Ухвала суду № 61829673, 02.09.2016, Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/2567/15-ц

УХВАЛА

02.09.2016 року суддя Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області Бакай І. А. , розглянувши м. Камянка-Бузька Львівської області в залі суду заяву публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про забезпечення позову

в с т а н о в и в:

ПАТ «ВіЕс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту.

Представник позивача також подав заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно відповідачів, а просить обмежити останніх в праві виїзді за межі України шляхом тимчасової відмови їм у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон,тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше.

Відповідно до ст..153 ЦПК України, суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення осіб, що приймають участь у справі.

Згідно ч.1 ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені ЦПК України заходи забезпечення позову.

Як вбачається із п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст.151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у звязку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, необхідні для забезпечення позову,а також в чому полягає в подальшому неможливість виконання рішення суду.

Згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК України).

Також, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року N 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 6 зазначеної постанови передбачено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому у поданій заяві представник заявника не вказує в яких банківських установах і на яких рахунках знаходяться грошові кошти, де саме знаходиться рухоме і нерухоме майно відповідачів, на яке просить накласти арешт, не вказує на яке саме майно накласти арешт, а тому відсутність зазначених відомостей у заяві ПАТ «ВіЕс Банк» позбавляє суд дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також робить неможливим виконання такої ухвали.

Що стосується клопотання представника заявника про вжиття заходів забезпечення позову у виді тимчасового обмеження права у виїзді відповідача за кордон із затриманням або вилученням закордонного паспорта, то відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом проживання.

Також відповідно до ЗУ від 21.01.1994 року «Про порядок виїзду з України і виїзду в Україну громадян України» (з подальшими змінами) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розяснення спорів у цій сфері. Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.6 цього Закону, громадянинові України у випадку, якщо діють неврегульовані договірні зобовязання, то до виконання зобов'язань або розв'язання спору може бути відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон.

Згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 6 Закону « Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, у випадках, передбачених п.п. 1-9 ч.1 цієї статті, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або у вказаних випадках паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено. Таким чином, за наявності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, до громадянина в залежності від наявності чи відсутності паспорта для виїзду за кордон застосовується: відмова у видачі паспорта; відмова у виїзді за кордон; тимчасове затримання чи вилучення паспорта для виїзду за кордон.

Ст. 6 цього Закону передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон. Зазначено статтею не передбачено здійснення таких дій як встановлення тимчасового обмеження судом права виїзду громадянина за межі України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у вимозі представника заявника щодо обмеження відповідачів у виїзді за кордон також слід відмовити, оскільки вважає, що обмеження у праві виїзду за кордон застосовується як крайній захід відносно боржників, визнаних рішенням суду. Оскільки судове рішення у справі не ухвалено, рішення не звернуто до виконання, тому в цій частині клопотання є передчасним. Таким чином в задоволенні заяви представника банку слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про забезпечення позову - відмовити.

Суддя:

Оригінал ухвали.