Ухвала суду № 61859822, 27.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"27" вересня 2016 р. № К/800/15483/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Островича С.Е., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавного підприємства «Передпускова дирекція шахти №10 Нововолинська»на постановуВолинського окружного адміністративного суду від 24.04.2015 та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2016 у справі №803/384/15-а за позовомДержавного підприємства «Передпускова дирекція шахти №10 Нововолинська»доНововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області провизнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 11.11.2014 №0014141700/780 та від 13.01.2015 №0000011700.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 24.04.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2016, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 13.01.2015 за №00000117004. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань позивача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 28 жовтня 2014 року №927/22/35671961, яким встановлено порушення позивачем підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, а саме, підприємством при нарахуванні заробітної плати не перераховувався податок з доходів фізичних осіб у строки, встановлені Кодексом для місячного податкового періоду. Відповідальність за дане порушення передбачена пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року №0014141700/780, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 690252,54 грн.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, рішенням ГУ ДФС у Волинській області від 24 грудня 2014 року №1569/10/03-20-10-03-06 податкове повідомлення-рішення Нововолинської ОДПІ ГУ ДФС від 11 листопада 2014 року №0014141700/780 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 690252,54 грн. залишено без змін, збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 309020,15 грн.

На суму збільшення грошового зобов'язання Нововолинською ОДПІ ГУ ДФС винесено податкове повідомлення-рішення від 13 січня 2015 року №0000011700.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що в період з січня 2013 року по грудень 2013 року позивачем несвоєчасно перераховано до бюджету нарахований податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 1380505 грн. 07 коп., в тому числі за січень 2013 року в сумі 144424 грн. 47 коп., за лютий 2013 року в сумі 162280 грн. 53 коп., за березень 2013 року в сумі 172343 грн. 33 коп., за квітень 2013 року в сумі 212054 грн. 90 коп., за травень 2013 року в сумі 141132 грн. 13 коп., за червень 2013 року в сумі 155236 грн. 89 коп., за липень 2013 року в сумі 2620 грн. 30 коп., за серпень 2013 року в сумі 2788 грн. 04 коп., за вересень 2013 року в сумі 186629 грн. 25 коп., за жовтень 2013 року в сумі 200688 грн. 65 коп., за листопад 2013 року в сумі 122 грн. 99 коп. та за грудень 2013 року в сумі 183 грн. 59 коп.

До ДП «Передпускова дирекція шахти №10 Нововолинська» були застосовані штрафні санкції у розмірі 85319 грн. 37 коп. за несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб згідно з податковим повідомленням-рішенням від 21 січня 2014 року за №0000261700.

Тобто, позивачем протягом 1095 днів вже вчинялося порушення податкового законодавства, відповідальність за яке передбачена абзацом 1 пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Проте, податкове повідомлення-рішення за несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб від 29 серпня 2011 року за №0000131701, що передувало прийняттю податкового повідомлення-рішення від 21 січня 2014 року за №0000261700, було скасоване рішенням контролюючого органу.

Суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 січня 2015 року за №0000011700, визнав незаконним застосування податковим органом штрафу у розмірі 75% на підставі абзацу 3 пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України за повторюваність правопорушення протягом 1095 днів, оскільки податкове повідомлення-рішення за несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб від 29 серпня 2011 року за №0000131701, що передувало прийняттю податкового повідомлення-рішення від 21 січня 2014 року за №0000261700, було скасоване рішенням контролюючого органу.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, визнав законним застосування податковим органом штрафу на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Мотивом для застосування до позивача фінансових санкцій за порушення позивачем підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України став висновок відповідача про те, що підприємством при нарахуванні заробітної плати не перераховувався податок з доходів фізичних осіб у строки, встановлені Кодексом для місячного податкового періоду.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а також в касаційній скарзі позивач категорично не погоджується з застосуванням штрафних санкцій на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, вважаючи що відповідальність за виявлене порушення передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Разом з тим, як вбачається з судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи даний спір, вказану обставину взагалі не досліджували, оскільки не вбачається наведення будь-яких мотивів щодо можливості застосування до даних спірних правовідносин пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, відповідно не надали належної оцінки твердженням та доводам позивача, а також законності застосованих податковим органом штрафних санкцій до позивача на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.

Згідно підпункту 126.1 статті 126 ПК у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

В той же час, пунктом 127.1 статті 127 ПК передбачено, що не нарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом. До або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1096 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Положення статті 126 ПК щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених ПК. Такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК.

Положення статті 127 ПК встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду України від 10.11.2015 по справі №21-2919а15.

Важливим для правильного вирішення даної справи по суті та з метою встановлення факту правомірності прийняття податковим органом спірного рішення судам, в першу чергу слід встановити склад порушення, відповідно з'ясувати чи позивачем порушено порядок з нарахування та сплати, утриманого податку з доходів фізичних осіб, в частині своєчасності сплати податку або відбулось його несвоєчасне неперахування.

Ці обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, і в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити законне рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Передпускова дирекція шахти №10 Нововолинська» задовольнити частково.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко СуддіО.А. Веденяпін С.Е.Острович