Рішення № 61841196, 27.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/907/16

Головуючий у першій інстанції Нікітіна С. Й. Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Процик М.В., Сєвєрова Є.С.,

при секретарі судового засідання Гармац Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 27.05.2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» у особі Одеського центрального відділення банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

До Приморського районного суду м. Одеси 13.08.2009 року звернулося Акціонерне товариство «Український інноваційний банк» з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на користь Одеської філії банку 66657,78 доларів США боргу за кредитним договором №8 від 27.02.2007 року та судових витрат в сумі 1730,00 грн.(т.1, а.с.3-5). 15.11.2010 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачки 88761, 36 доларів США та судові витрати у сумі 1820 грн. (т.1, а.с.56-57).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2010 року позовні вимоги ПАТ «Український інноваційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом було задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Одеської філії АТ «Український інноваційний банк» 83 172,75 долара США, комісію за обслуговування кредиту у сумі 44 214,85 грн., що еквівалентно 5588,61 доларів США та судові витрати у сумі 1820 грн. (т.1, а.с.68-69).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.02.2012 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення було задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2010 року було скасовано (т.1, а.с.77).

06.04.2012 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачки 83950, 02 дол. США та 291538, 36 грн. як суму боргу за Кредитним договором №8 від 27 лютого 2007 року (т.1, а.с.83-84).

13.03.2013 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачки 90729,12 дол. США та 201278, 45 грн. як суму боргу за Кредитним договором №8 від 27 лютого 2007 року (т.1, а.с.117-118).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.05.2015 року в клопотанні представника ОСОБА_2 по довіреності - ОСОБА_3 про залишення без розгляду позову ПАТ «Український інноваційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено (т.1, а.с.253).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Український інноваційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український інноваційний банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 943 689, 94 грн. боргу як еквівалент 90 729,12 дол. США. та судовий збір у сумі 1820 грн. (т.2, а.с.8-10).

22.05.2015 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.05.2015 року (т.2, а.с.14-17).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала до апеляційного суду Одеської області скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2015 року. В обґрунтування апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. А саме, апелянт посилається на відсутність доказів, підтверджуючих факт отримання апелянтом коштів за кредитним договором (розписка або меморіальний ордер) (т.2 а.с.36-40).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.06.2015 року цивільну справу за позовом ПАТ «Український інноваційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в частині оскарження ухвали від 18.05.2015 року про відмову залишення позовної заяви без розгляду було повернуто до Приморського районного суду м. Одеси для виконання вимог ч.2 ст.293 ЦПК України (т.2, а.с.47-48).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.06.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги (т.2, а.с.49-50).

13.08.2015 року апелянтом долучено до матеріалів справи квитанцію про сплату судового збору (т.2, а.с.61).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01.09.2015 року (суддя Мартинова К.П.) апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.05.2015 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до ОСОБА_2про стягнення заборгованості за кредитним договором було відкрито (т.2, а.с.66).

08.02.2016 року в зв'язку з закінченням терміну повноважень судді ОСОБА_4 справу було передано для повторного автоматичного перерозподілу (т.2, а.с.104).

29.03.2016 року ухвалою апеляційного суду Одеської області було задоволено вимогу відповідача ОСОБА_2 про забезпечення доказів та витребувано з Акціонерного товариства «Український інноваційний банк» оригінал заяви на видачу готівки, з особистим підписом ОСОБА_2, про отримання грошей по кредитному договору № 8 від 27 лютого 2007 року та оригінал квитанції з особистим підписом ОСОБА_2 за яким відповідач у продовж року сплачувала відсотки по кредитному договору № 8 від 27 лютого 2007 року (т. 2, а.с. 125, 126-127).

В судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити. Звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання його довірителькою коштів.

Слухання справи неодноразово відкладалось, оскільки у позивача витребувались докази за клопотанням відповідача (т.2, а.с. 125-127).

До матеріалів справи представником позивача в апеляційній інстанції було приєднано додаткові матеріали з кредитної справи (т. 2, а.с.180-192).

В останнє судове засідання представник сторони позивача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, згідно з ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, щочерез порушення прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором та в зв'язку з відсутністю на момент розгляду справи доказів погашення кредиту, сплати відсотків, штрафу, суд прийняв рішення про часткове задоволення позовних вимог. При цьому суд зменшив розмір пені з 20717,40 грн. до 10358,70 грн., яку суд вважає обґрунтованою лише за останній рік.

З таким висновком суду першої інстанції частково погоджується колегія суддів та відхиляючи доводи апеляційної скарги вважає за необхідним зазначити наступне.

27.02.2007 року між АТ «Укрінбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №8 про надання кредиту на споживчі цілі. Сума кредиту за даним договором становила 59400,00 доларів США (т.1, а.с.8-9). Вказаний договір недійсним не визнавався та є чинним на момент розгляду справи в суді.

Кредит надавався під забезпечення іпотекою трикімнатної квартири АДРЕСА_1, що належить позичальнику на праві приватної власності.

Відповідно до п.3.6 Кредитного договору, відсотки за користування кредитом сплачуються позивальником в період з 1-го по 10-те число кожного наступного місяця. Згідно п.3.3 Кредитного договору позичальнику нараховується щомісячна комісія на фактичну суму заборгованості за кредитом, яка сплачується у гривні по курсу НБУ (т.1, а.с.8-9).

Предметом розгляду справи є вимога про стягнення кредитної заборгованості. Позивач звертаючись до суду повинен був надати докази передачі грошових коштів згідно з умов договору, а відповідач у разі якщо ним не отримувались грошові кошти спростувати надані докази.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 до кінця 2008 року здійснювала передбачені договором виплати, ніколи не оспорювала сам договір та звернулась у 2015 році через свого представника ОСОБА_3 до банку про врегулювання мирним шляхом питання погашення боргу (т.1, а.с. 205), що було оцінено судом як факт визнання боргу. В свою чергу незважаючи на неодноразові роз'яснення стороні відповідача щодо можливості вчинення додаткових процесуальних дій, навіть на стадії апеляції, представником відповідача була обрана процесуальна позиція щодо недоведеності позовних вимог.

Між тим, в матеріалах справи наявні завірені копія меморіального ордеру на суму

45000,00 доларів США (т.1, а.с. 201) та 14400,00 доларів США (т.1, а.с. 202), що свідчать про проведення банківської операції через касу банку. Одночасно з матеріалів справи вбачається, що 1 жовтня 2008 року між сторонами провадження було укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору № 8 від 27.02.2007 р. (т. 2, а.с. 180), договір страхування іпотечного майна, яким забезпечувався кредит (т.2, а.с. 181-183). Крім того, до матеріалів справи приєднано акт огляду іпотечного майна від 26.02.2007 р. (т.2, а.с. 184), від 26.04.2010 р. (т.2, а.с. 185), від 16.07.2007 р. (т.2, а.с. 187), від 23.05.2007 (т.2, а.с. 188), 02.04.2007 (т.2, а.с. 189), від 21.03.2008 р. (т.2, а.с. 190), від 14.04.2009 (т.2, а.с. 191), 13.09.2009 р. (т.2, а.с. 192).

В матеріалах справи також є власноруч написана заява про надання кредиту (т.1, а.с. 7), а також копія протоколу засідання кредитної комісії Одеської філії АТ «Укрінбанк», на якому була отримана згода на видачу кредиту в сумі 59 400 дол. США строком на три роки із сплатою 12,5 процентів річних, 0,2 щомісячної комісії за розрахунково - касовим обслуговуванням та 100 грн. за оформлення кредиту під запропоновану іпотеку з одночасним погашенням діючого кредиту (договір № 531 від 12.07.2006 р.) (т. 1, а.с. 199). Наявність інших кредитів представником відповідача не оспорюються та підтверджується наявністю іпотек щодо іншого майна (т.2, а.с. 138-169). Хронологія внесення обтяжень та встановлених подій щодо кредитування відповідача узгоджується з іншими зібраними по справі вищевказаними доказами.

Як в вбачається з матеріалів наданих суду першої інстанції в 2009 році до подачі позовної заяви позивачем були направлені два листа і дві претензії на ім'я ОСОБА_2 з розрахунком її заборгованості та проханням погасити борг, які вона отримувала, про що свідчать поштові повідомлення та особистий підпис відповідача на претензії від 16.03.2009 року (т.1, а.с. 16-20).

Також обставина визнання відповідачем та її представником боргу у лютому 2015 року підтвердив у судовому засіданні представник «Укрінбанку» Єфіменко В.К., який особисто спілкувався з ОСОБА_3 з цього приводу і якому той особисто написав лист-заяву про врегулювання спору про борг мирним шляхом, не оспорюючи при цьому повноважень Голови правління ПАТ «Укрінбанк» і адресуючи останньому особисто лист-заяву (т.1, а.с. 205).

Наявність заборгованості підтверджується довідкою позивача (т.1, а.с. 115), посадові особи якої несуть відповідальність за складання, підробку тощо офіційної документації, на що неодноразово зверталась увага представника відповідача, який лише 30.03.16 р. поштою звернувся до Портофранківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП України в Одеської області в зв'язку з скоєнням на її думку шахрайських дій з боку працівників банку, проте в ході відпрацювання заяви відповідачу було повідомлено про відсутність ознак кримінального правопорушення (т.2, а.с.142, 143).

Таким чином слід зробити висновок, що стороною відповідача лише заперечувались всі обставин справи, проте ЦПК України передбачає спростування наданих доказів іншими доказами, а не звичайне їх невизнання.

З наведених підстав суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку ці обставини свідчать про обґрунтованість, доведеність позовних вимог банку в частині суми боргу за виключенням суми пені за несвоєчасно сплачені проценти, яку суд апеляційної інстанції зменшує, а тому задовольнив позов частково.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції правильно виходив з того, що позичальником встановлені кредитним договором терміни повернення наданого йому кредиту (основної суми) та терміни сплати відсотків за кредит не дотримуються, тому у відповідача виникла прострочена заборгованість перед банком щодо погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, яка на момент розгляду справи в суді не була погашена. Крім того, сторони під час укладання договору передбачили в п.3.8. кредитного договору № 8 від 27.02.2007 року, що за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (т.1, а.с. 8).

При цьому право кредитора на стягнення достроково всієї суми кредитних коштів, разом з заборгованістю, що має місце на момент звернення до суду, також передбачена і законом ч. 2 ст. 1050 ЦК України. На вказані підстави для подібного стягнення неодноразово наголошував ВСУ в своїх правових позиціях (наприклад, у справі № 6-990цс15).

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо неналежного позивача, на чому наполягав представник відповідача і в суді першої інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони спростовуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1, а.с. 206-216) та змінами до статуту ПАТ «Укрінбанк» (т.1, а.с. 217-220) прийнятими та погодженими з НБУ 24.05.2013 року, з яких вбачається, що Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» є правонаступником зі всіма правами і обов'язками Акціонерного товариства «Український інноваційний банк». Одеська філія АТ «Укрінбанк» перейменована в Одеське центральне відділення ПАТ «Укрінбанк» без прав юридичної особи, що підтверджує мокра печатка на документах банку та пояснення представника позивача. На момент розгляду справи в апеляційному суді позивач знаходиться на стадії припинення (т. 2, а.с. 170-175).

Щодо права на дострокове стягнення, судовий захист та його залежність від дотримання досудового порядку.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів направлення на адресу апелянта повідомлення (вимоги) про порушення зобов'язань за кредитним договором та про дострокове повернення кредиту і плати за кредит, судова колегія виходить з наступного.

В матеріалах справи (т.1, а.с.205) є лист-заява представника ОСОБА_2 про врегулювання спору про борг мирним шляхом, не оспорюючи при цьому повноважень Голови правління ПАТ «Укрінбанк» і адресуючи останньому особисто лист-заяву з проханням відправити умови ПАТ «Укрінбанк», за яких вони б могли врегулювати спір поза судовим порядком, що свідчать про обґрунтованість, доведеність позовних вимог банку в частині суми боргу.

Таким чином, сам факт звернення до суду за позовом про стягнення кредитних коштів в контексті рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) N 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. є реалізацією права на судовий захист свого порушеного права передбаченого договором та законом. Як вказав Конституційний суд України відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Колегія суддів вважає, що за обставин цієї справи, ненадання позивачем суду такої вимоги про дострокове стягнення в контексті наступного звернення до суду не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в умовах відсутності доказів погашення поточної заборгованості на момент звернення до суду та/або винесення рішення суду судом першої інстанції.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження лише в частині нарахування пені, колегія суддів з врахуванням положень ч. 3 ст. 551 ЦК України вважає за необхідним зменшити суму пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом до суми пені за несвоєчасно сплачені проценти, в зв'язку з чим задовольняє скаргу частково та змінює рішення Приморського районного суду м. Одеса від 27.05.2015 року на підставі п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з викладанням резолютивної частини в відповідній редакції.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 27.05.2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» у особі Одеського центрального відділення банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеса від 27.05.2016 року -змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» у особі Одеського центрального відділення банку - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (код 05839888) заборгованість у розмірі:

-сума заборгованості за кредитом - 59 400, 00 (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста) доларів США;

-сума несплачених (прострочених) процентів за користування кредитом - 31 329, 12 (тридцять одна тисяча триста двадцять дев'ять) доларів США 12 центів;

-сума несплаченої (простроченої) комісії за обслуговування кредиту - 98 325, 82 (дев'яносто вісім тисяч триста двадцять п'ять) гривень 82 коп.;

-сума пені за несвоєчасно сплачені проценти - 10 358, 70 (десять тисяч триста п'ятдесят вісім) гривень 70 коп.;

-сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 10 358, 70 (десять тисяч триста п'ятдесят вісім) гривень 70 коп.;

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (код 05839888) судові витрати в розмірі 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) гривень.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

Є.С. Сєвєрова

М.В. Процик