Ухвала суду № 61821536, 27.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/24451/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

27 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2016 у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, та визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Укргазвидобування» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 1153-23 від 21.08.2015;

- визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області по розподілу коштів, сплачених позивачем до бюджету по узгоджених податкових зобов'язаннях в рахунок погашення податкового боргу і пені.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2016 позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано прийняту Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області податкову вимогу № 1153-23 від 21.08.2015; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 20.02.2015 ГПУ «Львівгазвидобування» (філія ПАТ «Укргазвидобування») подано до ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області податкову декларацію зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності за січень 2015 року, відповідно до якої задекларовано податкове зобов'язання зі збору у загальній сумі 511 315, 60 грн.

В розрахунку № 1 до податкової декларації від 20.02.2015 за січень 2015 року по рядку 2.1 визначено податкове зобов'язання в сумі 21 204, 72 грн. по категорії споживача, яка визначена у пп. (а) п.316.1 ст.316 ПК України, а саме: «підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб'єктів господарювання, зокрема блочні (модульні) котельні (в обсязі, що використовується для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води».

В розрахунку № 2 до податкової декларації від 20.02.2015 за січень 2015 року по рядку 2.3 визначено податкове зобов'язання в сумі 490 110, 88 грн. по категорії споживача, яка визначена у пп. (в) п.316.1 ст.316 ПК України, а саме: «промислові та інші суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ».

25.02.2015 вказані податкові зобов'язання зі збору за січень 2015 року були самостійно сплачені до бюджету згідно платіжних доручень № 341 від 25.02.2015 на суму 490 110,88грн. (код платежу 17060300) та № 342 від 25.02.2015 на суму 21 204, 72 грн. (код платежу 17060100). Загальна сума коштів згідно вказаних вище платіжних доручень складає 511 315, 60 грн., тобто 100 % розміру збору, задекларованого позивачем у декларації за січень 2015 року. Копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи.

Водночас, виявивши допущені у вищенаведених розрахунках (додатках) № 1 та № 2 до декларації за січень 2015 року помилки, ГПУ «Львівгазвидобування» 25.05.2015 самостійно подало уточнюючу податкову декларацію за січень 2015 року на суму 511 315, 60 грн., у якій, зокрема, у розрахунку № 1 змінило зобов'язання по рядку 2.1 на рядок 2.3 на суму 21 204,72 грн., розрахунок № 2 «обнулено» та додало розрахунок № 3 по категорії споживача ґ) суб'єкти господарювання, у тому числі уповноважені особи простих товариств, що визначені у підпункті «в» підпункту 1.1 цього пункту (пп.1.3.1 п.29 підрозділу 10 Інші перехідні положення Розділу XX Перехідні положення ПК України).

При цьому, загальна сума податкового зобов'язання по декларації зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності за січень 2015 року у розмірі 511 315, 60 грн. не уточнювалась та залишилася незмінною.

Крім того, 17.03.2015 подано до ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області податкову декларацію зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності за лютий 2015 року, відповідно до якої задекларовано податкове зобов'язання зі збору у загальній сумі 729 060, 77 грн.

В розрахунку № 1 до податкової декларації від 17.03.2015 за лютий 2015 року по рядку 2.1 визначено податкове зобов'язання в сумі 19 585, 91 грн. по категорії споживача, яка визначена у пп. (а) п.316.1 ст.316 ПК України, а саме: «підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб'єктів господарювання, зокрема блочні (модульні) котельні (в обсязі, що використовується для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води».

В розрахунку № 2 до податкової декларації від 20.02.2015 за січень 2015 року по рядку 2.3 визначено податкове зобов'язання в сумі 709 474,86 грн. по категорії споживача, яка визначена у пп. (в) п.316.1 ст.316 ПК України, а саме: «промислові та інші суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ».

25.03.2015 вказані податкові зобов'язання зі збору за лютий 2015 року були самостійно сплачені до бюджету згідно платіжних доручень № 363 від 25.03.2015 на суму 19 585, 91 грн. (код платежу 17060100) та № 364 від 25.03.2015 на суму 709 474, 86грн. (код платежу 17060300). Загальна сума коштів згідно вказаних вище платіжних доручень складає 729 060, 77 грн., тобто 100 % розміру збору, задекларованого позивачем у декларації за лютий 2015 року. Копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи.

Аналогічно як і у попередньому випадку, виявивши допущені у вищенаведених розрахунках (додатках) № 1 та № 2 до декларації за лютий 2015 року помилки, ГПУ «Львівгазвидобування» 25.05.2015 самостійно подало уточнюючу податкову декларацію за лютий 2015 року на суму 729 060, 77 грн., у якій, зокрема, уточнило розрахунок № 1, зменшивши суму зобов'язання на 19 585, 91 грн., у розрахунку № 2 знято зобов'язання з рядка 2.3 та визначило зобов'язання по категорії споживача «ґ) суб'єкти господарювання, у тому числі уповноважені особи простих товариств, що визначені у підпункті «в» підпункту 1.1 цього пункту» (власні потреби) в сумі 709 474, 86 грн., додано розрахунок № 3 яким визначено зобов'язання по рядку 2.3 в сумі 19 585, 91 грн.

При цьому, загальна сума податкового зобов'язання по декларації зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності за лютий 2015 року у розмірі 729 060, 77 грн. не уточнювалась та залишилася незмінною.

Разом з тим, 21.08.2015 ДПІ сформовано на адресу позивача податкову вимогу № 1153-23 від 21.08.2015, відповідно до якої зобов'язано позивача сплатити суму податкового боргу зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ у загальному розмірі 79 516,99 грн., з яких 22 335, 95 грн. - основний платіж, а 57 181, 04 грн. - пеня.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що грошові зобов'язання позивача зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності за січень та лютий 2015 року були сплачені ним своєчасно та у повному обсязі, отже не встановлено наявності обставин виникнення у позивача податкового боргу та підстав для нарахування пені у зв'язку з цим, підстав для винесення оскаржуваної податкової вимоги не було, а тому вона є протиправною та підлягає скасуванню. Що ж до вимог про визнання неправомірними дій ДПІ по розподілу коштів, сплачених позивачем до бюджету по узгоджених податкових зобов'язаннях в рахунок погашення податкового боргу і пені, суд зазначає, що позивач не конкретизує стосовно розподілу яких саме коштів, у якій сумі, за який період, по яким зобов'язанням дії ДПІ він оскаржує, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість таких вимог та, відповідно, підстав для їх задоволення не вбачає.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 46.1. ст. 46 ПК України визначено, що податкова декларація - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

У той же час, згідно п. 49.1 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 49.18 ПК України визначені строки подання податкових декларацій, а саме: податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно із п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (п.57.1 ст.57 ПК України).

Згідно із пунктом 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що платники збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності зобов'язані подавати до податкового органу податкову декларацію за звітний (податковий) місяць до 20 числа наступного місяця та до 30 числа місяця сплачувати узгоджене податкове зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачем, зобов'язання зі збору за січень 2015 року були самостійно сплачені позивачем до бюджету 25.02.2015 згідно платіжних доручень № 341 від 25.02.2015 на суму 490 110, 88 грн. та № 342 від 25.02.2015 на суму 21 204,72 грн., а зобов'язання за лютий 2015 року сплачені до бюджету 25.03.2015 згідно платіжних доручень № 363 від 25.03.2015 на суму 19 585, 91 грн. та № 364 від 25.03.2015 на суму 709 474, 86 грн., а отже вказані зобов'язання сплачені позивачем у повному обсязі до закінчення граничного строку їх сплати, тобто своєчасно.

Разом з тим, сторонами не заперечується, що підставою для виникнення у позивача спірної суми податкового боргу, нарахування пені та винесення оскаржуваної вимоги стало помилкове перерахування позивачем суми збору за іншим кодом бюджетної класифікації, зокрема: за січень 2015 року у розмірі 490 110, 88грн. (платіжне доручення №341 від 25.02.2015) та за лютий 2015 року у розмірі 709 474, 86грн. (платіжне доручення № 364 від 25.03.2015) збір сплачувався за кодом платежу 17060300, в той час як дані суми повинні були бути сплачені за кодом платежу 17060100.

Помилкова сплата вказаних зобов'язань за іншим кодом бюджетної класифікації відбулася у зв'язку із допущеними технічними помилками у розрахунках (додатках) № 1 та № 2 до декларацій за січень та лютий 2015 року, а саме невірним декларуванням зобов'язань по категоріям споживачів (розподілу зобов'язань по рядках), що загалом не вплинуло на загальну суму податкових зобов'язань по деклараціях зі збору за січень та лютий 2015 року, які становлять 511 315,60 грн. та 729 060,77 грн. відповідно.

У зв'язку із наведеним, в картці особового рахунку позивача за кодом платежу 17060100 почала обліковуватися недоїмка, яка в автоматичному режимі збільшувалась в результаті декларування зобов'язань за наступні періоди та нарахування пені. За кодом же платежу 17060300 у картці обліковувалася переплата.

В подальшому, як встановлено вище судом, позивач, виявивши допущені у вищенаведених розрахунках (додатках) № 1 та № 2 помилки, ГПУ «Львівгазвидобування» 25.05.2015 самостійно подав уточнюючі податкові декларації за січень та лютий 2015 року, в яких були уточнені показники розрахунків (додатків) до декларацій, при цьому, загальна сума податкового зобов'язання зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності не уточнювалася та не змінювалася.

Наведені обставини, зокрема, щодо підстав виникнення у позивача боргу, відповідачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції не заперечувалися та визнавалися. При цьому, як зазначає ДПІ, прийняття спірної вимоги зумовлено тим, що за період до подання уточнених декларацій у картці платника податків обліковувався податковий борг по грошових зобов'язаннях зі збору за січень та лютий 2015 рік та відповідно нараховувалась пеня, у зв'язку з чим та у відповідності до ст.59 ПК України і була виставлена спірна вимога.

Тобто, в даному випадку по суті спір виник у зв'язку з невірним зазначенням позивачем у платіжних дорученнях коду бюджетної класифікації, а ДПІ своєчасність подання яких до банку (платіжних доручень) та сплати (з помилковим кодом) не заперечується.

Згідно положень пп. 14.1.175. п. 14.1 ст.14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання;

Пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки (пп.14.1.162. п. 14.1 ст.14 ПК України).

Підпунктом 129.1.1. п. 129.1 ст.129 ПК України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

У той же час, згідно з п. 59.1 ст. 59 зазначеного вище Кодексу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, у випадку несплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін такі зобов'язання переходять у статус податкового боргу на який нараховується пеня, що є підставою для прийняття контролюючим органом податкової вимоги.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що згідно з п/п. 14.1.39. ПК України грошове зобов'язання платника податків, це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету, зокрема, як податкове зобов'язання.

Відповідно до п. 6.1. ПК України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 38.1. ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. При цьому, відповідно до п. 37.3. ПК України податковий обов'язок припиняється його виконанням.

Відповідно до п. 9.3. ПК України зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Слід зазначити, що згідно п.15 ч.2 ст. 29 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент подання спірних декларацій) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності належить до доходів загального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 4 ст. 45. Бюджетного кодексу України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

При цьому, частиною 5 ст. 45 Кодексу передбачено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

При цьому, колегія суддів вважає за необхілне додати, що відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України 26.06.2002 № 122 (у редакції наказу від 30.11.2010 № 449), Єдиний казначейський рахунок, це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

ЄКР, відкритий на балансі Державного казначейства України, об'єднує кошти субрахунків, що відкриті на балансі Головних управлінь Державного казначейства України (далі - субрахунки ЄКР).

На субрахунках ЄКР ведеться аналітичний облік коштів державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 05.04.2001 № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку сплата коштів до бюджету за самостійно узгодженими податковими зобов'язаннями була здійснена позивачем своєчасно, кошти («Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності») фактично надійшли до бюджету, а помилкове зазначення коду платежу не призвело до ненадходження коштів на єдиний казначейський рахунок та до відповідного бюджету. А зазначення помилкового коду не може у даному випадку вважатися підставою для висновку про несплату податкових зобов'язань, що згідно з п.59.1 ст.59 є умовою для прийняття податкової вимоги. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків Державного бюджету України.

Більше того, згідно правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові цього суду від 16.06.2015 у справі № 21-377а15, Верховний суд України дійшов висновку, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК. Крім того, на думку колегії суддів, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки грошові зобов'язання позивача зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності за січень та лютий 2015 року були сплачені ним своєчасно та у повному обсязі, то підстав для винесення оскаржуваної податкової вимоги немає, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо позовної вимоги про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області по розподілу коштів, сплачених позивачем до бюджету по узгоджених податкових зобов'язаннях в рахунок погашення податкового боргу і пені, то судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не конкретизує стосовно розподілу яких саме коштів, у якій сумі, за який період, по яким зобов'язанням дії відповідача він оскаржує, а тому дана вимога задоволення не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015).

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір мінімальної заробітної плати; фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру; у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах, зокрема: за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» становив 1 218 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру (визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 1153-23 від 21.08.2015; визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області по розподілу коштів, сплачених позивачем до бюджету по узгоджених податкових зобов'язаннях в рахунок погашення податкового боргу і пені).

Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: (1 218 х 2) = 2 436 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2016 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 679, 60 грн. (2 436 грн. х 110 %).

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2016 - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 2 679, 60 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.