Ухвала суду № 61859751, 28.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 року м. Київ К/800/35971/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Олендера І.Я., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства «Вектор-А»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року

у справі №822/1178/15

за позовом Приватного підприємства «Вектор-А»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Вектор-А» (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування рішення щодо непогодження застосування процедури податкового компромісу від 11 березня 2015 року №5164/10/22-25-22-07.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Інспекції щодо непогодження застосування процедури податкового компромісу від 11 березня 2015 року №5164/10/22-25-22-07.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, апеляційну скаргу Інспекції задоволено: постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року скасовано; прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 березня 2013 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: №0000142203/477, яким визначено Підприємству податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 126 529, 00 грн.; №0000152203/478, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 128 616, 00 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року зазначені податкові повідомлення-рішення скасовано.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2014 року, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

18 листопада 2014 року Підприємство повторно звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 березня 2013 року №0000142203/477 та № 0000152203/478 (справа № 822/4905/14).

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року закрито провадження у даній справі з підстав наявності судового рішення з того самого спору і між тими самими сторонами, що набрало законної сили.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року вказану ухвалу скасовано, а справу направлено до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Таким чином, станом на час розгляду даної адміністративної справи в провадженні Хмельницького окружного адміністративного суду перебувала справа № 822/4905/14 за позовом Підприємства до Інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 березня 2013 року № 0000142203/477 та № 0000152203/478.

В зв'язку з наявністю процедури судового оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, 03 березня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про намір досягнення податкового компромісу.

Рішенням Інспекції від 11 березня 2015 року № 5164/10/22-25-22-07 позивачу відмовлено в застосуванні процедури податкового компромісу з підстав наявності судового рішення, яке набрало законної сили та підтверджує правомірність донарахованих контролюючим органом сум податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, та з тих підстав, що зазначений у заяві період більший, ніж визначений пунктом 1 підрозділу 9-2 підрозділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач володіє сукупністю усіх необхідних підстав для застосування податкового компромісу, а саме: заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України; наявність неузгоджених сум податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження; подання платником податків заяви до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу; сплата 5 відсотків від суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що у позивача відсутні необхідні умови для отримання права на податковий компроміс, оскільки на час звернення із заявою суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях, були узгодженими. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків відповідача щодо пропуску позивачем строку, визначеного пунктом 1 підрозділу 9-2 підрозділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу

Колегія суддів вважає рішення суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ Податкового кодексу України податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 підрозділу 9-2 розділу ХХ Податкового кодексу України сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.

Пунктом 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено, що процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що однією з визначальних умов для застосування процедури податкового компромісу є наявність неузгоджених сум податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, що визначені у податкових повідомленнях-рішеннях щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження.

Відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, саме з моменту набрання законної сили судовим рішенням грошове зобов'язання, визначене на підставі податкових повідомлень-рішень, вважається узгодженим, незалежно від того чи в подальшому оскаржувались такі податкові повідомлення-рішення, а відтак платник податків має право на застосування податкового компромісу до моменту набрання законної сили судовим рішенням про скасування податкових повідомлень-рішень, на підставі яких визначені суми зобов'язань.

З огляду на те, що позивач із заявою про застосування податкового компромісу звернувся 3 березня 2015 року, а грошове зобов'язання набуло статусу узгодженого з дня набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції, тобто з 27 червня 2013 року, відповідач цілком обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви Підприємства про застосування податкового компромісу.

В той же час, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, заява про застосування процедури податкового компромісу подана позивачем в межах строку, визначеного пунктом 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Так, за змістом названої норми, податковий компроміс може бути застосований до податкових зобов'язань за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Статтею 102 Податкового кодексу України визначено строк давності в 1095 днів. При цьому, початок перебігу такого строку починається з моменту прийняття податкових повідомлень-рішень (виникнення податкового зобов'язання), незалежно від того за який період платник допустив порушення податкового законодавства, що стало наслідком прийняття таких рішень.

Оскільки заява про застосування процедури податкового компромісу подана позивачем 03 березня 2015 року щодо податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями рішеннями № 0000152203 та № 0000142203, які прийняті 19 березня 2013 року, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про помилковість висновків відповідача про недотримання позивачем строків, визначених пунктом 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Водночас, неправильний висновок відповідача в оскаржуваному рішенні про недотримання позивачем строків, визначених пунктом 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ Податкового кодексу України, не свідчить про неправильність самого рішення по суті, оскільки, як зазначено вище, у позивача відсутні підстави для застосування податкового компромісу з підстав узгодженості податкових зобов'язань, щодо яких подана заява про досягнення податкового компромісу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні позову, прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Вектор-А» залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, що визначені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.Я. Олендер

Ю.І. Цвіркун