Окрема думка судді № 61833715, 29.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Матківської М.В. при розгляді апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сича Сергія Михайловича на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 травня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держава Україна в особі Відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області, Регіонального сервісного центру у Вінницькій області про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії,

29 вересня 2016 року

16 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області і Відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління Державтоінспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов'язання відповідача вчинити дії.

Ухвалами Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 серпня 2015 року, 4 грудня 2015 року і 11 березня 2016 року проведено заміну відповідача Відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління Державтоінспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на Регіональний сервісний центр у Вінницькій області.

У позові ОСОБА_1 зазначив, що придбав у ПП «Ізіда-ОВ» автомобіль «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 на підставі довідки-рахунку № 009444 від 4.06.2009 року, сплативши на рахунок приватного підприємства 76 800 гр. і отримавши всі необхідні документи для постановки автомобіля на реєстраційний облік в органах МРЕВ.

Автомобіль поставив на облік у Козятинському ВРЕР УДАІ УМВС у Вінницькій області і отримав свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_3 (а. с. 139).

Державною системою сертифікації УкрСЕПРО видано сертифікат відповідності серії НОМЕР_4 на цей автомобіль: вантажний «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 (а. с. 10).

За його заявою від 12.06.2009 року № 1663 придбаний автомобіль поставлений на облік у МРЕВ Козятинського району (а. с.11, 12, 13).

Постановою Староміського районного суду м. Вінниці від 17 лютого 2012 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 352 Митного Кодексу України і застосовано до неї адміністративне стягнення у виді конфіскації в дохід держави 91 автомобіля, у тому числі автомобіля «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску, який придбав ОСОБА_1

Цією постановою встановлено, що ОСОБА_5, працюючи на посаді декларанта ПП «Ізіда-ОВ», відповідно до своїх обов'язків, не перевірила дійсність документів необхідних для митного оформлення - вчинила дії спрямовані на переміщення 91 транспортного засобу через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання до митного контролю та митного оформлення у Вінницьку митницю документи переміщення цих 91-го транспортного засобу загальною митною вартістю 6 295 475,90 гр., у тому числі автомобіль «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2», через митний кордон України, з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу як підстави для переміщення документів, що містять неправдиві дані.

18.01.2012 року закрита кримінальна справа № 835, яка була порушена за фактом контрабанди транспортних засобів, за ознаками злочину, передбаченого ст. 201 ч. 1 КК України. Дані транспортні засоби ввезені на митну територію України на підставі контракту № 01 від 01.01.2009 року, укладеного між ПП «Ізіда - ОВ» і фірмою «AUTOHANDEL STEFAN REITER». В ході перевірки законності ввезення на митну територію України транспортних засобів отримано інформацію від Торговельно-економічної місії у складі Посольства України у Федеративній республіці Німеччини, згідно якої встановлено, що за даними відомства громадської безпеки та порядку Громади міста Грюнвальд реєстрація фірми «AUTOHANDEL STEFAN REITER» в державних органах Федеративної республіки Німеччини не знайдено, в м. Грюнвальд також відсутня вулиця. Інформація про реєстрацію фірми «AUTOHANDEL STEFAN REITER» відсутня в пошуковій системі порталу торгового реєстру Федеративної республіки Німеччини (а. с. 25-37, 22).

Постановою державного виконавця державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції від 18.05.2012 року ВП №32657055 відкрито виконавче провадження про конфіскацію в дохід держави автомобіля «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску, який знаходився на відповідальному збереженні в ОСОБА_1 (а. с. 14).

Постановою державного виконавця ДВС Козятинського МРУЮ від 18.05.2012 року накладено арешт на автомобіль вантажний «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску, який являється речовим доказом по адміністративній справі, боржником по якій є ОСОБА_5 і який знаходиться у власності ОСОБА_1 із забороною останньому здійснювати відчуження цього автомобіля (а. с. 15).

31 травня 2012 року державним виконавцем ДВС Козятинського МРУЮ складений акт опису й арешту майна цього автомобіля, який під розписку переданий ОСОБА_1 на відповідальне зберігання з попередженням його про кримінальну або матеріальну відповідальність за відчуження, приховування чи підміну описаного майна (а. с. 23-24).

В ході примусового виконання судового рішення про конфіскацію в дохід держави автомобіля «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску проводився аукціон з реалізації предмета конфіскації.

Повторний аукціон з реалізації цього автомобіля з урахуванням першої і повторної його уцінки не відбувся у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців, тому автомобіль знятий із реалізації.

Прокуратура Вінницької області звернулася із листом про вирішення питання щодо передачі автомобіля «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску на баланс прокуратури Вінницької області для подальшого використання у службовій діяльності.

Комісією прийнято рішення про безоплатну передачу майна, затверджене начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області 8 липня 2013 року, яким безоплатно переданий автомобіль Прокуратурі Вінницької області (а. с. 48-49), про що 8 липня 2013 року складено акт про безоплатну передачу товарно-матеріальних цінностей - автомобіля «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску (а. с. 47).

22 серпня 2013 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження (а. с. 20-21).

Судом також встановлено, що на час розгляду спору в суді автомобіль перебуває у власності Прокуратури Вінницької області.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 9 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 вересня 2012 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного виконавця відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області Аніцької Ю.В., податкової інспекції у м. Вінниці про визнання права власності на автомобіль «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску, VIN code НОМЕР_2 держномер НОМЕР_1 і у знятті арешту на автомобіль (а. с. 53-58).

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 24 жовтня 2012 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на постанову Староміського районного суду м. Вінниці від 17 лютого 2012 року, якою ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 352 МК України і піддано адміністративному стягненню у вигляді конфіскації ввезеного товару, повернута автору - ОСОБА_1 без розгляду, оскільки він не є процесуальною особою, право якої на оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, передбачено ч. 2 ст. 294 КпАП України, а перелік цих осіб є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає (а. с. 22).

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції про визнання причин пропуску звернення до суду та поновлення строку звернення до суду; визнання незаконними дій відповідача щодо відкриття 18.05.2012 року виконавчого провадження та скасування постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП № 32657055 від 18.05.2012 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 9 січня 2013 року зазначений адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі ст. 100 КАС України, у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 року скасовано ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 9 січня 2013 року, а справу направлено до суду для продовження розгляду (а. с. 37).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 3 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, про визнання протиправними дій та скасування постанови (а. с. 59-72).

16 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом (а. с. 2-8).

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 травня 2016 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області, Регіонального сервісного центру у Вінницькій області про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов'язання відповідача вчинити дії.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сич Сергій Михайлович просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначив, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сича Сергія Михайловича залишено без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 травня 2016 року залишено без змін.

З такою позицією не погоджуюся.

На мою думку у цьому випадку, в першу чергу, слід застосувати статтю 3 ЦК України, яка загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, визначає: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України і законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Вважаю, що законним, справедливим і правильним повинно бути рішення про задоволення апеляційної скарги: скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Постановляючи рішення суд першої інстанції, з чим повністю погодився апеляційний суд, виходив із того, що судовими рішеннями: Козятинського міськрайонного суду від 09.08.2012 року, що набрало законної сили згідно ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 10.09.2012 року та Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року, що набрало законної сили згідно ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 року, не встановлена правомірність придбання позивачем автомобіля «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску»;

безпідставними являються посилання представника позивача на рішення Європейського суду з прав людини «Ісмаїлов проти Росії» від 6.11.2008 року, «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії» від 24.06.2003 року, оскільки позивач отримав майно у власність від приватної компанії, і саме приватна компанія, а не держава порушила закон;

конфіскація належного позивачу автомобіля «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску та його реалізація проведені державною виконавчою службою у відповідності до вимог закону і порушень порядку та процедури під час виконання рішення суду допущено не було.

За правилами статей 316, 317, 318 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Частинами 1 і 2 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з частиною 6 статті 319 ЦК України держава зобов'язалася не втручатися у здійснення власником права власності.

Підстави набуття права власності містяться у статті 328 ЦК України, яка говорить про те, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З урахуванням встановлених по справі обставин та таких вимог закону, вбачається, що ОСОБА_1 набув право власності на майно - автомобіль «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску на підставі, що відповідає вимогам закону, а, отже набув це право правомірно, оскільки інше прямо не випливає із закону, а також відсутня будь-яка незаконність в набутті ним права власності на це майно, оскільки така незаконність не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач в захист свого порушеного права власності звертався в суд із скаргою про оскарження постанови по адміністративній справі, розглянутій в порядку КпАП України, звертався в суд і з позовом цивільним, і з позовом адміністративним, про що зазначено вище.

За правилами статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно вимог частини 3 статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові Судової палати у цивільних справах № 6-52цс14 від 11 червня 2014 року, полягає у тому, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Згідно роз'яснень наданих у п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 року, у разі заявлення вимог про повернення майна в натурі в тому випадку, коли воно відповідними територіальними органами Державної фіскальної служби України було передано відповідній особі безоплатно, то обов'язок повернення майна покладається на особу, яка одержала майно безоплатно, а якщо нею майно реалізовано, питання про повернення набувачем майна в натурі вирішується згідно з правилами частини третьої статті 388 ЦК України. У разі якщо майно було реалізовано відповідними територіальними органами Державної фіскальної служби України, за наявності це майно або його вартість повертаються цими органами.

Законодавство України встановлює також захист прав добросовісних набувачів у тому випадку, коли вони набули майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Ця норма фактично спрямована на абсолютний захист інтересів добросовісного набувача, який набув у такому порядку майно, а відтак не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов. В усіх випадках власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача тоді, коли воно було відчужене за безвідплатними правочинами.

По справі встановлено, що спірний автомобіль являвся предметом, який реалізовувався (продавався) у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

В ході такого примусового виконання судового рішення про конфіскацію в дохід держави автомобіля «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску проводився аукціон з реалізації цього предмета конфіскації; проводився повторний аукціон з урахуванням першої і повторної його уцінки, які не відбулися, тому автомобіль був знятий із реалізації і за рішенням комісії задоволено письмове звернення Прокуратури Вінницької області та спірний автомобіль 8 липня 2013 року безоплатно переданий Прокуратурі Вінницької області згідно акту про безоплатну передачу товарно-матеріальних цінностей (а. с. 47, 48, 49).

Станом на сьогоднішній день спірний автомобіль перебуває у власності Прокуратури Вінницької області.

Верховний Суд України за наслідками розгляду цивільної справи № 6-136цс12 від 21.11.2012 року у своїй постанові висловив правову позицію про те, що необхідним являється встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому перепродала це майно відповідачу.

Стаття 388 ЦК України встановлює, що власник має право витребувати своє майно в добросовісного набувача, якщо його було набуто за відплатною угодою у випадку, коли майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1).

Отже, у разі вибуття майна з володіння власника за вищезазначених обставин, закон надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві, проте, добросовісний набувач не позбавлений можливості захистити свій інтерес, шляхом звернення до суду із відповідним позовом до особи, яка відчужила майно власника.

Закон встановлює також захист прав добросовісних набувачів у тому випадку, коли вони набули майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Ця норма фактично спрямована на абсолютний захист інтересів добросовісного набувача, який набув у такому порядку майно, а тому не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов (частина 2 статті 388 ЦК України).

Як вбачається зі справи відповідач Прокуратура Вінницької області, являючись новим власником, є добросовісним набувачем, який набув право власності на спірний автомобіль не у порядку, встановленому для виконання судових рішень, не оплатно і не за правочином.

У таких випадках вірним буде застосування положення частини 3 статті 388 ЦК України, за яким в усіх випадках власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача тоді, коли воно було відчужене за безвідплатними правочинами.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши 2 вересня 2015 року цивільну справу № 6-1168цс15, висловила позицію, за якою відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Крім того, стаття 8 Конституції України говорить про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 4 ЦК України містить такі положення:

1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини 1 статті 354 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

Конфіскація - це безоплатне позбавлення права власності особи на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, встановлених законом.

Конфіскація є примусовим вилученням майна у власника без компенсації його вартості, яке застосовується за вчинення ним правопорушення в установлених законом випадках. Конкретні підстави для застосування конфіскації передбачаються, зокрема, Кримінальним кодексом за здійснення корисливих злочинів, тяжких та особливо тяжких злочинів, Митним кодексом, а також Кодексом про адміністративні правопорушення.

По даній справі відсутні докази, отже не доведено і судом не встановлено судовим рішенням, що позивач ОСОБА_1 вчинив будь-який корисливий, тяжкий та особливо тяжкий злочин, передбачений Кримінальним кодексом України або ж правопорушення, передбачене чи Митним кодексом України чи Кодексом про адміністративні правопорушення України, за які могла бути застосована конфіскація майна, у тому числі - конфіскація спірного автомобіля, належного на праві власності ОСОБА_1

Конфіскація майна може провадитися лише за рішенням суду. Це положення є надзвичайно важливим, адже воно унеможливлює проведення досудової конфіскації майна і грунтується на нормах Конституції України, яка прямо встановлює, що "конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом" (стаття 41).

Конфіскація у цивільно-правових відносинах застосовується як наслідок вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Судом не встановлено такого факту, що правочин, за яким ОСОБА_1 набув право власності на спірний автомобіль, порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже не вбачається, що він є нікчемним чи є недійсним, що може бути визнано лише за рішенням суду.

Також до спірних правовідносин про витребування автомобіля із чужого володіння і зобов'язання відповідача - Регіональний сервісний центр у Вінницькій області, перереєструвати спірний автомобіль на позивача підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний» «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Якщо хоча б одного із цих критеріїв не додержано, Європейський суд з прав людини констатує у такому випадку порушення статті 1 Першого протоколу.

Законність означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон не передбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачає для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

По даній справі, виходячи із характеру спірних правовідносин, встановлених обставин і застосованих правових норм, вбачається невідповідність заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Оцінюючи можливість захисту права ОСОБА_1 за статтею 1 Першого Протоколу, приймається до уваги те, що втручання в його право власності відбулося не у зв'язку з обгрунтованими сумнівами щодо законності набуття ним права власності на спірний автомобіль на відміну від тих випадків, коли законність походження майна особи оспорюється та особа позбавляється власності на майно, яке було набуте злочинним шляхом або стосовно нього припускається, що воно було придбане незаконно.

Верховний Суд України при розгляді 29 червня 2016 року цивільної справи № 6-1376цс16 висловив правову позицію в тому, що стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права особи на мирне володіння майном, набутим законним шляхом, добросовісно у власність і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте особою у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (Рішення Європейського суду з прав людини, від 19.02.2009, "Справа "Христов проти України"") необхідно встановити, чи було втручання виправданим. У цьому зв'язку Суд наголосив на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (рішення у справі Брумареску, п. 78).

По даній справі, на мою думку, така «справедлива рівновага» виявилася порушеною, а позивач ОСОБА_1 поніс особистий і надмірний тягар, що являється порушенням статті 1 Першого протоколу.

З урахуванням викладеного вважаю, що наявні законні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування від відповідача - прокуратури Вінницької області спірного автомобіля «Daimler-Chrysler Mercedes-Benz Vito 109 CDI», 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 державний номер НОМЕР_1 і передачу його у власність позивачу із зобов'язанням відповідача Регіонального сервісного центру у Вінницькій області здійснити проведення перереєстрації автомобіля із зазначеного відповідача на позивача.

Суддя: М.В. Матківська