Постанова № 61858805, 03.10.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2016 р. Справа №805/3165/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 12 год. 45 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бабаш Г.П.,

при секретарі - Кочетові В.К.,

за участю

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача - Кирильченко Я.Ю. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Краматорського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення невиплаченої частки одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 8308,88грн., зобов'язання нарахувати та стягнути суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Краматорського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення невиплаченої частки одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 8308,88грн., зобов'язання нарахувати та стягнути суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 06.11.2015 року по день фактичного розрахунку.

До початку судового розгляду справи по суті представником позивача до суду надано заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній просив у зв'язку з працевлаштуванням ОСОБА_3 позовну вимогу в частині стягнення середнього заробітку згідно ст. 117 КЗпП України викласти в наступній редакції:

- стягнути з Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку згідно ст. 117 КЗпП України з 06.11.2015 року за весь час затримки розрахунку по 14.09.2016 року.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначила, що згідно наказу ГУМВС України в Донецькій області №350о/с від 06.11.2015 року її звільнено з посади відповідно до пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» та п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби. Вислуга на день звільнення складає 13 років 01 місяць 23 дня. Проте, при звільненні відповідачем не проведено повного розрахунку з позивачем, в який входить виплата одноразової грошової допомоги при звільненні. Позивач вважає, що сума її одноразової грошової допомоги при звільненні складає 16535,48грн, однак у зв'язку зі сплатою відповідачем частини вказаної суми у розмірі 8226,60грн. останній повинен їй сплатити ще 8308,88грн. Крім того, позивач зазначає, що на її коритись підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні згідно вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Просила позов задовольнити.

Відповідачем до суду надано заперечення проти позову, які вмотивовані тим, що підставою для нарахування позивачу вихідної допомоги при звільненні є наказ ГУМВС України в Донецькій області по особовому складу щодо розрахунку останній вислуги років на момент звільнення. Однак, даний наказ за №411о/с від 06.11.2015 року надійшов до Краматорського МВ лише 11.01.2016 року. Тобто одразу при надходженні вказаного наказу Краматорським МВ здійснено нарахування вихідної допомоги у розмірі 8226,60грн., що не заперечується позивачем. Стосовно затримки виплати вказаної допомоги відповідач зазначив, що Краматорський МВ є бюджетною установою та фінансується за рахунок бюджету України. Таким чином, сума вихідної допомоги позивачу була виплачена одразу при надходженні до Краматорського МВ грошових асигнувань на ці цілі. Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зазначив, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено право звільненого працівника міліції на отримання такої виплати. Таким чином, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора слідчого відділу Краматорського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області.

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №350 о/с вирішено вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, зокрема, майора міліції ОСОБА_3.

Також, вказаним наказом майора міліції ОСОБА_3 згідно з п. 9 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

03.12.2015 року Краматорським відділом поліції ГУНП в Донецькій області на заяви ОСОБА_3 від 24.11.2015 року та від 25.11.2016 року щодо роз'яснення підстав звільнення та проведення повного розрахунку відповідно до вимог законодавства листом №9/ш-41 надано відповідь, в якій зазначено, зокрема, що при находженні наказу ГУМВС України в Донецькій області щодо підтвердження вислуги років в органах внутрішніх справ позивач може отримати встановлену законом одноразову вихідну допомогу.

Листом від 21.12.2015 року за №1/ш-102 Краматорським відділом поліції ГУНП в Донецькій області на заяву позивача від 16.12.2015 року стосовно надання відомостей про розмір та термін проведення повного розрахунку при звільненні надано відповідь, в якій позивачу вказано на необхідність звернення із зазначеним питанням до ліквідаційної комісії Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області.

22.01.2016 року Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Донецькій області листом №16/16УФ на заяву позивача від 11.01.2016 року надано відповідь, в якій зазначено, що 11.01.2016 року до ліквідаційної комісії Краматорського МВ надійшов наказ ГУМВС України в Донецькій області №411о/с від 06.11.2015 року з визначенням вислуги років для виплати грошової допомоги у кількості 13 років 01 місяць 23 дні. Також, в даному листі вказано на те, що позивачу нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 8226,60грн., яка буде виплачена позивачу після відповідного фінансування з Державного бюджету України.

Щодо строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративний позов, відповідно до ст. 99 КАС України, може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідачем до суду надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з приводу пропуску позивачем встановленого КАС України строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. Так, відповідач зазначає, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ 06.11.2015 року, з даним наказом позивач ознайомлена під підпис 23.11.2015 року. Повний розрахунок з позивачем проведено у квітні 2016 року, однак з даним адміністративним позовом ОСОБА_3 звернулась до суду лише 10.09.2016 року. Таким чином, просив залишити даний адміністративний позов без розгляду.

Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Також суд бере до уваги правову позицію Конституційного Суду України з цього питання, яка викладена у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 по справі № 1-18/2013, де зазначено наступне. При розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена Конституційним Судом України у абзаці п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, де мова йде про те, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Тобто, вирішуючи питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушених прав, суд виходить з того, що позивачем заявлені вимоги щодо компенсаційних виплат при звільненні, які входять до структури заробітної плати.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

При цьому, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення належних до виплати сум при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата працівникові таких сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що строк звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивачем не пропущено, з огляду на що клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з посад публічної служби ОВС, регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Законом України «Про міліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (зі змінами та доповненнями), Кодексом законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 р. № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби".

Відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського

складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Зазначена норма кореспондується з п. 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17.07.1992р. № 393, відповідно до якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

- які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Здійснюючи розрахунок суми вихідної допомоги при звільненні відповідач нарахував ОСОБА_3 суму у розмірі 8226,60 грн., яка 11.04.2016 року була перерахована на рахунок позивача. Зазначені обставини підтверджені позивачем.

Тобто факт наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні не є спірним між сторонами.

Втім, спірною між сторонами є сума даної допомоги.

Щодо розміру вихідної допомоги при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд зазначає, що останніми повними місяцями роботи позивача є січень-лютий 2014 року (оскільки в період березня-липня 2014 року ОСОБА_3 перебувала на лікарняному).

Так, з наданої до суду довідки Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області №499/212 від 05.09.2016 року вбачається, що в січні 2014 року ОСОБА_3 нараховано грошове забезпечення у розмірі 2543,92грн., у лютому 2014 року - 2543,92грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» кількість робочих днів у січні 2014 року становить 21 день, у лютому 2014 року - 20 днів.

Так, середньоденна заробітна плата складає: 2543,92 грн. (січень 2014 року ) + 2543,92 грн. (лютий 2014 року) : 41 робочий день за два місяці (21 робочий день у січні 2014 року та 20 робочих днів у лютому 2014 року) = 124 грн. 09 коп.

Середня кількість днів в розрахунковому періоді (січень-лютий 2014 року) становить 20,5.

Так, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3, з якої позивачу необхідно здійснити розрахунок вихідної допомоги при звільненні, становить 2543,85грн.

Таким чином, вихідна допомога при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 2543,85грн. / 2 (50%) * 13 років (календарна вислуга років) = 16535,02грн.

Оскільки відповідачем здійснено нарахування та виплату на користь позивача 8226,60грн. в якості грошової допомоги при звільненні, на її користь підлягає стягненню сума у розмірі 8308,42грн. (16535,02 грн. - 8226,60 грн.) (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_3 в зазначеній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області на її користь суми середнього заробітку згідно ст. 117 КЗпП України з 06.11.2015 року за весь час затримки розрахунку по 14.09.2016 року суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 2-1 Кодексу законів про працю України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Також, з аналізу наведеної норми вбачається, що право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в разі, якщо працівник в день звільнення не працював, виникає за наявності звернення звільненого працівника з вимогою щодо проведення такого розрахунку.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в зазначеній частині зазначає, що всупереч приписів вищезазначених норм відповідач своєчасно не провів з нею остаточний розрахунок при звільненні.

Так, з листів відповідача від 03.12.2015 року, 21.12.2015 року та листа ГУМВС України від 22.01.2016 року вбачається, що позивач заявами від 24.11.2015 року, 25.11.2015 року та 11.01.2016 року зверталась до Краматорського МВ з вимогою, зокрема, проведення з нею повного розрахунку при звільненні. Проте, вказаний розрахунок Краматорським МВ проведено лише 11.04.2016 року шляхом виплати на користь позивача суми одноразової грошової допомоги у розмірі 8103,20грн.

Водночас суд звертає увагу на той факт, що після виплати ОСОБА_3 11.04.2016 року вихідної допомоги при звільненні у розмірі 8103,20грн. остання не зверталась до відповідача із заявами щодо неналежного нарахування та виплати такої допомоги не в повному обсязі.

Таким чином, суд вважає, що періодом, за який на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, є час з 25.11.2015 року (день первинного звернення позивача до Краматорського МВ з вимогою щодо проведення повного розрахунку при звільненні) по 11.04.2016 року (день проведення остаточного розрахунку з позивачем).

Щодо розміру коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 року №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» та від 20.07.2015 року №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів в період з 25.11.2015 року по 11.04.2016 року становить 107 днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2015 року по 11.04.2016 року, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_3, становить 124,09грн. * 107 днів = 13277,63грн. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Крім того, суд зазначає, що перебування ОСОБА_3 на обліку в Краматорському центрі зайнятості в якості безробітної та отримання нею відповідної допомоги не позбавляє її права як колишнього працівника міліції на отримання належних виплат при звільнення та отримання середнього заробітку за час затримки таких виплат.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись, ст.ст. 2, 8-11, 17, 69-71, 86, 94, 158-163, 185-186, 254, КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Краматорського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення невиплаченої частки одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 8308,88грн., зобов'язання нарахувати та стягнути суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Краматорського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 8308 (вісім тисяч триста вісім) грн. 42 коп. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Стягнути з Краматорського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 13277 (тринадцять тисяч двісті сімдесят сім) грн. 63 коп. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті 03 жовтня 2016 року.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2016 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Бабаш Г.П.