Постанова № 61848704, 06.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2377/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Кузик М.А.

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві про скасування повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в м. Києві в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2015 № 14677-23.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

На розгляд справи в апеляційному порядку сторони, будучи належним чином повідомлені не з'явилися. Колегія суддів, враховуючи, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для з'ясування всіх обставин, вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутності сторін.

В зв'язку з неявкою сторін, на підставі ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є власником транспортного засобу марки TOYOTA VENZA, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 3456.

04.12.2015 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві в порядку п.п.267.6.2 п.267.6 ст. 267 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Вважаючи таке рішення податкового органу протиправним позивач звернувся з даним позовом в суд.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказував на правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися враховуючи наступне.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України ( тут та далі в редакції чинній на час прийняття спірного податкового повідомлення - рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Разом з тим, транспортирний податок належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 ПК України.

Так, відповідні до п. 8.1 та п. 8.3 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Тобто, транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.

Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог цього Кодексу вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Згідно п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Отже, транспортний податок, як місцевий податок, підлягав би сплаті у 2015 році виключно у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15 липня 2014 року.

За таких підстав, рішення, яким введено транспортний податок на території міста Києва, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення.

Так, Київською міською радою прийнято рішення №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5639», яким затверджено положення про транспортний податок 28.01.2015.

Зазначене рішення Київської міської ради опубліковане у газеті «Хрещатик» 06.03.2015.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Зазначене свідчить про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Колегія суддів наголошує, що проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Враховуючи закріплений в Кодексі принцип стабільності податкового законодавства, визначені в п. 12.3. ст. 12, п. 12.4.3. п. 12.4. ст. 12 Кодексу межі повноважень міських рад щодо податків та зборів, рішення Київської міської ради, яким установлений новий місцевий податок, може бути застосоване не раніше 2016 року.

Щодо посилань відповідача на положення п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким було передбачено сплату транспортного податку, органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також вказаною нормою права було установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», то колегія суддів зауважує, що вказаним Законом не було передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 ПК України.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що нарахування відповідачем податкових зобов'язань з транспортного податку в даному випадку є протиправним.

Позивач в позовній заяві просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2015 № 14677-23.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві 04.12.2015 при визначенні позивачу податкового зобов'язання сформовано податкову вимогу №14677-23, в той час як, відповідно до п.п.267.6.2 п.267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, має бути складене податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку.

Відповідно до п. 2.2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Мінфін від 28.11.2012 № 1236 (чинного на час прийняття спірного рішення) відповідний структурний підрозділ органу державної податкової служби складає податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 1 для платників податків - фізичних осіб (форма «Ф»), якщо відповідно до законодавства орган державної податкової служби самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних із порушенням податкового або іншого законодавства.

Згідно із частиною другою статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Колегія суддів вважає, враховуючи, що орган податкової служби при самостійному визначенні податкового зобов'язання позивачу сформував податкову вимогу, а не склав податкове повідомлення-рішення, то порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною та скасування саме податкової вимоги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 04.11.2015 року № 14677-23.

Відповідно до п. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 04.11.2015 року № 14677-23.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 06.10.2016.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.