Постанова № 61859485, 27.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/24439/15 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2016 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дакота» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Торговий дім «Дакота» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 24.09.2015 № 0005432208;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 24.09.2015 № 0005442208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2016 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Дакота» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 08.09.2015 № 4388/26-58-22-0-17/36509625, в якому встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, пп. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 19.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 87 553 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 209 485 грн., п. 2.8 гл. 2, п. 3.5 гл. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.09.2015:

- № 0005432208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Торговий дім «Дакота» з податку на прибуток на загальну суму 131 313 грн. (за основним платежем 87 553 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 43 777 грн.).

- № 0005442208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 314 228 грн. (за основним платежем 209 485 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 104 743 грн.).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта обгрунтованими, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі видаткових накладних продано ТОВ «Альфатрейд Україна» товар (цукор білий кристалічний та шини), що підтверджується копіями видаткових, товарно-транспортних та податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 87-91).

Між позивачем та ТОВ «Керуюча компанія ДС» укладено договір поставки від 14.02.2013 № Т34/13 (т. 1 а.с. 129-131), предметом якого є поставка автомобільного товару.

Відповідно до умов договору доставка товару здійснюється транспортом покупця (п. 4.6 Договору).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано суду копії видаткових та податкових накладних, довіреностей на отримання товару (т. 1 а.с. 134-169, т. 2 а.с. 141-142).Також, позивачем надано суду копії подорожніх листів про доставку товару, копії яких долучено до матеріалів справи.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Таєрс Асістанс» існували господарські відносини з поставки товару (шин), на підтвердження реальності яких позивачем надано суду копії видаткових та податкових накладних (т. 1 а.с. 170-220), сертифікатів відповідності та довідок до сертифікатів відповідності (т. 2 а.с. 148-158).

Також, між позивачем та ТОВ «АЛЬФАТЕК», ТОВ «ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА», ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» існували господарські відносини з поставки товару (шин), на підтвердження реальності яких позивачем надано суду копії видаткових та податкових накладних.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів звертає увагу, що наявні у матеріалах справи податкові накладні та акти надання послуг містять лише загальну назву послуг, без деталізації змісту та обсягу таких послуг; не містять інформації про посаду, прізвище та ініціали особи, яка їх підписала, або іншої інформації, що дала б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операції та наявність у неї відповідних повноважень, тобто такі документи не є належно оформленими первинними документами для підтвердження факту правомірності формування податкового кредиту з ПДВ.

Також, позивачем не надано будь-яку інформацію про форму та зміст послуг, які придбано позивачем у його контрагентів. При цьому, враховуючи навіть отримання вищезазначених послуг, не вбачається можливим встановити, яким чином дані послуги використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що виписані вказаними контрагентами позивача первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та валових витрат є безпідставним.

Щодо документального оформлення господарської операції колегія суддів зазначає, що за умовами договору та за звичаями ділового обороту сам факт поставки розпочинається із складення заявки та її підтвердження, однак у позивача такі заявки відсутні, що свідчить про порушення п.2.2, п.4.1, п.4.3, п.4.5, п.5.1 Договору та обставин за якими поставка не відбувалась.

Також, кожна поставка товару повинна підтверджуватись документами про фізичне його переміщення, в т.ч. товарно-транспортними накладними.

Як вбачається з п. 4.6 вказаного вище договору доставка товару зі складу постачальника виконується транспортом покупця.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (затвердженого постановою КМ України від 25.02.2009 року № 207), документами на перевезення вантажів автомобільним транспортом є дорожній лист або товарно-транспортна накладна.

Підпунктом 11.1 п.п. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568) (далі - Правила № 363) визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Звідси, колегія суддів зазначає, що оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено.

Відповідно до абз. 2 пп. 11.1 п. 11 Правил № 363, залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. Колегія суддів зазначає, що позивачем до перевірки таких документів не надано.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 (далі - Інструкція № 99), в якій передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Інструкція № 99 поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що у позивача наявна лише одна копія довіреності від 14.02.2013 №12 на отримання ТМЦ за Р-ф від 14.02.2013, за іншими епізодами поставки такі довіреності в останнього відсутні та у видаткових накладних не зазначаються.

Також, у всіх видаткових накладних, крім видаткової накладної від 14.02.2013 відсутні ідентифікаційні дані особи, що отримувала товар, наявні лише підпис і печатка, що є грубим порушенням Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Більше того, ані в договорі, ані в первинних документах (видаткових накладних та єдиній довіреності на видачу товару) не зазначається прізвище, ім'я та по-батькові директора TOB «КК «ДС», що не дає можливостей встановити із якою особою було укладено договір та чи мала така особа право на такі дії від імені ТОВ «КК ДС».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що поставка товару за договором від 14.02.2013 №Т34/ІЗ фактично не відбувалась, а документальне оформлення такої операції було спрямоване на отримання безповоротної фінансової допомоги у розмірі виплачених ТОВ «КК «ДС» авансів.

Стосовно контрагента позивача ТОВ «Таєрс Асістанс» колегія суддів звертає увагу на наступне.

Між позивачем та ТОВ «Таєрс Асістанс» складено видаткові накладні на поставку автошин. Крім видаткових та податкових накладних за такими договірними відносинами інших документів не складалось.

Колегія суддів зазначає, що у позивача відсутні ТТН в порушення Правил № 363, та довіреностей на отримання товару, в порушення Інструкції № 99.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ст. 245 ЦК України встановлено вимоги до «Якості продукції», а ст. 248 ЦК України до «Договору поставку».

Разом з цим, відповідно до вимог статті 153 ЦК України «Укладення договору» договір вважається укладеним, коли між сторонами у потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Таким чином, виходячи з наведеного, якість товару (продукції) є істотною умовою договору поставки і при відсутності однієї з істотних умов, зазначених в договорі, він вважається неукладеним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що крім видаткових та податкових накладних, за результатом відповідних господарських операцій у разі їх фактичного здійснення сторони в істотних умовах договору мали встановити положення про якість товару який продавався. У видаткових накладних позивача і спірного контрагента визначено перелік сертифікатів відповідності на товар, однак такі сертифікати у матеріалах справи відсутні.

У зв'язку із відсутністю письмового договору в якому сторони повинні були досягти згоди у істотній умові «Якість товару» та при відсутності копій сертифікатів в матеріалах справи - реальність таких господарських операцій є не підтвердженою.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відповідач правомірно дійшов до висновку про завищення позивачем витрат від операційної діяльності на загальну суму 104 458 грн. та податкового кредиту у сумі 33 804 грн.

Щодо взаємовідносин позивача із ТОВ «Альфатрейд Україна».

ТОВ «Альфатрейд Україна» перерахувало на користь ТОВ «ТД «Дакота» в рамках поставки партії товару, згідно видаткової накладної від 31.01.2014 № 208, загальну суму 27 264 грн.

Однак, зазначену господарську операцію, на час перевірки, не відображено в складі доходів від реалізації товарів, робіт, послуг у сумі 22 720 грн., що є порушенням п.п. 14.1.56 п.14.1, ст.14, п.135.1, п. 135.2 ст. 135 ПК України.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Альфа тек», ТОВ «Вог Рітейл» та ТОВ «Омега- Атопоставка» колегія суддів зазначає наступне.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що податкові накладні отримані ТОВ «ТД Дакота», зокрема від: ТОВ «Альфа тек» від 21.10.2013 № 221103 на суму ПДВ 10 125, 87грн., від 28.03.2014 № 36362 на суму ПДВ 11 882,14 грн.; ТОВ «Омега-Автопоставка» від 28.03.2014 № 36362 на суму ПДВ -11 882, 14 грн., від 17.10.2014 №24090 на суму ПДВ 34519,13 грн.; ТОВ «Вог Рітейл» від 31.07.2014 № 184946 на суму ПДВ 111 597,67 грн. віднесено позивачем до реєстрів податкових накладних за відповідні періоди, які подані разом із деклараціями з ПДВ до контролюючого органу при внесенні останніх в ЄРПН із порушенням п.201.1 ст.201 ПК України, чим позивачем порушено п.201.10 ст.201 ПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту та валових витрат з огляду також і на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними правочини є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, не потребує доведення в силу їх нікчемності.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10 наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позиція податкового органу є повністю законною та обґрунтованою, а доводи позивача суперечать нормам чинного законодавства та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 24.09.2015 № 0005432208 та № 0005442208 є правомірними, оскільки винесені з дотриманням норм чинного податкового законодавства, що не було враховано судом першої інстанції.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2016 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дакота» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 03.10.2016.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.