Ухвала суду № 61860015, 05.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/45454/15

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 року

у справі № 817/1347/15

за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.)

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Рівному)

третьої особи публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Північно-Західне регіональне управління» (далі - третя особа, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Північно-Західне РУ»)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся у травні 2015 року до суду з позовом до ДПІ у м. Рівному про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2014 року № НОМЕР_1.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги. Вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнятими з неправильною правовою оцінкою обставин у справі, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 14.07.2014 року по 17.07.2014 року відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача щодо отримання доходу у вигляді додаткового блага за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 17.07.2014 року № 116/2170404015/17-16-17-01-19, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14, пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.3 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 31 239,05 грн. за 2012 рік.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженні про отримання позивачем у 3 кварталі 2012 року доходів в розмірі 185 021,45 грн., які не відображені в декларації про майновий стан та доходи за 2012 рік.

За результатами перевірки позивача ДПІ у м. Рівному прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014 року № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» у розмірі 31 239,05 грн. основного платежу та 7809,76 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивач був обізнаний про наявність анульованого (прощеного) боргу за кредитним договором та про необхідність його відображення у річній податковій декларації, однак не включив до загального річного оподатковуваного доходу і не задекларував суму доходу у вигляді анульованого (прощеного) боргу та не сплатив податкових зобов'язань.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу);

Відповідно до абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.12.2006 року між позивачем та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі заступника керуючого начальника управління по обслуговуванню роздрібного клієнта Філії Банку «Фінанси та Кредит» було укладено кредитний договір № Ф1-06/40686-16, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 40 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 10,5 процентів річних строком до 01.12.2016 року.

14.09.2012 року між Банком та позивачем було укладено додаткову угоду № 2 визначили, що ОСОБА_1 зобов'язується повернути Банку у строк до 15.09.2012 року отримані ним у фактичне користування кредитні ресурси в розмірі 29 000 доларів США.

Пунктом 2.2 даної додаткової угоди визначено, що за умови своєчасного та повного виконання Позичальником своїх зобов'язань, Банком здійснюється прощення боргу, а саме прощення: заборгованості за залишком кредитних коштів, що залишиться у фактичному користуванні Позичальника в сумі не більше 6547,71 доларів США; заборгованості за несплаченими процентами на дату укладення цієї Додаткової угоди (14.09.2012) у сумі процентів, зазначені у п. 1 цієї Додаткової угоди; заборгованості за несплаченою щомісячною комісійною винагородою за надання кредитних ресурсів на дату укладення цієї додаткової угоди у сумі 17 776,00 грн.; пені та штрафних санкцій, нарахованих Банком станом на дату укладення цієї додаткової угоди за порушення Позичальником умов кредитного договору, що мали місце до дати укладення цієї додаткової угоди у сумі нарахованої пені в розмірі 1 092 682,31 грн.

У вересні 2012 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до ОСОБА_1 з повідомленням про прощення боргу за кредитним договором № Ф1-06/40686-116 від 01.12.2006 року в розмірі 20 923,99 доларів США та 17 776,00 грн., а саме: заборгованість за основним боргом у розмірі 6547,71 доларів США; заборгованість за відсотками та користування кредитом в розмірі 14 376,28 доларів США; заборгованість за щомісячною комісією в розмірі 17 776,00 грн.

Позичальником станом на 14.09.2012 року своєчасно та в повному обсязі виконано свої зобов'язання згідно додаткової угоди № 2 від 14.09.2012 року до кредитного договору.

Зазначене повідомлення отримано ОСОБА_1 14.09.2012 року про що свідчить підпис позивача на зазначеному повідомленні.

Згідно довідки АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 17.04.2013 року курс долара на момент прощення боргу 14.09.2012 року складав 799,300 грн. за 100 доларів США.

Як вбачається з довідки Банку від 26.09.2013 року № 1893 впродовж дії кредитного договору було сплачено по кредитному договору, а саме по кредиту та процентах 42 811,86 доларів США та комісії 11 100,00 грн.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач був обізнаний про наявність анульованого (прощеного) боргу та про необхідність його відображення у річній податковій декларації, однак не включив до загального річного оподатковуваного доходу і не задекларував суму доходу у вигляді анульованого (прощеного) боргу та не сплатив податкових зобов'язань.

Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

В процесі розгляду даної справи судам попередніх інстанцій необхідно встановити правовий статус усієї суми прощеної заборгованості за кредитом, з огляду на те, що вказана сума може включати в себе тіло кредиту, відсотки та/або пеню, що, відповідно, зумовлює настання для позивача різних правових наслідків у межах спірних правовідносин.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено питання чи приймалось кредитором рішення про анулювання суми боргу самостійно, та поза увагою залишилось питання строків позовної давності.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України від 09.04.2015 року № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», який набрав чинності 07.05.2015 року, внесено зміни до ПК України, а саме пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України (доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу) доповнено абзацом другим такого змісту: сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності».

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що судам необхідно з'ясувати чи не розповсюджуються зміни внесені до пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України, які пом'якшують становище платника податку, на спірні правовідносини.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та їх недоведеність, які суди попередніх інстанцій вважають встановленими, призвели до ухвалення необґрунтованого рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, надати оцінку доводам сторін та доказам, що їх підтверджують, з врахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо допустимості доказів (статті 70) та обов'язку доказування (стаття 71), і вирішити спір згідно із законодавством.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-230 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02.06.2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 року у справі № 817/1347/15 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: Н.Є. Маринчак

І.В. Приходько