Ухвала суду № 61859653, 22.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2016 року м. Київ К/800/20993/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашка О. І. Олендера І. Я.

секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.

представник позивача Виноградова Н. В.

представник відповідача Білик А. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкра" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкра" (далі - ТОВ "Юкра") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 жовтня 2015 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Печерському районі подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

ТОВ "Юкра" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Печерському.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Печерському районі проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 20 квітня 2015 року №291/26-55-22-09/37449604.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. пп. 14.1.27, 14.1.56, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. п. 138.4, 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету за 2013 рік, на суму 10968271,00 грн., пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201, п. 200.1 ст. 200, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 цього Кодексу, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за період з січня по грудень 2013 року в загальному розмірі - 11128921,00 грн.

На підставі акту перевірки 15 травня 2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №1826552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 13710339,00 грн., з них 10968271,00 грн. - за основним платежем, 2742068,00 грн. - за штрафними санкціями, №1926552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 16693382,00 грн., з них 11128921,00 грн. - за основним платежем, 5564461,00 грн. - за штрафними санкціями.

Господарська діяльність, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов'язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.

Основним видом господарської діяльності (за КВЕД) як позивача, так і ТОВ «Оріон-Зет», ТОВ «ТД «Елемент», ТОВ «Росукренергохолдінг», ТОВ «Укртрансоіл-2009» та ТОВ «Лек-Оіл» є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини із ТОВ «Оріон-Зет» (договір №050601 від 05 червня 2012 року), ТОВ «ТД «Елемент» (договір від 12 вересня 2012 року №65), ТОВ «Росукренергохолдінг» (договір №157-05 від 24 травня 2012 року), ТОВ «Укртрансоіл-2009» (договір від 01 квітня 2013 року №040/3) та ТОВ «Лек-Оіл» (договори від 01 травня 2012 року №МО-91/12 та від 28 серпня 2012 року №Л-85/12) щодо купівлі-продажу нафтопродуктів. Реальність, товарність та виконання зазначених договорів підтверджується матеріалами справи.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а виписані контрагентами податкові накладні - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку товарів та послуг.

Судами попередніх інстанцій також зазначено, що порушення окремим платником податків податкового законодавства не може бути правомірною причиною застосування негативних наслідків до суб'єкта господарювання, який є контрагентом такого платника. Чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на облік доходів і витрат та формування податкового кредиту від стану обліку та дотримання податкової дисципліни іншими суб'єктами господарювання, так само як і від їх фактичного знаходження за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних засобів для ведення господарської діяльності.

Так, платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань та за недотримання ними податкового законодавства, оскільки не наділений повноваженнями податкового контролю. Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання першим незаконної податкової вигоди, він не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідальність за порушення податкового законодавства має нести лише той платник податку, який допустив порушення, а компетентні органи не вправі розповсюджувати негативні наслідки діяльності такого платника податку на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

Щодо завищенням позивачем витрат в частині віднесення до таких витрат нестачі придбаних у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року нафтопродуктів, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно підпункту 138.1.1 вказаної правової норми витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.4 цієї статті передбачено, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За визначеннями, наведеними підпунктах 14.1.27 та 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів встановлено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155.

Положеннями пункту 5.1 цієї Інструкції передбачено, що приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

У разі приймання нафти або нафтопродуктів однієї марки, які надійшли маршрутом або групою цистерн, за нестачу приймається тільки та кількість, яка перевищує надлишки, визначені за різницею суми нестач і надлишків, установлених за кожною цистерною відповідно до акта приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою №5-НП.

Нестача нафти і нафтопродуктів у межах норм природних втрат, що виникла в процесі їх транспортування, покладається на вантажоодержувача, якщо інше не зазначено у відповідному договорі.

Границі відносної похибки вимірювань обумовлюються договором і не мають перевищувати значень, наведених у ГОСТ 26976 для методу вимірювання маси, що застосовується вантажовідправником та вантажоодержувачем.

Згідно положень пункту 4.2 Інструкції облік нафти і нафтопродуктів на НПЗ, підприємствах із забезпечення нафтопродуктами, підприємствах нафтопровідного і нафтопродуктопровідного транспорту, наливних пунктах ведеться в одиницях маси, а на АЗС - одиницях об'єму.

Границі відносної похибки методу не мають перевищувати:

± 0,5 % - під час вимірювання маси нетто нафти, нафтопродуктів від 100 т і більше;

± 0,8 % - під час вимірювання маси нетто нафти, нафтопродуктів до 100 т і відпрацьованих нафтопродуктів.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що нестача нафти і нафтопродуктів, яка виникла в процесі транспортування, й не перевищує межі відносної похибки, покладається на вантажоодержувача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розмір нестачі придбаних позивачем нафтопродуктів не перевищує гранично допустимі норми природних втрат, а матеріалами справи спростовується висновок відповідача про безпідставність віднесення позивачем до складу витрат операційної діяльності та реалізованих товарів витрат, на придбання зазначених нафтопродуктів в частині нестач.

Щодо завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту унаслідок взаємовідносин із ТОВ «Компанія-Інтергал», судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Компанія-Інтергал», як постачальником, укладено договір поставки нафтопродуктів №28/02/1-13 від 28 лютого 2013 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця товар - нафтопродукти, а покупець - приймати й оплачувати їх.

Окрім того, між позивачем, як зберігачем, та ТОВ «Компанія-Інтергал», як поклажодавцем, укладено договір зберігання нафтопродуктів №11/03/1-13ХР від 11 березня 2013 року, відповідно до якого поклажодавець передає на зберігання, а зберігач приймає і зобов'язується зберігати і повернути в цілісності на першу вимогу поклажодавця нафтопродукти, що є його власністю.

Виконання умов зазначених договорів та здійснення на їх підставі господарських операцій підтверджується видатковими накладними, актами приймання-передачі, актами приймання нафтопродуктів на відповідальне зберігання, рахунками оплати, залізнично-дорожними накладними та податковими накладними.

Зазначені документи належно підтверджують факти придбання позивачем нафтопродуктів у ТОВ «Компанія-Інтергал» та свідчать про фактичний рух активів позивача, який відображено в документах бухгалтерського та податкового обліку.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку щодо відсутності порушень з боку позивача правил декларування понесених витрат внаслідок господарських операцій з ТОВ «Компанія-Інтергал».

Щодо заниження позивачем доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 3983257,00 грн., суди попередніх інстанцій дійшли до висновку щодо відсутності порушень з боку позивача оскільки такі висновки ґрунтуються на припущеннях, адже факти реалізації даної конкретної кількості нафтопродуктів не підтверджуються відповідними доказами - первинними документами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "Юкра".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко І. Я. Олендер