Ухвала суду № 61848685, 27.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/532/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

27 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Губської Л.В. та Оксененка О.М.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокон Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокон Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокон Україна» (далі - позивач, ТОВ «Єврокон Україна») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.09.2015 № 0006562208, № 0006572208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою у адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Єврокон Україна» щодо підтвердження господарських відносин платника податків з ТОВ «Будівельна компанія «Моноліт» за період з 01.01.2014 по 30.07.2015 та ТОВ «Салкон - 2012», ТОВ «Інтербуд-Центр» за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатом якої складено акт від 10.09.2015 №558/1-22-08-32302931 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Інтербуд-Центр», ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» на загальну суму 1 108 333 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в наслідок чого завищено податковий кредит за перевіряє мий період на суму 221 667 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.09.2015:

-№0006562208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 227 083,75 грн. (за основним платежем 221 667 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 55 416,75 грн),

- №0006572208, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1 108 335 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань слугували наступні обставини: відповідно до інформаційних баз засновником та єдиною службовою особою контрагентів позивача являється ОСОБА_2.

Вироком Автозаводського районного суду міста Кременчук Полтавської області від 04.12.2014 яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України та встановлено, що останній зареєстрував ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Інтербуд-Центр», з метою прикриття незаконної діяльності.

Крім того, актом від 27.05.2014 №530/26-58-22-07-17/38950646 ТОВ «Інтербуд-Центр» не має складських та інших приміщень, транспортних засобів, іншого устаткування необхідних для здійснення господарської діяльності.

Також, допитаний в якості свідка директор ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» ОСОБА_3 повідомив, що зареєстрував назване товариство за грошову винагороду, до ведення господарської діяльності не мав жодного відношення.

З огляду на викладене вище податковий орган дійшов висновку про безтоварність фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Інтербуд-Центр», ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт».

Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Інтербуд-Центр», ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт»не мають реального характеру та не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, прийняті відповідачем у межах його повноважень і згідно з вимогами законодавства.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення № 88).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено статтею 201 ПК України.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми ), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції ( у натуральному та/або вартісному виразі ), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення правомірності нарахування платником податків його податкових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ належить з'ясовувати реальність руху активів та коштів у процесі здійснення відповідних господарських операцій і використання придбаних товарів/послуг у його господарській діяльності.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Однак, колегія суддів зауважує, що наявність податкових накладних та інших первинних документів є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат підприємства, оскільки право на їх оформлення надають лише реальні господарські операції, за результатами яких платник податків формує податковий кредит та витрати підприємства.

Правова позиція по даному питанню висловлена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № №826/11531/14.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 року за № 742/11/13-11, силу первинних документів мають будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції також передбачена нормами Кодексу.

Окрім наведеного, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, поставка товарів, виконання робіт та надання послуг для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази не є достатніми і такими, що підтверджують реальність господарських операцій з ТОВ «Салкон - 2012» та ТОВ «Інтербуд-Центр» та ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт».

Так, з акту перевірки від 10.09.2015 №558/1-22-08-32302931 колегією суддів встановлено, що засновником та єдиною службовою особою зазначених підприємств являється громадянин ОСОБА_2 у відношенні якого Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області 04 грудня 2014 року винесено вирок, який заперечує свою участь у веденні господарської діяльності та якого визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України за реєстрацію ТОВ «Салкон-2012», ТОВ «Інтербуд-Центр» з метою прикриття незаконної діяльності.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази та відомості щодо уповноваження інших осіб на вчинення відповідних дій від імені товариства.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» укладено договір підряду від 02.09.2014 №02092014, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт.

На підтвердження факту використання робіт отриманих від ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» у власній господарській діяльності, позивачем надано копію договору генерального підряду укладеного з ТОВ «Діамант Центр» на виконання будівельних робіт від 08.09.2014 №02.14.046.

Тобто вказане свідчить, що договір генерального підряду укладений пізніше ніж договір підряду, що укладений між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» на його виконання.

При цьому, пункт 9.6 договору генерального підряду від 08.09.2014 №02.14.046 передбачає дотримання певних умов при залученні до виконання робіт сторонніх організацій, а саме: наявність в договорі Генпідрядника із субпідрядником пункту відповідного змісту.

Натомість, в договорі підряду від 02.09.2014 №02092014 такий пункт відсутній.

Крім того, матеріали справи не містять доказів передачі позивачем до ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» необхідної для виконання підрядних робіт документації, що, в свою чергу, позбавляє можливості пересвідчитись у фактичному зв'язку між укладеними договорами.

Більш того, матеріали справи не містять жодних доказів наявності у контрагентів трудових і матеріальних ресурсів, необхідних для виконання спірних операцій. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама по собі наявність у контрагента ліцензії не є свідченням того, що в обумовлений період виконання підрядних робіт контрагент мав у наявності трудові ресурси відповідної кваліфікації та матеріали, інструменти, механізми, необхідні для виконання робіт.

Виходячи з наведеного спростовуються доводи апелянта щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеними підприємствами-контрагентами, за відносинами з якими сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом першої інстанції документальні докази колегія суддів вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з виконання робіт (надання послуг) фактично не мали реального характеру, замовлення послуг оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Отже, реальність проведення господарських операцій позивача з підприємствами не доведена, встановлені під час перевірки порушення позивачем п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України є обґрунтованим та знайшли підтвердження в ході судового розгляду, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а також із врахуванням усіх обставин, необхідних для їх прийняття.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокон Україна» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 03.10.2016 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Губська Л.В.

Оксененко О.М.