Ухвала суду № 61822045, 04.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2016 року м. Київ К/800/8944/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Черпака Ю.К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до судді Вищого адміністративного суду України Малиніна В.В. про зобов'язати вчинити дії,

встановила:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до судді Вищого адміністративного суду України Малиніна В.В., в якому просить зобов'язати відповідача відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою від 15 червня 2015 року та відшкодувати на його користь моральну шкоду в розмірі 15000 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України з тих підстав, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У касаційній скарзі позивачем ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апляційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З наведених вимог закону вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є публічно-правовий спір, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій.

Суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 (справа щодо конституційності статті 248-3 Цивільного процессуального кодексу України), виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом (абзац другий пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади»).

За таких обставин, судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, було обґрунтовано відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки оскаржувані дії відповідача не пов'язані із здійсненням владних управлінських функцій, у зв'язку з чим заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за своїм змістом позовні вимоги ОСОБА_2 стосуються оскарження процесуальних рішень, дій та бездіяльності судді, пов'язаних із здійсненням ним правосуддя.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм процесуального права.

Крім того, ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2016 року клопотання ОСОБА_2 було задоволено та у відповідності до частини першої статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги до закінчення касаційного провадження у зазначеній справі.

Ураховуючи те, що касаційну скаргу розглянуто, позивачу необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги.

За правилами підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір», в редакції Закону України від 22 травня 2015 року №484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі Закон №3674-VI), ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на ухвалу суду становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

За змістом частини першої статті 4 Закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Станом на 01 січня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати складав 1378 грн, а тому, з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону №3674-VI, розмір ставки судового збору, за подання до Вищого адміністративного суду України касаційної скарги на ухвалу суду, в даному випадку, становить 1378 грн, який необхідно сплатити за платіжними реквізитами, які зазначено на офіційному веб-сайті Вищого адміністративного суду України, а саме:

Отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва,

код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897,

банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві,

код банку отримувача (МФО): 820019,

рахунок отримувача: 31210255700007,

код класифікації доходу бюджету: 22030105 «Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075)»,

призначення платежу: 101; (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); судовий збір, позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вищий адміністративний суд України.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до судді Вищого адміністративного суду України Малиніна В.В. про зобов'язати вчинити дії - без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) гривень до спеціального фонду Державного бюджету України.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий М.М. Заїка

Судді А.Ф. Загородній

Ю.К. Черпак