Рішення № 61849718, 06.10.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.10.16р. Справа № 904/7393/16

За позовом публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ", м.Київ

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ", м.Дніпро

про стягнення заборгованості за договором про транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011134/П06 від 28.09.2011р.

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 29.12.15р.;

від відповідача: представник ОСОБА_2 - довіреність № 83 від 01.09.16р.

СУТЬ СПОРУ:

26.08.2016р. публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз", м.Дніпро (далі по тексту - відповідач) про стягнення 623387,56грн. пені; 416514,49грн. сім відсотків штрафу за прострочення зобов'язань щодо оплати наданих послуг згідно договору про транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011134/П06 від 28.09.2011р.; 49463,24грн. трьох відсотків річних; 101051,33грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 17.08.2016р. за вих.№11665/6 ухвалою суду від 29.08.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 22.09.2016р.

Суд розгляд справи відкладав з 22.09.2016р. до 04.10.2016р.

Суд оголошував перерву з 04.10.2016р. до 05.10.2016р. та з 05.10.2016р. до 06.10.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 05.10.2016р.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 05.10.2016р.

06.10.2016р. в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 06.10.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

28.09.2011р. між дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої відповідно до пункту 1.2. статуту є публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі по тексту позивач, газотранспортне підприємство) та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі по тексту відповідач, замовник) було укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011134/П06 (далі по тексту - договір).

Між сторонами підписано додаткову угоду №1 від 01.12.2011р., додаткову угоду №2 від 13.04.2012р., додаткову угоду №3 від 17.01.2013р., додаткову угоду №4 від 30.12.2013р., додаткову угоду №5 від 20.06.2014р., додаткову угоду №6 від 01.10.2014р., додаткову угоду №7 від 26.12.2014р., додаткову угоду №9 від 30.06.2015р.

У відповідності до пункту 1.1 умов укладеного між сторонами договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №3 від 17.01.2013р. газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами договору.

У пункті 1.2. договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №7 від 26.12.2014р., річний плановий обсяг транспортування природного газу (далі по тексту - газ) замовника у 2014 році становить 92592,317 тис.куб.м.

Річний плановий обсяг транспортування природного газу (далі по тексту - газ) замовника з 01.01.2015р. по 31.03.2015р. становить 55065,930 тис.куб.м.

Газ замовника, транспортування якого за цим договором здійснює газотранспортне підприємство, призначений для задоволення власних потреб замовника (у тому числі покриття обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат), промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання.

Пунктом 5.1 договору, з урахуванням змін викладених у додатковій угоді №3 від 17.01.2013р. визначено, що розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Газотранспортне підприємство зобов'язується розміщувати інформацію про чинні тарифи на своєму офіційному веб-сайті та в засобах масової інформації.

Пунктом 5.2 договору, з урахуванням змін викладених у додатковій угоді №3 від 17.01.2013р. визначено, що тарифи, визначені в пункті 5.1 договору, є обов'язковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватися сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами договору.

Пунктом 5.3 договору, з урахуванням змін викладених у додатковій угоді №3 від 17.01.2013р. визначено, що розрахунковий період за договором становить один місяць з 09год. 00хв. першого місяця до 09год. 00хв. першого дня наступного місяця включно.

Вартість послуг з транспортування газу за місяць визначається як добуток тарифу на загальну кількість протраспортованого газу, визначеного згідно з розділом 4 договору та податку на додану вартість.

Пунктом 5.4 договору, з урахуванням змін викладених у додатковій угоді №3 від 17.01.2013р. визначено, що вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

Пунктом 5.5 договору, з урахуванням змін викладених у додатковій угоді №3 від 17.01.2013р. визначено, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу.

Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Пунктом 7.1 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №3 від 17.01.2013р., визначено, що газотранспортне підприємство і замовник у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором несуть відповідальність у межах, передбачених законодавством.

Пунктом 7.3 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №3 від 17.01.2013р., визначено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2011р. і діє в частині транспортування газу до 31.03.2015р., а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за договором (пункт 11.1 договору абзац 1 з урахуванням змін внесених додатковою угодою №7 від 26.12.2014р.).

Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 11.1 договору абзац 2 з урахуванням змін внесених додатковою угодою №3 від 17.01.2013р.).

Враховуючи, що жодною зі сторін не заявлялося про припинення дії договору, його умови зберігають чинність і на 2016 рік, як в частині надання позивачем послуг з транспортування природного газу, так і в частині здійснення оплати за надані послуги.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач у січні-червні, жовтні-грудні 2015 року та у січні-червні 2016 року надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на обсяг, що складає 54936,029 тис.куб.м. на суму 9495226,60грн.

Факт надання позивачем відповідачу послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу підтверджується актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, які підписано представниками сторін та засвідчено печатками підприємств, а саме:

- акт №11-15-1109011134/П06 від 30.11.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 30359,54грн.;

- акт №1015-1109011134/П06 від 31.10.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 1643,95грн.;

- акт №10-15-1109011134/П06 від 31.10.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 10997,08грн.;

- акт №06-15-1109011134/П06 від 30.06.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 630282,90грн.;

- акт №05-15-1109011134/П06 від 31.05.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 654191,34грн.;

- акт №04-15-1109011134/П06 від 30.04.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 781883,72грн.;

- акт №01-15-1109011134/П06 від 31.01.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 651542,12грн.;

- акт №05-16-1109011134/П06 від 31.05.2016р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 222790,01грн.;

- акт №06-16-1109011134/П06 від 30.06.2016р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 402999,84грн.;

- акт №04-16-1109011134/П06 від 30.04.2016р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 659839,70грн.;

- акт №04-16-1109011134/П06 від 30.04.2016р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 2182,20грн.;

- акт №03-16-1109011134/П06 від 31.03.2016р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 2622481,49грн.;

- акт №03-16-1109011134/П06 від 31.03.2016р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 27750,64грн.;

- акт №02-16-1109011134/П06 від 29.02.2016р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 944691,07грн.;

- акт №01-16-1109011134/П06 від 31.01.2016р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 713646,05грн.;

- акт №12-15-1109011134/П06 від 31.12.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 37170,48грн.;

- акт №12-15-1109011134/П06 від 31.12.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 5738,26грн.;

- акт №11-15-1109011134/П06 від 30.11.2015р. надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 4591,80грн.;

Відповідач обов'язок з оплати послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу виконав у повному обсязі лише 08.07.2016р., отже з порушенням строку визначеного укладеним між сторонами договору.

Посилаючись на положення пункту 7.1, 7.3 укладеного між сторонами договору позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 623387,56грн. за загальний період з 01.01.2015р. по 20.07.2016р. (за кожен період окремо).

Посилаючись на положення статті 231 Господарського процесуального кодексу України позивач нарахував до стягнення з відповідача сім відсотків штрафу у розмірі 416514,49грн.

Посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу до стягнення три відсотки річних у розмірі 49463,24грн. за загальний період з 01.01.2015р. по 20.07.2016р. (за кожен період окремо) та інфляційні втрати у розмірі 101051,33грн. за загальний період з 01.01.2015р. по 31.07.2016р. (за кожен період окремо).

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов та повідомив наступне.

По-перше, відповідач посилаючись на положення пункту 3.1, 3.2, 3.4 та 5.5 укладеного між сторонами договору стверджує, що обов'язковою умовою для проведення розрахунків є отримання замовником до 15 числа місяця наступного за розрахунковим підписаних позивачем актів приймання-передачі природного газу.

Враховуючи недотримання вказаних положень договору позовні вимоги є безпідставними.

По-друге, відповідач наголошує, що позивач при розрахунку інфляційних втрат не дотримався положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". Здійснивши власних розрахунок інфляційних втрат відповідач вважає, що до стягнення підлягає сума у розмірі 84321,89грн.

Відповідач стверджує, що сплата інфляційних втрат та трьох відсотків річних може бути лише як невід'ємна частина вимоги про сплату боргу. Враховуючи, що позовних вимог про стягнення основного боргу позивачем не заявлено відсутні підстави для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань.

По-третє, відповідач посилається на положення статті 231 Господарського кодексу України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" і вказує, що укладеним між сторонами договором передбачено грошове зобов'язання за поставлений природний газ, тому вимога позивача про стягнення 7% штрафу не є правомірною.

По-четверте, відповідач вказує, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005р. у справі №Б24/235/05 порушень провадження у справі про банкрутство відповідача якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016р. у справі №Б24/235/05 заяву ПАТ "Укргазвидобування" в особі філії ГПУ "Шебелинкагазвидобування" про відкликання заяви про порушення провадження у справі №Б24/235/05 задоволено.

Посилаючись на положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка діяла на дату відкриття провадження) відповідач стверджує, що нарахування пені протягом дії мораторію заборонено.

Відповідач звертає увагу суду на редакцію Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 18.01.2013р. та просить суд застосувати її до спірних взаємовідносин сторін та не стягувати з відповідача інфляційні втрати та три відсотки річні.

Позивач не погоджується з відзивом та надає свої заперечення.

Позивач стверджує, що умови укладеного між сторонами договору чітко визначають строки виконання зобов'язання відповідача з оплати послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

Позивач надав для долучення до матеріалів справи докази направлення та отримання відповідачем таких актів у спірному періоді.

Отже, враховуючи наявність підтверджених позивачем фактів прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у 2015 році та в січні-червні 2016 року відповідно до умов договору, наявні підстави для нарахування пені, штрафу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Позивач вважає свій розрахунок інфляційних втрат вірним і зазначає, що нарахування інфляційних втрат здійснював не з місяця в якому відповідач мав здійснити остаточний розрахунок, а починаючи з наступних місяців.

Нарахування штрафу ґрунтується на імперативній нормі частини 1 статті 230, частини 2 статті 231 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України штраф застосовується незалежно від передбачення його в договорі.

Таким чином, нарахування семи відсотків штрафу у розмірі 416514,49грн. є правомірним.

Позивач стверджує, що посилання відповідача на застосування мораторію по нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат є недоцільним та таким, що суперечить положенням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, яка повинна бути застосована до спірних взаємовідносин.

Таким чином, позивач стверджує, що викладені ним обставини свідчать про безпідставність та необґрунтованість тверджень відповідача, зазначених у відзиві та наявність підстав для задоволення вимог позивача у повному обсязі.

Відповідач на заперечення позивача надав письмові пояснення в яких зазначив наступне.

З наданих позивачем рекомендованих повідомлень неможливо встановити, які саме листи були направлені на адресу відповідача, на деяких повідомленнях відсутні дати та відомості щодо отримання листів; з тих повідомлень, на яких стоїть дата направлення, вбачається, що листи були направлені після 15 числа кожного місяця.

Таким чином, навіть якщо припустити, що ці повідомлення підтверджують направлення відповідачу актів за спірним договором, з них вбачається, що акти були направлені із порушенням встановленого у договорі строку.

Відповідач вказує, що у зв'язку із відсутністю доведеного позивачем факту своєчасного направлення відповідачу актів, можна дійти висновку про те, що строк остаточних розрахунків вважається таким, що не настав, що, в свою чергу, унеможливлює стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, семи відсотків штрафу та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як на аналогічну практику відповідач посилається на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2016р. по справі №904/3417/16.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Факт отримання відповідачем послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу підтверджується актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані послуги передбачено умовами договору та нормами законодавства.

Доказів вчасного розрахування з позивачем за послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу суду не надано.

Посилання відповідача на положення пункту 3.1, 3.2, 3.4 та 5.5 укладеного між сторонами договору та твердження, що обов'язковою умовою для проведення розрахунків є отримання замовником до 15 числа місяця наступного за розрахунковим підписаних позивачем актів приймання-передачі природного газу господарський суд визнає необґрунтованими та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності.

Господарський суд констатує, що акти наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за спірний період складено в останній день звітного періоду, отже у відповідача виник обов'язок здійснити повний розрахунок за отримані від позивача послуги до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів, як передбачено пунктом 5.5 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №3 від 17.01.2016р.

Посилання відповідача на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2016р. по справі №904/3417/16 є недоцільним, так як обставини справи №904/3417/16 не є аналогічними обставинам справи №904/7393/16.

У справі №904/7393/16 між сторонами досягнуто згоду його обсягів постачання природного газу.

Як визначено пунктами 3.2., 3.3. договору позивач на адресу відповідача направляє вже підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою позивача акти приймання-передачі. Отже, відповідач обізнаний про розмір грошових коштів, які останній зобов'язаний сплатити на користь позивача у строк передбачений пунктом 5.5 договору.

Доказів, які б підтверджували підписання актів приймання-передачі в інші дати, ніж ті, які в них вказано з вини позивача, що унеможливлювало вчасну оплату отриманих від позивача послуг відповідачем суду не надано.

Господарський суд визнає обґрунтованим посилання відповідача на положення статті 231 Господарського кодексу України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", обґрунтованим господарський суд визнає і твердження відповідача про відсутність правових підстав для стягнення 7% штрафу.

Частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Господарський суд взяв до уваги, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом: якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (абзац 4 пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів").

Штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (підпункт 2.2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, в задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача семи відсотків штрафу за прострочення зобов'язань щодо оплати наданих послуг згідно договору про транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011134/П06 від 28.09.2011р. у розмірі 416514,49грн., слід відмовити.

Господарський суд взяв до уваги, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005р. у справі №Б24/235/05 порушено провадження у справі про банкрутство відповідача якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016р. у справі №Б24/235/05 заяву ПАТ "Укргазвидобування" в особі філії ГПУ "Шебелинкагазвидобування" про відкликання заяви про порушення провадження у справі №Б24/235/05 задоволено.

Отже, враховуючи положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка діяла на дату відкриття провадження) вимоги позивача про стягнення з відповідача 623387,56грн. пені є такими, що не підлягають задоволенню.

Господарський суд розрахунок трьох відсотків річних визнав вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд звертає увагу на положення пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При розрахунку інфляційних втрат позивач не дотримався положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", однак не шляхом здійснення нарахувань з місяця в якому відповідач мав здійснити остаточний розрахунок. Позивач не враховував місяці в яких мала місце дефляція.

Господарський суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат та визнав невірними розрахунки, як позивача, так і відповідача.

Отже, задоволенню підлягають інфляційні втрати у розмірі 96827,48грн.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2194,53грн., з урахуванням того, що 12,29% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 11, 202, 525, 526, 509, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостчанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (49000, м.Дніпро, вул.Шевченка, 2; ідентифікаційний код 03340920) на користь публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, Клочківський узвіз, 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 49463,24грн. (сорок дев'ять тисяч чотириста шістдесят три грн. 24 коп.) трьох відсотків річних; 96827,48грн. (дев'яносто шість тисяч вісімсот двадцять сім грн. 48 коп.) інфляційних втрат; 2194,53грн. (дві тисячі сто дев'яносто чотири грн. 53 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

07.10.2016 року

Суддя ОСОБА_3