Ухвала суду № 61859634, 15.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2016 року м. Київ К/800/20554/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашка О. І. Приходько І. В.

секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.

представники позивача Зуєва З. Н., Лишко В. А.

представник відповідача Репеха О. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АгроКІМ" до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АгроКІМ" (далі - ТОВ "АгроКІМ") звернулось до суду з позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - Прилуцька ОДПІ) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року позовні вимоги ТОВ "АгроКІМ" задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року апеляційну скаргу Прилуцької ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Прилуцька ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

ТОВ "АгроКІМ" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Прилуцької ОДПІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Прилуцькою ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «АгроКІМ» з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2012 року по 30.09.2015 року. За результатами перевірки складено акт від 22.12.2015 року №536/22-32370430.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 209.2 ПК України, розділ V Порядку заповнення і подання звітності з податку на додану вартість, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 12433425, 00 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 209.2 ПК України, розділ V Порядку заповнення і подання звітності з податку на додану вартість, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у сумі 1615718, 00 грн.; п. 209.2 ПК України, розділу V Порядку заповнення і подання звітності з податку на додану вартість, в результаті чого занижено від'ємне значення (скорочена декларація), що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 5184000, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 06.01.2016 року №0000022201 про зменшення ТОВ «АгроКІМ» суми бюджетного відшкодування на 858560, 00 грн. та накладення штрафу в сумі 214640, 00 грн.; від 25.03.2016 року №0000012201 про збільшення ТОВ «АгроКІМ» грошового зобов'язання з ПДВ на суму 12130590, 00 грн. та накладення штрафу в сумі 3032647,50 грн.; від 25.03.2016 №0000032201 про зменшення товариству розміру від'ємного значення суми ПДВ на 426118, 00 грн.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з пунктом 302.1 статті 302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Пунктом 308.4 статті 308 ПК України визначено, що для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Таким чином, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації права оренди земельної ділянки (паю), як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у ході проведення перевірки податковим органом встановлено безпідставне списання ТОВ «АгроКІМ» засобів захисту рослин та мінеральних добрив на земельні ділянки Ічнянського та Прилуцького районів за 2013 рік на загальну суму 37499335,62 грн., крім того ПДВ 7499867, 00 грн., за 2014 рік на загальну суму 3656997,45 грн., крім того ПДВ 731399, 00 грн. Вказані висновки ґрунтуються на тому, що ТОВ «АГРОКІМ» вносило засоби захисту рослин та мінеральні добрива лише на земельні ділянки, договори оренди на які не були зареєстровані у встановленому Законом порядку.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивач на підтвердження правомірності списання засобів захисту рослин та мінеральних добрив на земельні ділянки Ічнянського та Прилуцького районів за 2013-2014 роки надав наступні первинні документи: копії господарських договорів з додатками, копії податкових накладних, копії видаткових накладних, копії платіжних доручень, копії товарно-транспортних та залізничних накладних, копію плану посіву та валового збору врожаю, копію статистичної звітності форми 29-сг, копію оборотно-сальдової відомості за рахунком 27 та копію оборотно-сальдової відомості за рахунком 361.

Крім того, позивачем було надано інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Прилуцькому району станом на 01.05.2013; інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Прилуцькому району станом на 01.05.2014; інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Ічнянському району станом на 01.05.2014; інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Ічнянському району станом на 01.05.2013; інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Ніжинському району станом на 01.05.2014.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договори оренди земельних ділянок Ічнянського та Прилуцького районів, укладені в 2012 році, були зареєстровані позивачем лише в 2013-2014 роках. Водночас ТОВ «АГРОКІМ» вносило засоби захисту рослин та мінеральні добрива лише на ті земельні ділянки, щодо яких було укладено договори оренди і фактично здійснювалась господарська діяльність. Отже, більш пізня (наступна) реєстрація прав оренди за цими договорами не спростовує факту використання наведених земельних ділянок і отримання з них урожаю (доходів).

Крім того, за наведеними договорами сплачувалась орендна плата й, відповідно, нараховувався (сплачувався) податок з доходів фізичних осіб, а тому висновок податкового органу про безпідставне списання засобів захисту рослин та мінеральних добрив необґрунтований.

Щодо посилань податкового органу на те, що отримавши в листопаді 2014 року попередню оплату від ПАТ «МЛИБОР» за сою врожаю 2015 року, позивач не мав підстав відображати ПДВ, нарахований на вартість сільськогосподарських товарів власного виробництва, які він зобов'язувався у майбутньому поставити, у скороченій декларації, судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця, та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.11.2014 року між позивачем та ПАТ «Млибор» було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №134 сої врожаю 2015 року. На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано наступні первинні документи: копія додаткової угоди №1 від 01.12.2014, копія додаткової угоди №2 від 01.10.2015, копія додаткової угоди №3 від 18.01.2016, копії видаткових накладних та актів прийому-передачі, копія податкової накладної від 04.11.2014, копії платіжних доручень та копії залізничних накладних на відвантаження сої врожаю 2015 року.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договору, контрагент позивача мав Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій встановили, що висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 123 ПК України, також є протиправним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "АгроКІМ".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко І. В. Приходько