Постанова № 61851613, 07.10.2016, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 415/3971/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2016 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі головуючого судді Бароніна Д.Б., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання дій протиправними, зобовязання поновити та виплатити пенсію за віком, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання дій протиправними, зобовязання поновити та виплатити пенсію за віком.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилалась на те, що відповідно до Указу Президента України від 18.10.1996 року № 973/96 ОСОБА_1 було призначено строком на пять років суддею Краснолуцького міського суду Луганської області.Постановою Верховної Ради України від 20.09.2001року № 2738-ІІІ позивач була обрана суддею безстроково Краснолуцького міського суді Луганської області. Відповідно до Указу Президента України «Про переведення суддів» від 26.09.2015року №564/2015, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивач на підставі наказу №6 від 15.10.2015року була переведена суддею Лисичанського міського суду Луганської області. 3 20.06. 2013 року позивач перебувала на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Красний Луч Луганської області. З 20.06. 2013 року позивачу була призначена та виплачувалася пенсія за віком відповідно до ст. 26, 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування». З 17.11.2015 року позивач перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Лисичанськ. З 01.04.2015 року нарахування та виплата позивачу пенсії призупинено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, яким було внесено зміни до ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона продовжувала працювати на посаді судді Лисичанського міського суду Луганської області.

08.07.2016 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області зі зверненням щодо виплати їй пенсії за період роботи з 01.06.2015 р по 01.07.2016 р., але відповідачем було відмовлено у виплаті позивачу пенсії за вищевказаний період. Позивач не погодилася з такими діями відповідача, а тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати дії управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 01.06.2015 року до 01.07.2016 року неправомірними та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську поновити та виплатити пенсію за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.06.2015 року по 01.07.2016 року.

Представником відповідача до суду надані письмові заперечення на адміністративний позов. В обґрунтування заперечень позовних вимог відповідач посилався на те, що відповідно до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. № 213 до ч. 5 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453 тимчасово: у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, у період з 01.04.2015 року по 01.07.2016 року не виплачуються. Оскільки станом на 01.06.2015р. посада судді на якій працює позивач, дає право на призначення пенсії в порядку та умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про державну службу», то існували правомірні обставини для припинення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р.

Крім того, згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Враховуючи, що позивач працює суддею в період дії спеціальних Законів України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, за наступними змінами, та «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року з наступними змінами, позивач здобула право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Вважають позовні вимоги неправомірними, просили суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач в судовому засіданні присутня не була, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не зявилася, в письмових запереченнях просила справу розглянути без її участі.

На підставі п. 10 ч. 1 ст. 3, ч. 4, 6 ст. 128 КАС України судом було вирішено розглянути справу в письмовому провадженні без проведення судового засідання та, відповідно, без складання журналу судового засідання.

Дослідивши та оцінивши надані позивачем та відповідачем письмові докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положеннями ст. 126 Конституції України закріплені основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує вид пенсії за віком.

Згідно з трудовою книжкою серії БТ-І № 1294806, виданої на імя ОСОБА_1 відповідно до запису № 9 від 05.11.1996р. вона призначена на посаду судді Краснолуцького міського суду відповідно до наказу № 98 від 04.11.1996р.

Відповідно до запису № 13 від 23.10.2001року ОСОБА_1 обрана суддею Краснолуцького міського суду Луганської області безстроково, наказ № 86 від 23.10.2001року.

26.09.2015 року ОСОБА_1 переведена на роботу на посаді судді Лисичанського міського суду Луганської області на підставі Указу Президента України «Про переведення суддів» від 26.09.2015року № 564/2015. ( запис № 16).

На підставі наказу №6 від 15.10.2015року ОСОБА_1 приступила до виконання обовязків судді Лисичанського міського суду Луганської області (запис №17), де працює до теперішнього часу.

3 20.06.2013 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Красний Луч Луганської області і їй була призначена та виплачувалася пенсія за віком відповідно до ст. 26, 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

На підставі розпорядження від 30.10.2014року № 1053-р Кабінетом Міністрів України було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Місто Красний Луч Луганської області, де проживала та отримувала пенсію ОСОБА_1 було віднесено до переліку вищевказаних населених пунктів.

Відповідно до постанови КМУ від 07.11.2014року №595 про «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» було затверджено Тимчасовий порядок фiнансування бюджетних установ, здiйснення соцiальних виплат населенню та надання фiнансової пiдтримки окремим пiдприємствам i органiзацiям Донецької та Луганської областей.

Як вбачається з листа № 130/Б-7 від 19.07.2016 року Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ, ОСОБА_1 з 02.10.2014 року стала отримувати пенсію в УПФУ в м. Лисичанськ.

Відповідно до довідки від 16.10.2015року № 924017497, виданої УТсЗН Лисичанської міської ради, ОСОБА_1 є особою, яка взята на облік як внутрішньо переміщена особа.

Позивач ОСОБА_1 08.07.2016 року звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області зі зверненням щодо виплати їй пенсії за період з 01.06.2015 р по 01.07.2016 р.

Згідно з відповіддю Управління Пенсійного Фонду України у м. Лисичанську Луганської області № 130/Б-7 від 19.07.2016 року, відповідачем було відмовлено у виплаті позивачу пенсії за вищевказаний період мотивуючи тим, що до відповідно до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. №213 до частини 5 ст. 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453 тимчасово: у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, у період 01.04.2015 року по 01.07.2016 року не виплачуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини Кожна людина має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовим актами.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, який набрав законної сили з 01.04.2015 року), тимчасово, у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року, у період роботи особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Відповідно до п.п.2 п.22 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 24.12.2015 року, що набув законної сили 01.01.2016 року, дію зміненої редакції ст. 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» продовжено до 31.12.2016 року.

На підставі абз. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів незалежно від часу призначення пенсії.

Станом на 01.04.2015 року посада судді, на якій працює позивач, дійсно давала право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» або Законом України «Про державну службу», тобто існували обставини, з якими Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року пов'язував припинення виплати пенсії позивачу, у зв'язку з чим відповідачем виплату пенсії позивачу було припинено з 01.04.2015 року правомірно.

Що стосується вимог про виплату пенсії за віком з 01.06.2015 року, слід виходити з наступного.

Відповідно до п. 5 Розділу III Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України..

До 01.06.2015 року відповідний закон, вказаний в п. 5 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» вищенаведеного Закону України щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах прийнятий не був.

З цього часу особам, які підпадають під дію Законів України «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів» за наявності права на пенсію, пенсія призначається лише відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 01.06.2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з чим передбачені ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правові підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону відсутні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зазначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим. 4.Х1.1950) (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини) (далі Конвенція), передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Стаття 1 Першого протоколу (Париж, 20.ІІІ.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Суд вважає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України, обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.

Оскільки до 01.06.2015 року закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах не прийнято, з указаного дня норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до спеціальних Законів («Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів» та інші), є скасованими. Тобто, правові норми, які надавали право особі, яка працює на посаді державного службовця, судді та інших визначених посадах, на призначення пенсії або щомісячного довічного утримання, припинили дію, починаючи з 01.06.2015 року.

Таким чином, починаючи з указаної дати на позивача не поширюються встановлені частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону від 02 березня 2015 року №213-VIII) обмеження щодо виплати пенсії, адже з 01 червня 2015 року робота на займаній позивачем посаді не дає права на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених спеціальними Законами. На даний час особам, які працюють на посадах, визначених згаданими спеціальними Законами, пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Тому, з 01.06.2015 року відсутні правові підстави для невиплати позивачу пенсії.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідач не надав суду достатніх доказів в обґрунтування правомірності діяльності.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Причому забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з 01.06.2015 року до 01.07.2016 року виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підлягає поновленню у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати.

Отже, відмова відповідача у відновленні виплати пенсії позивачу з 01.06.2015року є неправомірною, а вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно строку звернення позивача до адміністративного суду із цим позовом, суд зазначає, що про порушення своїх прав позивач дізналася 19.07.2016 року після надання відповідачем відмови щодо поновлення виплати пенсії, а отже строк звернення до суду не пропущено.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 8, 11, 17, 86, 94, 118, 158-163, 171, 186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання дій протиправними, зобовязання поновити та виплатити пенсію за віком задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську щодо припинення виплати ОСОБА_1 з 01.06.2015 року по 01.07.2016 року пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську з 01.06.2015 року по 01.07.2016 року поновити та виплатити ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її проголошення, або протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, якщо судом було застосовано ч. 3 ст. 160 КАС України або якщо особа не була присутня в судовому засіданні, шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області разом із одночасним надісланням копії апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Д.Б. Баронін