Постанова № 61844343, 06.10.2016, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/1820/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіШевчука О.П. при секретаріЯворській І.Ю. за участі:представників сторінрозглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" №41086-17 від 09.10.2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - відповідач, ДПІ у м. Хмельницькому), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Хмельницькому форми "Ф" №41086-17 від 09.10.2015 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 25000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення рішення винесене з порушенням норм чинного законодавства України, а тому його належить скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити в повному обсязі з підстав, що вказані в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав викладених у наданих суду письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку і сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, ОСОБА_3 на праві власності належить автомобіль марки TOYOTA Highlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 3456, 2011 року випуску, дата первинної реєстрації 11.06.2011 року.

ДПІ у м. Хмельницькому відповідно до пп.267.6.2. п.267.6. ст.267 Податкового кодексу України (далі - ПК України, Кодекс), позивачу винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №41086-17 від 09.10.2015, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Закон України №71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" набрав чиності 01.01.2015 року , яким згідно зі статтею 267 ПК України введений новий транспортний податок.

Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп.267.2.1 п.267.1 ст.267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування відповідно до пп.267.3.1 п.267.1 ст.267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п.267.4 ст.267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп.267.5.1 п.267.1 ст.267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 п.267.6 ст.267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Таким чином, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Разом з тим, відповідно до п.8.1 ст.8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Перелік загальнодержавних податків та зборів визначено п.9.1. ст.9 ПК України. Транспортний податок у зазначеному переліку відсутній. Разом з тим, згідно п.9.4. ст.9 ПК України, установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У ст.10 ПК України встановлено перелік місцевих податків. Транспортний податок прямо не вказаний. Натомість згідно пп.10.1.1. п.10.1 ст.10 ПК України, є податок на майно, який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, які визначено п.7.1 ст.7 ПК України.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п.24 ч.1 ст.26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.143 Конституції України.

З урахуванням наведених норм, суд приходить до висновку, що Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1 п.12.3 ст.12 ПК України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПК України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПК України, копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно з ст.3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

При цьому, суд враховує, що рішенням сесії Хмельницької міської ради від 21.01.2015 року №2 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Хмельницькому та втрату чинності рішень міської ради" вперше встановлено транспортний податок (п.1.5) та затверджено Положення про порядок обчислення та сплати транспортного податку (п.1.6).

У зазначеному Положенні платниками транспортного податку є: фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що є об'єктами оподаткування (пп.2.1 п.2), об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп.3.1 п.3), а базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пункту 3 цього Положення.

Рішенням сесії Хмельницької міської ради №2 від 27.01.2016 року визнано таким, що втратило чинність рішення сесії Хмельницької міської ради від 21.01.2015 року №2 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Хмельницькому та втрату чинності рішень міської ради" (п. 3). Відповідно втратило чинність і Положення про порядок обчислення та сплати транспортного податку, яке було затверджене рішенням №2 від 21.01.2015 року.

Підпунктами 1.4 та 1.5 п.1 рішення Хмельницької міської ради №2 від 27.01.2016 року встановлено транспортний податок та затверджено нове Положення про порядок обчислення та сплати транспортного податку.

Згідно даного Положення, платниками транспортного податку є: фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що є об'єктами оподаткування (пп. 2.1 п. 2), об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пп. 3.1 п. 3), а базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пункту 3 цього Положення.

У той же час, пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

З врахуванням зазначених норм, суд прийшов до висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та які закріплені в ст.4 ПК України.

Проголошені у ст.4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Згідно пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Отже, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що застосування контролюючим органом положень ст.267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням ст.58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Частиною 2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.

Суд зазначає, що на необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також у рішеннях Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі Щокін проти України та від 07.07.2011 року у справі Серков проти України.

В обох справах Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського Суду з прав людини, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо якості закону.

Суд також враховує рішення Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office, відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ДПІ у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" №41086-17 від 09.10.2015 року є законними, обґрунтованими, підтвердженими належним доказами, а тому їх необхідно задовольнити в повному обсязі.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Суд встановив, відповідно до квитанції №0.0.622673533.1 від 23.09.2016 року, за подання до суду позовної заяви позивач сплатив судовий збір на суму 551,20 грн., які в зв'язку із задоволенням позовних вимог, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у м. Хмельницькому.

Керуючись ст.ст.2, 11, 71, 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області форми "Ф" №41086-17 від 09.10.2015 року.

Стягнути на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судовий збір в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 06 жовтня 2016 року , 15:35.

Суддя/підпис/О.П. Шевчук"Згідно з оригіналом" Суддя О.П. Шевчук