Постанова № 61821631, 04.10.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 р. Справа № 818/474/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Калитки О. М. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Апеляційного суду Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2016р. по справі № 818/474/16

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Сумської області третя особа Державна судова адміністрація України

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

19.04.2016 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Сумської області, третя особа Державна судова адміністрація України в якому просив суд:

- зобов'язати Апеляційний суд Сумської області нарахувати та виплатити позивачу недораховані грошові кошти суддівської винагороди у 2015 році: за січень - в сумі 9311,61 грн., за лютий - в сумі 13276,20 грн., за березень - в сумі 13276,20 грн., за травень - в сумі 5359,20 грн., за червень - в сумі 10718,40 грн., за липень - в сумі 10718,40 грн. та провести відрахування податків з кожної суми;

- зобов'язати Апеляційний суд Сумської області нарахувати позивачу вихідну неоподатковану допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою в сумі 258057,70 грн.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року № 636-VІІІ позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Сумської області. 09.03.2016 ОСОБА_1 звернувся до голови Апеляційного суду Сумської області із заявою про виплату йому вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат на підставі ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції до 27.03.2014 року та про виплату недоплаченої суддівської винагороди. Апеляційним судом позивачу відмовлено у виплаті вказаної допомоги із посиланням на відсутність в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" норми щодо її виплати, та роз'яснено, що відповідно до ч. 10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Позивач не погоджується із таким рішенням, оскільки з 1992 року, з часу прийняття Закону України "Про статус суддів", закон містив гарантію матеріального забезпечення судді - вихідну допомогу. Крім того не існувало жодних обмежень щодо суддів, які не здійснюють правосуддя, на отримання доплат до посадового окладу. З прийняттям нового Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та подальших його редакцій, законодавець пішов шляхом звуження змісту та обсягу конституційних гарантій незалежності суддів. Набувши право на вихідну допомогу ще у 2005 році, позивач продовжив працювати на посаді судді та мав законні очікування на її отримання відповідно до ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла до 27.03.2014 року). Крім того, не зважаючи на те, що п. 10 Прикінцевих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди обмежено 7 мінімальними заробітними платами, до статей 129 та 133 вказаного Закону, які регулювали питання винагороди, зміни не вносились. Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності з 28.03.2015 року, містить норму ч. 10 ст. 133, якою також погіршено становище суддів і яка передбачає, що суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Апеляційного суду Сумської області, третя особа - Державна судова адміністрація України про зобов'язання вчинити дії задоволено частково.

Стягнуто з Апеляційного суду Сумської області (код ЄДРПОУ 02893444) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вихідну допомогу при звільненні в сумі 258057,70 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Позивач, ОСОБА_1, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що має право на на отримання суддівської винагороди, яка складається з посадового окладу та встановлених доплат без будь-яких обмежень права на їх отримання.

Відповідач, Апеляційний суд Сумської області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача, ОСОБА_1, не підлягає задоволенню, водночас, як апеляційна скарга відповідача, Апеляційного суду Сумської області, підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 1994 року ОСОБА_1 займає посаду судді Сумського обласного суду (Апеляційного суду Сумської області) (а.с.19). Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року позивача звільнено з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.10-13). Наказом Апеляційного суду Сумської області від 04.08.2015 року № 50-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади та відраховано зі штату суду (а.с.14).

В березні 2016 року позивач звернувся до апеляційного суду Сумської області щодо нарахування та виплати йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на підставі ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла до 27.03.2014). Також просив виплатити належну йому суму вихідної допомоги із врахуванням доплат з січня по липень 2015 року.

Листом від 16.03.2016 року № 2398/16 позивача повідомлено про те, що відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року № 192) виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою не передбачена, чим фактично відмовив у виплаті відповідної вихідної допомоги. При цьому позивачу також роз'яснено, що відповідно до п. 10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу (а.с.18).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення доплат до суддівської винагороди за січень-березень, травень-липень 2015 року суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено право судді, який не здійснює правосуддя на отримання доплат до посадового окладу.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 129 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 129 вищезазначеного Закону передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат. з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, відповідно до якого передбачено обмеження заробітної плати державних службовців, так в пп.1 п. 36 зазначається, що в абзаці першому частини третьої статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" цифри "15" замінено цифрами "10".

Разом з тим, у прикінцеві положення Закону № 76, зокрема, пункт 9 передбачає, що керівникам органів виконавчої влади та інших державних органів (крім органів, які беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою) з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів вжити заходів щодо скорочення чисельності працівників цих органів на 20 відсотків, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг.

Відповідно до п.10 Прикінцевих положень вказаного Закону № 76 у 2015 році максимальний місячний розмір заробітної плати (грошового забезпечення) працівників державних органів та інших бюджетних установ, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а при скороченні чисельності працівників - 10 розмірами мінімальної заробітної плати (виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки не враховується у зазначеному максимальному розмірі).

Як вбачається із матеріалів справи, в тому числі із письмових пояснень, наданих відповідачем, ОСОБА_1 в січні 2015 року нараховано суддівську винагороду виходячи із 7 розмірів мінімальної заробітної плати. З лютого по березень 2015 року, в зв'язку із скороченням 2 посад, позивачу виплачувалась суддівська винагорода, обмежена 10 розмірами мінімальної заробітної плати.

Таким чином, позивачу правомірно нараховувалась суддівська винагорода обмежена в січні 7, а в лютому-березні 10 розмірами мінімальної заробітної плати.

Зазначені положення Закону діяли до набрання чинності Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 р. № 192-VIII (набрав чинності 29.03.2015 р.), яким Закон України "Про судоустрій та статус суддів" було викладено в новій редакції.

З матеріалів справи вбачається, що в травні 2015 року ОСОБА_1 досяг 65-річного віку.

Згідно з ч. 4 ст. 113 вказаного Закону у разі якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження щодо здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років.

Відповідно до ч. 10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", що діяла з 28.03.2015 року, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Також, з матеріалів справи вбачається, що в червні та липні 2015 року суддівська винагорода виплачувалась в розмірі 13398,00 грн., тобто в розмірі посадового окладу судді апеляційного суду, відповідно до ч. 10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" без доплат.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата з 1 січня 2015 року була встановлена на рівні 1218 грн.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Враховуючи негативні тенденції в економіці, погіршення прогнозних макропоказників, у зв'язку з цим - ризики щодо виконання державного бюджету, Верховною Радою України та Урядом було прийнято ряд рішень, спрямованих на економію бюджетних коштів, зокрема прийнято Закон України від 28 грудня 2014 року N 76-VIII, яким обмежено максимальний місячний розмір суддівської винагороди 7 розмірами мінімальної заробітної плати.

Норми Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" не були визнанні неконституційними, а отже судом першої інстанції в цій частині зроблені вірні висновки, щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 не донараховані суми суддівської винагороди за січень 2015 року в розмірі 9311,61 грн., за лютий та березень 2015 року по 13276,20 грн., за травень 2015 року в розмірі 5359,20 грн. та червень - липень 2015 року по 10718,40 грн

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що зміст та обсяг досягнутих суддями соціальних гарантій не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до законодавства, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Апеляційного суду Сумської області на його користь вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат у сумі 258057,70 грн. є обґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Частиною 6 статтею 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

З матеріалів справи вбачається, що як на час звернення із заявою до Вищої Ради юстиції про звільнення, так і на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді та відрахування її зі штату Апеляційного суду Сумської області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до чинного на момент прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (16 липня 2015 року) законодавства, підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Окрім того, частиною четвертою статті 109 Закону (в редакції на час звернення позивача із заявою про відставку) визначалося, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до статті 29 Закону голова суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження. Цією ж статтею на голову суду покладено обов'язок видавати на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ, що прямо вказує на відношення вказаного повноваження до категорії адміністративних повноважень голови суду.

Судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючи свої посадові обов'язки, тобто з Апеляційним судом Сумської області.

Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або закінчення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається обов'язок оформити ці відносини та встановити початковий або кінцевий момент їх виникнення з призначенням, пов'язаних з цим, відповідних виплат.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України, як на підставу виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, є необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками ВАСУ, викладеними у справах № 820/9034/15, 825/3135/15.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції зроблені передчасні висновки, щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з Апеляційного суду Сумської області на користь позивача вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою в сумі 258057,70 грн.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2016 року у справі № 818/474/16, в частині стягнення з Апеляційного суду Сумської області (код ЄДРПОУ 02893444) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вихідної допомоги при звільненні в сумі 258057,70 грн. прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та постанова в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Апеляційного суду Сумської області задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2016р. по справі № 818/474/16 скасувати, в частині стягнення з Апеляційного суду Сумської області (код ЄДРПОУ 02893444) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вихідної допомоги при звільненні в сумі 258057,70 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О.Судді(підпис) (підпис) Калитка О.М. Бондар В.О. Повний текст постанови виготовлений 06.10.2016 р.