Ухвала суду № 61859781, 28.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 року м. Київ К/800/15224/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І., секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Потапова Є.П., Кучерук Л.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року

у справі № 826/18700/15

за позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Практика"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство "Науково-виробниче об'єднання "Практика" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція) про визнання дій відповідача протиправними; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 серпня 2015 року № 0003002204, № 0003012204, № 0003022204, № 0003052203 та № 0000930710.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 серпня 2015 року № 0003002204, № 0003012204, № 0003022204, № 0003052203 та № 0000930710, в задоволенні решти позовних відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами Інспекції не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку Підприємства, за результатами якої складено акт від 28 липня 2015 року № 311/26-54-22-04-10/24733539, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 145.1 статті145 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 12 216 036 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 9 610 581 грн.;

- статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" внаслідок несвоєчасного надходження товару на територію України та несвоєчасного повернення валютних цінностей за імпортним контрактом;

- підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України в частині неподання звіту про контрольовані операції за 2014 рік;

- статей 109, 110, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, статей 171, 177 ПК України, що призвело до заниження зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму у розмірі 13 668,65 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 серпня 2016 року:

- № 0003002204, яким у позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 12 216 036 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 054 009 грн.;

- № 0003012204, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 610 581 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 402 645,25 грн.;

- № 0003022204, яким у до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 121 800 грн.;

- № 0003052203, яким у зв'язку позивачу визначено суму грошового зобов'язання - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 660 778,96 грн.;

- № 0000930710, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13 668,65 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9 772,80 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 ПК України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу на підставі договорів підряду з ТОВ "Фобос-О", договорів поставки з ТОВ "Белат", ТОВ "Київкапіталбуд", ТОВ "Торенія", ТОВ "Крістенс", ТОВ "Грант Тайм", ТОВ "Вербена-Н", ТОВ "Сібол", ТОВ "Прогрес-СК" поставлено вентиляційні матеріали, поліуретанові комплекси для встановлення броньованого скла, полімерні матеріали в асортименті, металеві конструкції, бамперні роз'єми, кулестійкі механізми, люки евакуаційні броньовані, сидіння в асортименті та інше, а також надано послуги з будівельно-монтажних робіт по поліпшенню об'єкта ОЗ "Будівля цеха № 3", що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), довідками про вартість виконаних будівельних робіт, локальними кошторисами, актами приймання виконаних будівельних робіт, накладними на переміщення, видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, а також оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи: наказом ПАТ "НВО "Практика" від 30 вересня 2013 року № 67/1, яким введено в експлуатацію, визнано активом та зараховано на баланс ОЗ "Будівля цеха № 3", актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30 вересня 2013 року, актами приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, які складено за результатами виконання спірних господарських операцій; договором підряду на виробництво інкасаторських машин, укладеним між позивачем та ТОВ "ВіДі Юнікомерс", видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними складеними за результатами його виконання, з метою виконання якого здійснювались відповідні спірні господарські операції.

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про те, що відсутність документів, які засвідчують перевезення товару, а також інструкцій з обслуговування і експлуатації матеріалу, гігієнічного висновку, сертифікатів, свідчить про те, що операції фактично не здійснювалися, адже податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності названих документів і вказані документи не є обов'язковими звітними первинними документами, що підтверджують право платника податків на податковий кредит та витрати. Сама по собі відсутність вказаних документів, за наявності доказів, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та використання таких операцій у власній господарській діяльності, не свідчить про порушення вимог податкового законодавства.

Також в касаційній скарзі та під час розгляду справи відповідач посилався на те, що згідно пояснень посадових осіб контрагентів позивача, а саме ТОВ "Крістенс", ТОВ "Грант Тайм", директори заперечували свою причетність до господарської діяльності зазначених суб'єктів господарювання.

Дійсно, згідно з позицією Верховного Суду України (викладеної ним, зокрема, у постанові від 05 березня 2012 року у справі за позовом ТОВ "Нафта" до Шосткинської МДПІ Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень, а також у постанові від 22 вересня 2015 року у справі за позовом ТОВ "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень) документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Втім, у даному разі Інспекцією не доведено належним чином існування обставин підписання документів від ТОВ "Крістенс", ТОВ "Грант Тайм" особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності підприємств, позаяк результатів почеркознавчої експертизи з категоричними висновками про неавтентичність проставлених підписів на поданих Товариством первинних документах відповідачем не представлено, як і не надано самих пояснень посадових осіб вказаних суб'єктів господарювання, на які посилалась податкова інспекція в обгрунтування своїх висновків. Вказані документи витребовувалися судом першої інстанції на підставі ухвали від 31 серпня 2015 року.

Не свідчить також про допущення порушень позивачем і посилання відповідача на не подання звітності контрагентами позивача у 2013 та 2014 роках та порушення кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 212 Кримінального кодексу України, в рамках якого встановлено, що службові особи ТОВ "Сібол" пропонують і надають послуги з мінімізації податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, оскільки в матеріалах справи відсутні докази узгодженості дій позивача та вказаного суб'єкта господарювання з метою отримання незаконної податкової вигоди.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

" 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1".

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що "у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Крім того, відповідачем під час розгляду справи взагалі не надано належних та допустимих доказів, які б засвідчили факт порушення кримінального провадження відносно посадових осіб ТОВ "Сібол".

Відповідач також посилається на те, що контрагенти позивача відсутні за місцем реєстрації та у них відсутні необхідні ресурси для здійснення господарських операцій. Водночас, чинне законодавство не зобов'язує суб'єктів господарювання вести господарську діяльність саме за місцем реєстрації. У комерційній діяльності виконання поставок товарів робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірними постачальниками наявними у них силами та засобами з урахуванням видів та обсягів поставлених товарів.

Слід зазначити, що судами попередніх інстанцій встановлено факт закриття кримінального провадження № 32014100080000002, порушеного за частинами 2, 3 статті 212 Кримінального кодексу України відносно службових осіб позивача. Прокуратура Святошинського району м. Києва листом від 15 січня 2015 року № (1058) 1142вих-15 повідомила позивача, що СУ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за результатами досудового розслідування прийнято рішення про закриття вказаного кримінального провадження за відсутністю складу злочину, а також зазначила, що з прийнятим рішенням прокуратура району погодилась, підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

В той же час, перевіряючи правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що вона не містить жодних аргументів та доводів в обґрунтування порушення позивачем норм права, які стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 13 серпня 2015 року № 0003022204, № 0003052203 та № 0000930710, а також не містить жодних посилань на неправомірність прийнятих судами рішень в частині задоволення позовних вимог про скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання податкового законодавства, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що визначені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун