Рішення № 61852040, 28.09.2016, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/696/16-ц

н/п 2/640/902/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Ніколаєнко І.В.,

при секретарі Газіній О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Восьма Харківська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом та договору купівлі-продажу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, яким просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом видане Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 від 22.12.2014 року, №1-881, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 08.05.2015 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за змістом якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до уточнених позовних вимог додатково просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23.12.2014 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за змістом якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17.11.2014 року по справі № 643/17344/14-ц заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_6 в період з 2004 року до 21.10.2013 р. за адресою: м. Харків, вул. Сумська, б. 92, кв. 11, однією родиною з ОСОБА_7, яка померла 21.10.2013 р. та встановлено факт прийняття ОСОБА_6 спадщини в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 21.10.2013 р., що складається з квартири АДРЕСА_2. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02.09.2015 року у справі № 643/17344/14-ц за апеляційною скаргою Харківської міської ради рішення Московського районного суду м. Харкова від 17.11.2014 р. по вказаній справі скасовано, заяву ОСОБА_1, зацікавлена особа: Восьма Харківська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією родиною залишено без розгляду. ОСОБА_7 померла 21.10.2011 р., після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_3. Інші особи, крім власника, на час відкриття спадщини у вказаній квартирі зареєстровані не були, у звязку з чим, постійно зі спадкодавцем не проживали. Таким чином спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та складається з квартири АДРЕСА_2, є відумерлою спадщиною та мала бути передана територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради. На підставі рішення Московського районного суду від 17.11.2014 року по справі №643/17344/14-ц Восьма Харківська нотаріальна контора видала свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.12.2014 року, № 1-881, на квартиру АДРЕСА_2, спадкоємцю ОСОБА_6 ОСОБА_1, мотивуючи тим, що ОСОБА_6 прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину від 22.12.2014 р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 Відповідно до договору купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 2613, ОСОБА_1 продав вказану квартиру ОСОБА_3 За договором купівлі-продажу, який посвідчений 08.05.2015 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за № 760, ОСОБА_3 продала вказану квартиру ОСОБА_2 Посилаються на те, що у звязку з скасуванням рішення суду на підставі якого було отримано свідоцтво про право на спадщину вбачаються підстави для заперечення дійсності вказаних правочинів. Наявність вказаних договорів позбавляє Харківську міську раду можливості виконати обовязок подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, після спливу одного року з часу відкриття спадщини та набути за територіальною громадою право власності на спадкове майно.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав в обсязі уточненої позовної заяви, просив їх задовольнити. В подальшому в судове засідання не зявився, подав до суду заяву відповідно до якої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, справу просив розглянути без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив. Заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, про причини неявки суд не повідомила. Заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.

Представник відповідача ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, в їх задоволенні просила відмовити. Відповідно до наданих суду письмових заперечень посилалась на те, що на час укладення договору вищевказана квартира належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-881 від 22.12.2014 року. Під час посвідчення правочину приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 було перевірено та встановлено обсяг дієздатності сторін правочину, наявність у продавця квартири права власності на відчужуване майно, відсутність заборон та обмежень на відчуження квартири. За таких обставин, під час укладення договору купівлі-продажу від 23.12.2014 року, сторонами цього договору ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були дотримані всі вимоги, що встановлені ст. 203 ЦК України, а тому відсутні визначені законом підстави для визнання цього договору недійсним. Теж саме стосується договору, що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Сторонами договору не було допущено порушень цивільного законодавства, договір купівлі-продажу квартири за змістом та за формою відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, зокрема вимозі відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Інших підстав визнання договорів купівлі-продажу недійсними позивачем у позовній заяві не наведено. Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що видачею свідоцтва про право на спадщину за законом, а також укладенням оспорюваних договорів нібито порушені права Харківської міської ради. Позивачем не надано доказів звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою протягом вищевказаного строку, тобто на час видачі відповідачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину від 22.12.2014 р., а також на час укладення договорів купівлі-продажу від 23.12.2014 р. та від 08.05.2015 р., права та інтереси Харківської міської ради жодним чином не були порушені.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не зявилась, подала до суду заяву відповідно до якої справу просила розглядати без її участі.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не зявилась про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, про причини неявки суд не повідомила. Заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.

Третя особа Восьма Харківська державна нотаріальна контора в судове засідання не зявилась подала до суду заяву, відповідно до якої справу просили слухати у відсутність представника нотаріальної контори до вирішення справи по суті, у вирішенні питання покладались на розсуд суду. Відповідно до наданих суду письмових пояснень щодо позовних вимог вказують на те, що до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 для оформлення спадщини після своєї дружини ОСОБА_6, померлої 05.06.2014 р. Після надання усіх необхідних документів 22.12.2014 року Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-881 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої 05.06.2014 р. ОСОБА_6 на імя її чоловіка ОСОБА_1 Спадкове майно складалося з кв. № 11, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, б. 92. ОСОБА_6 була спадкоємницею ОСОБА_7, померлої 21.10.2013 року, на підставі заповіту, посвідченого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 24.11.1994 року за реєстровим № 1-11458, яка прийняла спадщину, але не встигла оформити своїх спадкових прав (копія рішення Московського районного суду м. Харкова від 17.11.2014 року по справі № 643/17344/14-ц, 2-о/643/485/14, яке набрало законної сили, на підставі якого заяву ОСОБА_1 було задоволено, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_6 в період з 2004 року по 21.10.2013 р. за адресою: м. Харків, вул. Сумська, б. 92, кв. 11, однією родиною з ОСОБА_7 та встановлено факт прийняття ОСОБА_6 спадщини в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 21.10.2013 року, що складається з квартири №11 по вул. Сумській, б. 92, в м. Харкові. Наголошують на тому, що нотаріальна контора видала свідоцтво про право на спадщину за законом 22.12. 2014 року відповідно до законодавства України, законно та обґрунтовано.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, докази надані сторонами в обґрунтування вимог та заперечень, дійшов висновку про те, що в задоволенні позову необхідно відмовити виходячи з наступного.

Державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори 22.12.2014 року видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла 05.06.2014 р. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з квартири № 11, що знаходиться в м. Харкові по вул. Сумській, б. 92.

Відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна за № 58531636 від 04.05.2016 року квартира за адресою: м. Харків, вул. Сумська, б. 92, кв. 11, на підставі договору купівлі продажу від 08.05.2015, р№ 760, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 належить на праві приватної власності ОСОБА_9

З вказаної інформаційної довідки також вбачається, що попереднім власником квартири № 11 за адресою: м. Харків, вул. Сумська, б. 92, на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.2014 р., р№2613, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, була ОСОБА_3

Попереднім до ОСОБА_3 власником квартири № 11 за адресою: м. Харків, вул. Сумська, б. 92, зазначено ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер 1-881, виданого 22.12.2014 р. Восьмою Харківською нотаріальною конторою.

Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 02.09.2015 року, справа № 643/17344/14-ц, провадження № 22-ц/790/5137/15, скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2014 року, заяву ОСОБА_1, заінтересована особа: Восьма Харківська держава нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією родиною залишено без розгляду.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст.1301 ЦК України).

Відповідно до письмових пояснень, наданих Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою, нотаріальна контора видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом 22.12.2014 року відповідно до законодавства України, законно та обґрунтовано на підставі рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_1 Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 22.11.2014 року на спадкове майно, що складається з квартири № 11 по вул. Сумській, б. 92, в м. Харкові є дійсним, оскільки, відповідач ОСОБА_1 мав право на спадкування, у звязку з тим, що рішення Московського районного суду м. Харкова від 17.11.2014 року по справі №643/17344/14-ц на час його видачі набуло чинності та не було скасоване.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до розяснень, які містяться в п.п. 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було: загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-107 цс 12 від 7 листопада 2012 року, № 6-348 цс 15 від 10 червня 2015 року, № 6-67 цс 15 від 13 травня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року судам роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 ЦК України.

Харківська міська рада оспорює договори купівлі-продажу в яких стороною не була, на момент укладення відповідних правочинів було дотримано всі вимоги, що встановлені законодавством України, що свідчить про безпідставність вимог щодо визнання спірних угод недійсними з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України для подальшого визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ч.1-3ст.1277 ЦК України).

Представником позивача не надано доказів та не доведено при розгляді справи, що внаслідок укладання оспорюваних правочинів було порушено його право чи інтерес. Оскільки застосування наслідків недійсності правочину не складає інтерес Харківської міської ради, право позивача оспорюваними договорами купівлі-продажу не порушено.

На момент укладення угоди купівлі-продажу квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 23.12.2014 року, вищевказана квартира належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-881 від 22.12.2014 року. Під час вчинення правочину нотаріусом ОСОБА_5 перевірено відповідність вчинюваного правочину вимогам законодавства, а саме: обсяг дієздатності сторін правочину, наявність у продавця квартири права власності на відчужуване майно, відсутність заборон та обмежень на відчуження квартири тощо.

При укладенні угоди купівлі-продажу квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 08.05.2015 року сторонами договору не було допущено порушень цивільного законодавства, договір купівлі-продажу квартири вчинено відповідно до вимог чинного законодавства та посвідчено нотаріусом ОСОБА_4

Враховуючи вищевикладене відсутні підстави для задоволення вимог позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Харківської міської ради задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 203, 215, 216, 236, 318, 1301 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Восьма Харківська державна нотаріальна контора відмовити.

Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В. Ніколаєнко