Постанова № 61858798, 07.09.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року (11 год. 15 хв.)Справа № 808/2129/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., за участю секретаря судового засідання Мєднікової Р.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду (далі іменується - суд) надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати дій начальника відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_2 щодо відмови в скасуванні постанови про арешт майна ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та оголошення заборони його відчуження - протиправними;

- визнати дії державного виконавця державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_3 щодо арешту майна ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та оголошення заборони його відчуження - протиправними;

- зобов'язати відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області винести постанову про зняття арешту з усього майна ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, (рухомого та нерухомого) накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження (бланк НОМЕР_3 від 14.02.2008) та вжити необхідні дії для вилучення обтяження нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину та в якості додаткового покарання призначено конфіскацію всього майна, що належить йому особисто. Виконавчий лист про конфіскацію майна ОСОБА_1 в дохід держави було направлено до Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області. Під час оформлення документів щодо роботи за кордоном ОСОБА_1 зробив інформаційний запит щодо відсутності обтяжень в єдиному реєстрі заборони відчуження об'єктів нерухомого майна. Згідно отриманих відомостей за реєстраційним номером НОМЕР_2 зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, зареєстроване на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчудження (бланк НОМЕР_3 від 14 лютого 2008 року) винесеної державним виконавцем ОСОБА_3 Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції. Оскільки жодних документів стосовно накладення арешту на майно від Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_1 не отримував, про наявність обтяжень йому не було відомо, з метою отримання інформації та поновлення порушених прав позивач звернувся до відповідача із заявою про скасування арешту накладеного держаним виконавцем та надання належним чином завірених копій документів стосовно провадження по якому ОСОБА_1 є боржником. Однак, 29 червня 2016 року позивач отримав відмову у скасуванні постанови, зазначивши при цьому, що виконавче провадження завершене на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», однак зняття решту з майна при завершені виконавчого провадження згідно з пунктом 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено. Позивач вважає, що державний виконавець не мав права накладати арешт на все майно ОСОБА_1 не визначаючи конкретний об'єкт обтяження та крім цього навіть накладений арешт на думку позивача державний виконавець мав зняти при завершенні виконавчого провадження. Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 10 серпня 2016 року за обґрунтованим клопотанням позивача провадження по справі зупинено до 07 вересня 2016 року.

Ухвалою суду від 07 вересня 2016 року задоволено заяву позивача про зменшення позовних вимог та повернення судового збору; прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог в частині першої та другої позовної вимоги, а саме: «визнати дій начальника відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_2 щодо відмови в скасуванні постанови про арешт майна ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та оголошення заборони його відчуження - протиправними» та «визнати дії державного виконавця державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_3 щодо арешту майна ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та оголошення заборони його відчуження - протиправними»; розгляд адміністративної справи №808/2129/16 ухвалено проводити за позовною вимогою ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області про зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області винести постанову про зняття арешту з усього майна ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, (рухомого та нерухомого) накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження (бланк НОМЕР_3 від 14.02.2008) та вжити необхідні дії для вилучення обтяження нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

В судове засідання призначене на 07 вересня 2016 року прибув представник позивача.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, проте надіслав до суду письмові заперечення на адміністративний позов.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі іменується - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно зі статтею 41 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь в справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи і матеріали, судом встановлені наступні обставини.

27 грудня 2007 року, згідно вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину та в якості додаткового покарання призначено конфіскацію всього майна, що належить йому особисто.

Після вступу вироку в законну силу, виконавчий лист про конфіскацію майна ОСОБА_1 в дохід держави було направлено до Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області.

В травні 2016 року, під час оформлення документів щодо роботи за кордоном ОСОБА_1 зробив інформаційний запит щодо відсутності обтяжень в єдиному реєстрі заборони відчуження об'єктів нерухомого майна. Згідно отриманих відомостей з реєстраційним номером НОМЕР_2 зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, зареєстроване 26 лютого 2008 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчудження. (бланк НОМЕР_3 від 14 лютого 2008 року) винесеної державним виконавцем ОСОБА_3 ВДВС Бердянського МРУЮ. Згідно зазначеної постанови об'єкт обтяження не визначений, арешт накладено на все майно, на підставі конфіскації майна на користь держави належної на праві приватної власності засудженому ОСОБА_1

З метою отримання інформації 06 травня 2016 року позивачем направлено заяву до начальника Відділу державної виконавчої служби, в якій ОСОБА_1 просить скасувати арешт накладений державним виконавцем та надати йому належним чином завірені копії документів стосовно провадження в якому ОСОБА_1 виступає у якості боржника.

29 червня 2016 року, рекомендованим листом позивач отримав відмову у скасуванні постанови про накладення решту на майно за підписом начальника Відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції в Запорізькій області ОСОБА_2 Згідно наданої відповіді - на виконанні ВДВС Бердянського міськрайонного управління юстиції в Запорізькій області перебувало виконавче провадження про конфіскацію майна засудженого ОСОБА_1 на користь держави. Виконавче провадження завершене на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» - повернення виконавчого листа стягувачеві у зв'язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення. Крім того, у листі зазначено, що відповідно до статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» зняття арешту з майна при завершенні виконавчого провадження згідно пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено та рекомендовано звернутися до суду для поновлення порушеного права.

Враховуючи викладене, на сьогодні відсутні будь які правові підстави для решту майна ОСОБА_1 та оголошення заборони його відчудження а тому, дії державного виконавця Державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_3 порушують право власності позивача, а саме право розпорядження нерухомим майном.

Відповідно до ст. 41 Конституцією України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачити можливість порушення його права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про виконання певних дій для усунення таких порушень. Крім того, згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права володіння та розпорядженням своїм майном.

Позивач вважає, що таким чином порушено його права на користування та вільне розпорядження його майном, за захистом цього права позивач і звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства с захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія): 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення: 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою: обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії: безсторонньо. тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія: добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб: пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Інститут права власності регулюється Конституцією України та Цивільним кодексом України.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ІІК України).

У цивільно-правовій доктрині право власності розглядається в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретним суб'єктам - власникам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них цього права щодо цих благ.

До інституту права власності мають належати ті норми, які зокрема, встановлюють: а) належність матеріальних благ власника; б) підстави й умови виникнення в особи права власності: в) обсяг повноважень власника з володіння, користування та розпоряджання матеріальними благами: г) підстави й умови припинення права власності: д) правові засоби захисту прав власника.

Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене й гарантоване законом право власника (фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної громади) здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, суб'єктивне право власності, як і будь - яке інше суб'єктивне цивільне право, означає міру можливої поведінки власника щодо належного йому майна.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право володіння означає юридично забезпечену можливість власника мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.

Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей.

Право розпоряджання - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом відчуження іншим особам, зміни його стан) чи призначення тощо (наприклад, продати, подарувати, передати за заповітом).

Одним з найвагоміших правил щодо здійснення права власності є положення про здійснення власником тріадних правомочностей із своїм майном на власний розсуд. Тобто власник здійснює їх за власною волею і не зобов'язаний отримувати на це дозвіл інших осіб.

Захист законних прав громадян є одним із найважливіших завдань держави.

Так відповідно до ст. 13 Конституції України «держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання». Оскільки економічну основу кожного суспільства становить власність у різних її формах, то одним із найголовніших об'єктів державного захисту виступає саме право власності. При цьому законодавство, зокрема Конституція України. Цивільний кодекс України надають усім суб'єктам права власності рівні умови для захисту свого права власності.

У ст. 386 ЦК України закріплено основні правові засади захисту права власності в Україні. Для розкриття змісту способів захисту права власності важливо визначити поняття цивільно-правового захисту права власності - це система активних заходів, що застосовуються власником, компетентними державними чи іншими органами, спрямованих на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника.

Захист права власності передусім полягає у застосуванні таких юридичних способів, які забезпечують усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушника чи іншої зобов'язаної особи.

Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом способами від порушень і протиправних посягань.

Норма ч. 2 ст. 386 ЦК України закріплює за власником право у разі наявності у нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати усунення порушень його права власності, що відбулися.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент звернення до суду з позовною заявою відбув основне покарання у вигляді позбавлення волі та його судимість погашена у встановленому законом порядку у зв'язку з закінченням строків погашення судимості. Тобто будь-яких зобов'язань, що випливають з вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 не має.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України позивач наділений правом володіння, користування та розпорядження нерухомим майном на свій розсуд, тобто наділений правом безпосереднього відання цим майном, правом використання цього майна, а також наділений правом самостійно вирішувати юридичну та фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам та іншими способами, передбаченими законодавством. Отже позивач наділений правом за власною волею розпоряджатися своїм майном та не зобов'язаний отримувати на це дозвіл інших осіб.

Отже, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню принцип пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, оскільки відсутня шкода чи загроза її завдання державі або якій-небудь конкретній особі, а застосовані відповідачем заходи не відповідають переслідуваній меті.

Принцип пропорційності зокрема передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б які заплановано досягати; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно - корисних цілей необхідно обирати найменш «шкідливі» засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Суд вважає, що не сприятливі наслідки, а саме позбавлення позивача права вільно розпоряджатися належним йому майном, є явно більшими від тієї шкоди, яка могла б настати за від сутності такого рішення чи дії, а саме за відсутності арешту майна позивача.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст.11, 161-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,- задовольнити.

Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області зняти арешт з усього майна ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, (рухомого та нерухомого) накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження (бланк НОМЕР_3 від 14.02.2008) та вжити необхідні дії для вилучення обтяження нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.С. Лазаренко