Ухвала суду № 61821183, 04.10.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шембелян В.С.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року справа №812/663/16

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегії суддів у складі: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Компанієць І.Д., Сухарька М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської ради Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 р. у справі № 812/663/16 за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, третя особа: Сєвєродонецька міська рада Луганської області про оскарження індивідуальної податкової консультації ,-

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2016 року Фізична особа підприємець ОСОБА_2 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області (надалі - відповідач), третя особа: Сєвєродонецька міська рада Луганської області про скасування податкової консультації Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області від 24.05.2016 року № 6434/12-14-13-01/20 та зобовязання надати нову консультацію з урахуванням висновків суду (а.с. 3-4).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкову консультацію Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області від 24.05.2016 № 6434/12-14-13-01/20, надану на лист ОСОБА_2 від 11.05.2016 за вх. № 3205/3.

В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 30-32).

Сєвєродонецька міська рада із таким судовим рішенням не погодилась, звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що положеннями ст..ст. 6,7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669 звільняють субєктів господарювання від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності та скасовують оренду плату за користування державним та комунальним майном, але, на думку апелянта, зазначене суперечить положенням Податкового кодексу України. Апелянт зазначає, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України відповідно до норм ПК України. Крім того, апелянт зазначає, що зміна положень ПК України може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу та вказує, що ані Законом № 1669, ані іншими законодавчими актами України до ПК України не були внесені зміни щодо звільнення субєктів господарювання від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності та скасування орендної плати за користування державним і комунальним майном (а.с 39-40).

Апелянт у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в апеляційній скарзі просив розглядати справи за його відсутності.

Інші сторони у судове засідання також не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Позивач, ОСОБА_2 зареєстрований 25.06.2001 року Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області у якості фізичної особи-підприємця, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 2 383 017 0000 005524, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії В 02 № 113950 (а.с.10).

15 липня 2013 року між Сєвєродонецькою міською радою (орендар) та ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки № 4412900000:07:001:0042.

Пунктом 1 цього договору передбачено, що орендодавець, на підставі рішень сесії Сєвєродонецької міської ради за № 2740 від 20.06.2013 року надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку землі комерційного використання (під 42/100 часток відкритої автостоянки, майстерень по ремонту автомобілів з побутовими приміщеннями, боксів та підсобного приміщення), яка знаходиться за адресою: м. Севєродонецьк, вул. Новікова, буд. 6-в, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки

Пунктом 9 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі: з 20.06.2013 року 7704,62 грн. на рік, що складає 3,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки ( а.с. 5-6).

11 травня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій, згідно зі ст..ст. 17,51 Податкового кодексу України, просив надати податкову консультацію по питанню правильного виконання Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02.09.2014 № 1669-VII та просив податкову інспекцію пояснити: чи має він подати уточнену податкову декларацію з орендної плати за земельну ділянку, в котрій вказати суму орендної плати 0,00 грн. на місяць, чи без подачі декларації перестати перераховувати кошти на рахунок Сєвєродонецької міської ради за оренду земельної ділянки, чи якимось іншим шляхом виконати вимоги Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02.09.2014 № 1669-VII (а.с. 7).

Відповідач, листом № 6434/12-14-13-01-20 від 24.05.2016 року повідомив позивача, що відповідно до п. 2.1 ст. 2 та п. 7.3 ст. 7 ПК України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Кодексу, а законом № 1669 не визначено порядок застосування вказаних, зокрема, у статтях 6-7 тимчасових заходів. Відповідач також зазначив, що прийняття Закону № 1669 не зумовило, серед іншого, зупинення або зміну порядку адміністрування податків та зборів, права та обовязки платників податків та зборів, тобто, цей закон не змінив регулювання податкових відносин, які врегульовані спеціальним законом ПК України, який, відповідно, і має вищу юридичну силу порівняно із Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції, а тому, позивач повинен сплачувати орендну плату за земельні ділянки державної або комунальної власності у звязку з тим, що на сьогодні не розроблено порядок застосування ст. 6 7 Закону № 1669 та не внесено відповідні зміни до Податкового кодексу України (а.с. 8-9).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що висновок відповідача, викладений в оскаржуваній податковій консультації, станом на 24.05.2016 року є хибним, оскільки земельна ділянка, орендована позивачем, знаходиться в місті Сєвєродонецьку, яке відноситься до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, позивач на момент звернення до податкового органу за наданням консультації (11.05.2016 року) та на час надання позивачу відповіді (24.05.2016 року) і по 07.06.2016 року, останнього звільнено від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності та задовольнив позов в цій частині, відмовивши при цьому в задоволенні позовних вимог щодо надання нової податкової консультації, оскільки відповідно до абз. 2 п. 53.3 ст. 53 ПК України, визнання судом податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі ПК) та Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції № 1669-VII від 02.09.2014 року (далі - Закон № 1669-VII).

Відповідно до підпункту 19.1.28 пункту 19.1 статті 19 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи виконують такі функції, як надання податкових консультацій відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Згідно пункту 52.1 статті 52 ПК України, за зверненням платників податків, контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Пунктом 52.3 ст. 52 ПК України, за вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Згідно п. 52.5 ст. 52 ПК України, контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Як зазначалось раніше, позивач звертався до відповідача з заявою про надання податкової консультації, за наступними питаннями: 1) чи має він подати уточнену податкову декларацію з орендної плати за земельну ділянку, в котрій вказати суму орендної плати 0,00 грн. на місяць, 2) чи без подачі декларації перестати перераховувати кошти на рахунок Сєвєродонецької міської ради за оренду земельної ділянки, 3) чи якимось іншим шляхом виконати вимоги Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02.09.2014 № 1669-VII.

Однак, відповідачем, при наданні податкової консультації № 6434/12-14-13-01-20 не надано відповіді на конкретно постановлені позивачем запитання щодо виконання вимог Закону № 1669, а лише наведено субєктивне тлумачення приписів Закону № 1669 та Податкового кодексу України без конкретизації дії зазначених норм, що є порушенням п. 52.2 статті 52 Податкового кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України передбачений обов'язок платників податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування земельного податку є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 287.3 статті 287 ПК України, встановлено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельної ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Згідно з положеннями статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Як зазначалось вище, між позивачем та третьою особою укладено договір оренди земельної ділянки, пунктом 9 якого передбачено, що орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі у розмірі 7704,62 грн. на рік, що складає 3,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що 02.09.2014 року Верховною Радою України прийнято закон «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який набув чинності 15.10.2014 року (далі Закон № 1669).

Статтею 6 Закону № 1669 передбачено звільнення суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Стаття 7 Закону № 1669 встановлює - скасувати на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Згідно ст. 1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно з абз. 2 ст. 1 Закону № 1669, територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275- р від 02 грудня 2015 року про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р, до зазначених населених пунктів, зокрема, належить м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Антитерористична операція розпочата 14 квітня 2014 року та триває по теперішній час.

Оскільки позивач зареєстрований та здійснює господарську діяльність на території, де проводиться антитерористична операція, а саме, м. Сєвєродонецьк Луганської області, суд першої інстанції вірно зазначив, що він звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на підставі норм Закону № 1669.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на ту обставину, що норми Закону № 1669, якими передбачено звільнення субєктів господарювання від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності та скасовано оренду плату за користування державним та комунальним майном суперечать положенням Податкового кодексу України.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно, норми ПК України та Закону № 1669 по різному регулюють питання щодо плати за землю на території, на якій проводилась антитерористична операція, припускають неоднозначне трактування наявності чи відсутності обов'язку позивача зі сплати орендної плати за землю та суперечать один одному.

Вирішуючи питання щодо вказаної колізії правових норм колегія суддів виходить з того, що з двох нормативно - правових актів однакової юридичної сили (ПК України та Закон № 1669), прийнятих одним і тим самим органом (Верховна рада України) застосуванню підлягають норми Закону № 1669, як такого, що був прийнятий пізніше у часі.

Зважаючи на мету прийняття Закону № 1669 та на те, що норми Податкового кодексу України регулюють, зокрема, загальні питання справляння плати за землю, а норми Закону № 1669 регулюють вказані питання з визначенням певної території, на яку розповсюджується дія норм цього закону (населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція), а також часу такого розповсюдження (між 14.04.14 р. та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України), норми Закону № 1669 щодо плати за землю є спеціальними відносно відповідних норм Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що на позивача розповсюджуються норми ст.ст. 6, 7 Закону № 1669 в частині звільнення від виконання своїх обов'язків як суб'єкта господарювання, який знаходиться на території проведення антитерористичної операції (м. Сєвєродонецьк Луганської області), з 14 квітня 2014 року щодо сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, орендної плати за користування державним та комунальним майном.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок податкового органу, викладений в оскаржуваній податковій консультації є хибним, та зазначає, що оскаржувана податкова консультація містить лише субєктивне тлумачення приписів Закону № 1669 та ПК України без конкретизації дії зазначених норм до ОСОБА_2, тобто не містить відповідь на питання, з яким звернувся позивач.

Пунктом 53.3 статті 53 ПК України передбачено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобовязані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування податкової консультації Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області від 24.05.2016 № 6434/12-14-13-01/20, надану на лист ОСОБА_2 від 11.05.2016 за вх. № 3205/3.

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської ради Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 р. у справі № 812/663/16 залишити без змін.

Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Колегія суддів Л.В. Ястребова

ОСОБА_3

ОСОБА_4