органів міських, районних у містах, сільських, селищних рад, а безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей при вказаних органах.

Згідно п. 3-1 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 з метою створення належних умов для забезпечення реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї, підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та захисту прав дітей у таких сім'ях служби у справах дітей взаємодіють із суб'єктами соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю.

Суб'єкти соціальної роботи надсилають до служб у справах дітей повідомлення за формою, встановленою Мінсоцполітики, про сім'ї з дітьми, в яких батьки у зв'язку з тривалою хворобою не можуть виконувати належним чином свої батьківські обов'язки.

У разі підтвердження інформації про складні життєві обставини сім'ї, в якій виховується дитина (діти), центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді готує і подає на розгляд комісії з питань захисту прав дитини матеріали про стан сім'ї, перелік яких затверджується Мінсоцполітики, а також надає сім'ї соціальні послуги відповідно до потреб.

Для організації соціального захисту дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, надання їй та її батькам (або особам, які їх замінюють) комплексу соціальних послуг на підставі матеріалів, підготовлених центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та іншими суб'єктами соціальної роботи, служба у справах дітей у разі необхідності направляє дитину до закладу соціального захисту дітей (п. 3- 3).

Підпунктом 9 пункту Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, передбачено, що статус дитини, позбавленої батьківського піклування, надається дітям, зокрема, у зв'язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про наявність у батька, матері хвороби, що перешкоджає виконанню ними батьківських обов'язків, виданим у порядку, встановленому МОЗ.

Ураховуючи наведене, слід дійти висновку, що на державу покладено обов'язок допомагати сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, та захищати права дітей у таких сім'ях та надавати соціальні послуги відповідно до потреб та позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

Разом з цим, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров,я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 на даний момент не утримує ОСОБА_2 та останній перебуває на утриманні в Романівському дитячому будинку-інтернаті, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь Романівського дитячого будинку-інтернату аліменти на утримання ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.05.2014 року і до повноліття.

При визначені розміру аліментів суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов вірного висновку щодо розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, рішення суду в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в цій частині, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким в задоволенні позову Органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 про позбавлення батьківський прав - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 758/7746/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6079/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Шаховніна М.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.