Ухвала суду № 61848764, 03.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2016 р. Справа № 876/6948/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

Ільчишин Н.В.,

секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року про закриття провадження у справі №813/6085/15 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

12.11.2015р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому з врахуванням заяви про зміну позовних вимог від 18.01.2016р. просив: визнати протиправним та скасувати наказ тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» №813 від 16.09.2015р. в частині договору №025-13558-1302215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, укладеного 13.02.2015р. між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2; зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. включити ОСОБА_2 на повну суму відшкодування до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_2 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

31.08.2016р. представник відповідача уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2016р. клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задоволено, провадження у справі за позовом ОСОБА_2 закрито, роз'яснено, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2016р. та направити справу в суд першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що після введення у банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду реалізує свої повноваження й діє як суб'єкт публічного права, а тому підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Суд першої інстанції неповно дослідив положення Господарського процесуального кодексу України, чим зробив невірні висновки щодо підсудності справи. Апелянт не є суб'єктом підприємницької діяльності, а позовні вимоги стосуються не банку - боржника, а тому така позовна заява не може розглядатись господарським судом. Крім цього, справу про банкрутство відносно банку як боржника не порушено.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, відповідачі повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та пояснення представника позивача в судовому засіданні, на основі наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з огляду на наступне.

Задовольняючи клопотання представника відповідача та закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи положення ст.12 ГПК України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку. При цьому позивачу роз'яснено, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З матеріалів справи встановлено, що 13.02.2015р. між ОСОБА_2 та ПАТ«Дельта Банк» укладено договір №025-13558-1302215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая», відповідно до якого банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 5500,00 дол. США у тимчасове користування на строк по 18.02.2016р. включно та зобов'язується сплачувати відсотки за його користування у розмірі 5,5% річних (а.с.6).

Згідно з платіжним дорученням від 13.02.2015р. №45858085 ПАТ«Дельта Банк» прийняв від позивача як вкладника грошові кошти в сумі 5500 дол. США на вкладний (депозитний) рахунок 26356112992813 відкритий відповідно до п.1.6 Договору.

03.03.2015р. на підставі постанови Правління Національного банку України від №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015р. №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено на 3 місяці з 03.03.2015р. до 02.06.2015р. (а.с.39-41).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням від 08.04.2015р. №71 тимчасову адміністрацію банку продовжено до 02.09.2015р. включно, а Рішенням від 03.08.2015р. №147 строк здійснення тимчасової адміністрації у банку продовжено до 02.10.2015р. включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. до 02.10.2015р. включно (а.с.42-43).

Постановою НБУ №664 від 02.10.2015р. відкликано банківську ліцензію та ліквідовано Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015р. №181 розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. строком на 2 роки: з 05.10.2015р. до 04.10.2017р. включно (а.с.44).

21.10.2015р. позивач звернувся із заявою на ім'я директора - розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про виплату йому гарантованої суми відшкодування за вкладом розміщеним у банку.

04.11.2015р. позивачем через відділення АТ «Укрексімбанк» отримано 35 826,12грн. за договором банківського вкладу та повідомлено про відсутність інформації щодо виплати позивачу решти гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у банку.

За результатом розгляду заяви відповідач листом від 23.09.2015р. №8821/1698 повідомив позивача про те, що договір №025-13558-130215 від 13.02.2015р. є нікчемним відповідно до вимог п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказане стало підставою для звернення ОСОБА_2 із позовом до суду.

Частиною 3 ст.2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. №2343-XII встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Згідно з ст.1 Закону України «Про банки та банківську діяльність» цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012р. № 4452-VI зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Оскільки у даній справі ПАТ «Дельта Банк» знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним, то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що спір, який виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) та вказала, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі №21-286а16.

З урахуванням вимог ст.244-2 КАС України вказана позиція Верховного Суду України є обов'язковою для врахування судами при розгляді справ у подібних спорах.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Класична інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні по справі «Сокуренко і Стригун проти України» та полягає у такому: Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Так, у п.35 Рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року Справа «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Заява № 20347/03) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, № 18, сс. 17-18, пп. 35-36).

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції що спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії слід закрити, оскільки така справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року про закриття провадження у справі №813/6085/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді: М.А. Пліш

Н.В. Ільчишин

Повний текст Ухвали складено 05.10.2016р.