Ухвала суду № 61859778, 28.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" вересня 2016 р. м. Київ К/800/46607/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І., секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Мухи Л.С.,Ізбянської М.Г.,

представника відповідача: Рацина Р.Р.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Тернопіль-транзит»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року

у справі № 819/1094/14-а

за позовом приватного підприємства «Тернопіль-транзит»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Тернопіль-транзит» (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - Інспекція) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2014 року № 0001072201, № 0001052202, № 0001062201.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року позов задоволено, визнані нечинними податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року № 0001072201 про збільшення суми грошового зобов'язання з платежу податку на прибуток приватних товариств у розмірі 1 763 757,00 грн., № 0001052202 про застосування суми штрафних санкцій у розмірі 625 000, 00 грн., № 0001062201 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 703 322, 00 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено частково; постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року № 0001062201 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 703 322,00 грн. скасовано і ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено, в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року № 0001062201, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати у відповідній частині та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції в силі.

В частині задоволених позовних вимог рішення судів не оскаржуються, правильність висновків судів в цій частині не ставиться під сумнів сторонами.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи в частині вирішеної позовної вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року № 0001062201 та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку Підприємства, за результатами якої складений акт від 27 січня 2014 року №402/22-10/32750432, згідно з яким позивачем порушено, зокрема, вимоги пункту 46.1 статті 46, пункту 102.5 статті 102, пунктів 20.1, 200.4, 200.6, 200.7, 200.8 статті 200 Податкового кодексу України та підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення рядка 24 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду» декларації з податку на додану вартість за жовтень 2013 року на суму 703 322,00 грн.

Як свідчить акт перевірки (а.с. 33-37), висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що позивачем:

1.) завищено рядок 26 (24) «залишок від'ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду» всього на суму 1 923 760, 00 грн., в тому числі:

1.1.) завищено значення рядку 26 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду» на 99 800, 00 грн. за рахунок не включення при відображенні рядка 26 декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року показників податного уточнюючого розрахунку від 18 вересня 2012 року № 9056533709;

1.2.) завищено значення рядка 26 на 380 681, 00 грн. за рахунок включення на підставі поданих платником 21 жовтня 2010 року уточнюючих розрахунків до декларацій з податку на додану вартість за грудень 2009 року - червень 2010 року до складу рядка 23.3 декларації з податку на додану вартість за листопада 2010 року 380 6181, 00 грн., незважаючи на те, що на підставі акта перевірки від 31 січня 2011 року № 223/23-05/32750432 на вказану суму зменшено значення рядка 25.1 «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податків»;

1.3.) завищено значення рядка 24 на 713 533, 00 грн. декларації податку на додану вартість за квітень 2011 року, внаслідок включення даної суми за результатами розгляду судових справ про оскарження результатів перевірок з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника податку за жовтень 2009 року, лютий, березень, квітень 2010 року;

1.4.) завищено значення рядка 24 на суму 729 946, 00 грн., оскільки, не відобразивши у відповідних рядках декларації у визначений пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу строк напрямку повернення бюджетного відшкодування, Підприємство відмовилось від належної йому суми бюджетного відшкодування, що зазначена у рядку 24 декларації.

2.) занижено значення рядка 26 (24) «залишок від'ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду» на 1 220 438,00 грн., в тому числі:

2.1) занижено рядок 26 «залишок від'ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду» декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року на 100 618, 00 грн. (враховуючи матеріали акта від 31 січня 2011 року № 223/23-05/32750432);

2.2) занижено рядок 24 «залишок від'ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду» декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року всього на суму 1 119 820, 00 грн.

На підставі вказаних висновків відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року № 0001062201, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за жовтень 2013 року на 703 322, 00 грн.

Роблячи висновок про протиправність вказаного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив із помилковості висновків податкового органу про завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із вказаним висновком суду першої інстанції, зазначив про те, що: зменшене уточнюючим розрахунком від 18 вересня 2012 року № 9056533709 значення рядка 26 на суму 99 800, 00 грн. не враховано позивачем при поданні наступних декларацій (листопад 2010 року); оскільки порушення, зазначені в акті від 31 січня 2011 року № 223/23-05/32750432, не були оскаржені платником він не мав права включати суми в рядок 26 декларації за листопад 2010 року; позивач, зазначаючи у рядку 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду» за квітень 2011 року на 713 533, 00 грн., не врахував рішень Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року у справі № 31410/10/9104 та від 18 березня 2012 року у справі № 24475/10/9104, про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 07 липня 2010 року № 0000302306/0, яким визначено завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за лютий, березень, квітень 2010 року на суму 574 940, 00 грн. та від 19 січня 2010 року № 0000012306/0/1795, яким визначено завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за жовтень 2009 року в сумі 138 593, 00 грн.

Колегія суддів вважає вищевказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Як свідчать матеріали справи, висновок відповідача про завищення рядка 24 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду» декларації з податку на додану вартість за жовтень 2013 року на суму 703 322,00 грн. ґрунтується на тому, що протягом перевіряємого періоду позивачем показник цього рядка завищено на суму 1 923 760, 00 грн. та занижено значення цього ж рядка на 1 220 438, 00 грн.

Таким чином, для встановлення обґрунтованості зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість за жовтень 2013 року на 703 322, 00 грн. на підставі оскаржуваного податкового повідомлення рішення, суди з огляду на закріплений процесуальним Законом принцип офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, мали би перевірити висновки відповідача про завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду. на суму 1 923 760, 00 грн. та заниження значення цього ж показника на 1 220 438, 00 грн. (1 923 760, 00 грн. - 1 220 438, 00 грн. = 703 322, 00 грн.).

Водночас, висновкам відповідача про заниження позивачем залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 1 220 438, 00 грн. судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не надано оцінки, а висновки про завищення цього показника на суму 1 923 760, 00 грн. перевірені судами не належним чином.

Так, надаючи оцінку висновкам Інспекції про те, що зменшене уточнюючим розрахунком від 18 вересня 2012 року № 9056533709 значення рядка 26 декларації за жовтень 2010 року на суму 99 800, 00 грн. не враховано позивачем при поданні наступних декларацій (листопад 2010 року) суди погодилися з такими висновками без фактичної перевірки обставин щодо подання такої уточнюючої декларації та неврахування її показників в листопаді 2010 року.

Посилаючись на рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року в справі № 31410/10/9104 та від 18 березня 2012 року в справі № 24475/10/9104 про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 07 липня 2010 року № 0000302306/0, яким визначено завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за лютий, березень, квітень 2010 року на суму 574 940, 00 грн. та від 19 січня 2010 року № 0000012306/0/1795, яким визначено завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за жовтень 2009 року в сумі 138 593, 00 грн., суди першої та апеляції інстанцій, по-перше, не перевірили чи оскаржувалися вони в касаційному порядку та не перевірили на підставі належних та допустимих доказів чи уточнювалися позивачем показники податкових декларацій на підставі таких судових рішень.

Крім того, суди взагалі не надали оцінки висновкам відповідача про завищення позивачем значення рядка 24 декларації на суму 729 946, 00 грн., оскільки, не відобразивши у відповідних рядках декларації у визначений пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України строк напрямку повернення бюджетного відшкодування, Підприємство відмовилось від належної йому суми бюджетного відшкодування, що зазначена у рядку 24 декларації.

Надаючи оцінку таким висновкам, слід мати на увазі наступне.

Відповідно до вимог пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Вказана норма розповсюджуються на суми коштів, які платник податків повинен сплатити до бюджету та встановлює строки давності у двох випадках - подання платником податку заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або заяви про їх відшкодування у випадках, передбачених Податковим кодексом України. При цьому в останньому випадку, строк 1095 днів починає обліковуватися від дня, наступного за днем отримання права на таке відшкодування. Податковим законодавством платнику податку надано саме право, а не обов'язок заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування. При цьому, жодних обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум наступних періодів податкове законодавство не містить.

Вказані обставини, фактичні дані та правове регулювання спірних правовідносин залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині вирішених позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року № 0001062201.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору в частині вирішення позовної вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року № 0001062201, у зв'язку з чим ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в цій частині з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Тернопіль-транзит» задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року скасувати в частині позовної вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2014 року № 0001062201 і направити в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та в частині направлення справи на новий розгляд оскарженню не підлягає. В іншій частині ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що встановлені статями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун