Рішення № 61825905, 03.10.2016, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/3028/13-ц

Номер провадження 2/570/4/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2016 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

при секретарях Беднарчук Г.П., Птюшинська І.В. з участю представників: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, -

в с т а н о в и в :

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (відповідачі по справі) по АДРЕСА_2 мали старенький будинок, який знаходився на земельній ділянці площею 0,2179 га. Позивачі по справі протягом певного часу перебували на роботі в Тюменській області, РФ, згідно договорів. Досить часто приїжджали до батьків в село, допомагали їм і матеріально, і морально, і фізично. Кожного року приїжджали до батьків весною і восени, перебували у них по кілька місяців. Приїжджали для того, щоб обробити землю, посіяти все необхідне, а восени - зібрати урожай. Провели у їх старий будинок за власні кошти газ, придбали всю побутову техніку, побудували гараж з цегли в 1982 році. Купили нові меблі. Придбавали для них необхідний одяг, взуття та все необхідне для нормального їх проживання. Надавали кошти батькам, якими вони розпоряджалися на свій розсуд; опікувалися ними та доглядали. Крім того, позивачі мали 3-кімнатну квартиру в місті Рівне (вони отримали квартиру за роботу в Росії, і провели обмін квартири з м. Калуги на квартиру в АДРЕСА_1). В квартирі спочатку проживала ОСОБА_7 (зареєстрована була вона та ОСОБА_5), а коли допомогли їй придбати квартиру по вулиці Лєрмонтова в м. Рівне, то ОСОБА_7 поселила в квартиру квартирантів, оплату за оренду житла забирала виключно для себе. Позивачі не заперечували, оскільки у них з дочкою були прекрасні стосунки. 11 жовтня 2012 року позивачам стало відомо, що ОСОБА_7 - відповідач-1 відповідно до заочного рішення Рівненського міського суду від 27.03.2006 року визнала ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування житлом, приватизувала квартиру на своє ім'я і продала її (як вона особисто пояснила - за 56 тисяч доларів США), а кошти привласнила. В один із приїздів до батьків в село (в 2006 р. на ювілеї батька - відповідача-2) між всіма відбулася розмова про те, щоб на місці старого будинку слід збудувати новий будинок зі всіма зручностями. Мова йшла про те, що цей будинок буде належати спільно: батькам - відповідачам, та позивачам, оскільки позивачі бажали проживати в Україні, разом з батьками, і доглядати їх до кінця їх життя. На таку пропозицію погодились всі присутні. При розмові були позивачі, батьки та ОСОБА_7 з своїм чоловіком. Крім того позивачі сказали що в майбутньому, після смерті позивачів, новозбудований будинок буде належати ОСОБА_7 по спадщині і ніхто, крім неї, не буде мати права претендувати на будинковолодіння. При цьому відповідач ОСОБА_8 дав згоду на те, щоб його старий будинок повністю знесли, а на місці старого будинку збудувати новий, що і було згодом зроблено. Крім того, ОСОБА_8 висунув умову наступного змісту: він продає свій будинок за 20 000 доларів США. А отже, позивачі зобов'язані були сплатити 10 000 доларів США рідному синові відповідачів (батьків) - ОСОБА_10, ніби як частину у спадщині. Позивачі погодились на таку вимогу батька і відповідно до розписки вказану суму передали для ОСОБА_10. За період 2006-2008 років позивачі передали для будівництва будинку 50 000 доларів США. Слід також зазначити, що при придбанні квартири по вул. Лєрмонтова в м. Рівне позивачі надали в борг для ОСОБА_7 10 000 доларів США, які ОСОБА_7 зобов'язалась згодом повернути. Але запропонувала, що позичені кошти повертати не буде, а внесе їх в будівництво спірного будинковолодіння. Позивачі погодились на таку пропозицію. Даний факт ОСОБА_7 не заперечувала при дачі пояснень на скарги позивачів до правоохоронних органів. Крім того, відповідачка ОСОБА_7 в судовому засіданні при перегляді заочного рішення ствердила, що приватизовану квартиру по вулиці Кавказькій в м. Рівне продала за 56 000 доларів США, і вклала їх в будівництво спірного будинковолодіння. А враховуючи, що квартира надавалась для 4-х членів сім'ї, то частка позивачів та частка меншої доньки становить 42 000 доларів США (56 000:4x3=42 000). Кошти для будівництва будинку в с. Верхівськ Рівненського району Рівненської області позивачі передавали для ОСОБА_7 та її чоловіка, а також привозили особисто. Кошти також привозила донька позивачів - ОСОБА_13. Всі кошти були зняті з особових рахунків позивачів в той період, коли вони передавались в Україну (або привозились особисто). Дану обставину підтверджують письмовими доказами. Отже, будинок будувався за кошти позивачів. Донька та її чоловік контролювали будівництво, проводили відповідний розрахунок з будівельниками, наймали на роботу осіб, які займались будівництвом. В 2010 році за пропозицією дочки позивачі переїхали в Україну. Після цього відносини з донькою погіршилися. В 2012 році (на свято Петра і Павла - 12.07.2012 р.) позивачам стало відомо що будинок, який вони будували за власні кошти, ОСОБА_8 подарував доньці позивачів (а своїй онуці) - ОСОБА_7. Подарувавши будинок відповідач-2 не лише позбавив себе і свою дружину житла, він позбавив житла і позивачів. Позивачі пояснювали батькові, що на сьогоднішній день він не є власником будинку, а власником майна є ОСОБА_7. І коли він зрозумів, що його ввели в оману, то вирішив що договір дарування слід скасовувати в судовому порядку. Після цього була складена позовна заява, яку ОСОБА_8 прочитав і власноручно підписав. Також він разом з позивачами приїхав до суду і був присутнім при подачі позову в канцелярію. 25.02.2013 року ОСОБА_8 збирався разом з позивачами їхати до суду. А потім позивачам стало відомо про те, що 26.02.2013 року ОСОБА_8 звернувся з заявою про залишення позову без розгляду стверджуючи, що він підписував чисті аркуші, і позов не підтримує. Враховуючи позицію ОСОБА_8 позивачі переконані, що його дії підпадають під склад злочину - шахрайство. Отже, він та його дружина, разом з ОСОБА_7З та її чоловіком, шахрайським шляхом заволоділи майном, яке по суті своїй їм не належить. Адже ОСОБА_8 не було коштів на будівництво нового будинку, а за його старий будинок позивачі сплатили ОСОБА_8 відповідну суму грошових коштів. Оскільки позивачі впевнені, що ні 15.02.2013 року, ні 26.02.2013 року відповідач ОСОБА_8 нікуди з села не виїжджав, то можна припустити, що він не міг підписувати будь-які документи, тим більше у нотаріуса в м. Рівне. Враховуючи викладене позивачі зазначають, що ними вкладено в будівництво спірного будинковолодіння 112 000 доларів США. Вони претендують все будинковолодіння, оскільки вважають, що саме за їхні особисті кошти він збудований. А вчинені правочини - договори дарування (будинковолодіння та земельної ділянки) - були вчинені під дією обману. Зважаючи на наведене просять суд постановити рішення, яким визнати Договір дарування, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 24.11.2011 року щодо будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 - недійсними з моменту його вчинення, застосувавши вимоги реституції. Визнати за позивачами право власності на спірне будинковолодіння з господарськими будівлями та земельну ділянку, на якій розташовані будівлі.

В судовому засіданні позивачі позов підтримали та пояснили суду про обставини, що описані вище.

Відповідачка ОСОБА_7 позов не визнала та відмовилася надавати суду будь-які пояснення. В подальшому в судові засідання не з'являлася.

Від відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надійшли заяви, згідно яких вони не визнають позов. Відповідач ОСОБА_8 зазначив, що він подарував будинковолодіння та земельну ділянку без будь-якого примусу. Відповідачі просять розглядати справу без їх участі.

Представники відповідачів позов не визнали. Зазначили, що в ході розгляду справи не встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримували кошти на будівництво будинку від ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Жодного доказу про пересилання позивачами грошових коштів зазначеним відповідачам або про передачу їм особисто грошових коштів (від позивачів до відповідачів) також не здобуто. Пояснення свідків зі сторони позивачів не можуть братися до уваги, оскільки вони свідчили про обставини, які їм стали відомі зі слів інших осіб; ці свідки не були очевидцями тих обставин, про які давали покази. Позивачі не довели в суді, що договори були вчинені під впливом обману (чи вчинення шахрайських дій). А тому заявлений позов є недоведеним, безпідставним, в його задоволенні просять відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно рішення виконавчого комітету Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30.06.2011 року № 64, було вирішено оформити право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_8.

В подальшому, ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право власності на вищезазначений житловий будинок з надвірними будівлями, та зареєстрував право власності на нерухоме майно на своє ім'я, про що свідчить витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

На підставі договору дарування від 24.11.2011 року власник майна - ОСОБА_8 (дарувальник) передав безоплатно обдарованій - ОСОБА_7 житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2. Договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_12 За замістом договору: були відсутні обставини, що примусили сторони укласти їх цей договір; цей договір не носить характеру мнимої чи удаваної угоди; договір підписується сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам'яті, відповідає дійсним намірам сторін.

На підставі договору дарування від 24.11.2011 року власник майна - ОСОБА_8 (дарувальник) передав безоплатно обдарованій - ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,2179 га за адресою: АДРЕСА_2. Договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_12 За замістом договору: земельна ділянка вільна від обтяжень, не перебуває у спорі. Згода на її відчуження була отримана у іншого подружжя (так як ділянка є об'єктом спільної сумісної власності).

Позивачі покликаються на те, що вони заплатили брату ОСОБА_5 (сину ОСОБА_8 та ОСОБА_9.) грошові кошти в сумі 10 000 доларів США як за його частку у майбутній спадщині батьків - подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9, після чого розпочали будівництво нового будинку за грошові кошти позивачів, які передавали чи привозили з Росії в Україну. І таким чином позивачі набули право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2, а тому саме за ними слід визнати право власності на це майно. А оскільки ОСОБА_8 оформив майно на своє ім'я, та потім ним розпорядився (будинковолодінням і земельною ділянкою) під впливом обману і шахрайських дій зі сторони ОСОБА_7 та її чоловіка, то позивачі просять визнати недійсними договори дарування від 24.11.2011 року.

Проте в судовому засіданні не були встановлені обставини, які б давали підстави для визнання за позивачами як права власності на земельну ділянку та на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2; так і не були встановлені обставини, за яких слід було б визнати недійними договори дарування (будинковолодіння і земельної ділянки).

Момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом.

При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації.

Отже, виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 ЦК, частини першої статті 182 ЦК та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (зі змінами і доповненнями, що діяли на час спірних правовідносин), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Позивачі не надали суду належні і допустимі докази того, що будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 було збудоване за їхні кошти. Показання свідків про те, що позивачі передавали грошові кошти для будівництва цього майна не можуть підтверджувати такі обставини. Позивачі не надали суду письмові докази, які б підтвердили: укладання між позивачами та відповідачами договору про проведення будівельних робіт, і що такі роботи повинні були б проводитися за рахунок позивачів; не надані докази на підтвердження правомірності здійснення будівництва майна саме позивачами; не надано жодного письмового доказу на підтвердження того, що позивачі передавали грошові кошти відповідачам, а ті у свою чергу використали їх для будівництва будинку.

Позивачами не оспорювалося ні рішення виконавчого комітету Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30.06.2011 року № 64; ні свідоцтво про право власності на вищезазначений житловий будинок з надвірними будівлями; ні державна реєстрація права власності на майно на ім'я ОСОБА_8

А тому немає підстав для задоволення позову про визнання права власності на будинковолодіння, оскільки позивачі не набули право власності на нерухоме майно.

Згідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

В судовому засіданні були встановлені обставини, за яких власник майна добровільно, без примусу розпорядився таким майном на користь відповідачки ОСОБА_7

В матеріалах справи наявні декілька нотаріально посвідчених заяв, згідно до яких відповідачі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зазначають про невизнання позовних вимог.

Позивачі зазначають, що ОСОБА_8 звертався до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом про визнання договорів дарування недійсними, але потім «під примусом» подав заяву про залишення позову буз розгляду. І що дана обставина свідчить про те, що вчинені договори дарування нерухомого майна на користь ОСОБА_7 були вчинені ОСОБА_8 під тиском сторонніх осіб.

Але, згідно до ЦПК України, залишення позову без розгляду не позбавляє особу повторного звернення до суду.

Починаючи з 2013 року і до часу смерті ОСОБА_8 не звертався до суду з аналогічним позовом. Також позивачі не надали суду жодного доказу про те, що на ОСОБА_8 був вчинений тиск, що змусило його укласти оспорювані договори; чи особа діяла під впливом помилки чи обману.

За таких умов від сутні підстави для визнання недійсними договорів дарування, що були посвідчені 24.11.2011 року.

Зважаючи на наведене немає підстав для задоволення позову.

Провадження у справі щодо відповідача ОСОБА_8 було закрите у зв'язку зі смертю, про що була постановлена ухвала окремо від судового рішення.

Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 88 ЦПК України, і покладаються на позивачів.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Красовський О.О.