Ухвала суду № 61820177, 28.09.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 646/3198/16-ц Головуючий суддя І інстанції Шелест І. М.

Провадження № 22-ц/790/5288/16 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія: Спори, що виникають із трудових правовідносин

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Пилипчук Н.П.,

суддів: Гуцал Л.В., Піддубного Р.М.,

при секретарі - Сотніковій А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Елавус ЛТД» на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ фірма «Елавус ЛТД», третя особа ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30.09.2015 року по 28.12.2015 року у розмірі 9 363, 69 грн. та компенсацію на нараховану, але не виплачену заробітну плату станом на 28.12.2015 рокуз урахуванням індексу інфляції у розмірі 129 грн.10 коп.

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 червня 2016 року позов ОСОБА_1- задоволено. Стягнуто з ТОВ фірми «ЕЛАВУС ЛТД на користь ОСОБА_1, суму середнього заробітку за період затримки розрахунку за період з 30.09.2015 року по 28.12.2015 року в розмірі 9 363 грн. 69 коп., компенсацію за нараховану, але не виплачену заробітну плату станом на 28.12.2015 року з урахуванням індексу інфляції в розмірі 129 грн. 10 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ фірма «Елавус ЛТД» просить рішення скасувати, та ухвали нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Наполягає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми ст.117 КЗпП та п.3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2014 року за №5 і зареєстрованої Мінюстом України 27.01.2004 року за №114/8713, оскільки заробітна плата є винагородою, які роботодавець виплачує працівнику, але виплати, які підлягають стягненню відповідно до ст.117 КЗпП не є винагородою за виконану роботу, а отже і не є заробітною платою. Крім того, згідно Інструкції суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні не належать до фонду оплати праці. Звертає увагу на пропуск позивачем тримісячного строку позовної давності встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 28.04.2010 р. у справі «Меньшакова проти України».

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 24.06.2011 року по 28.01.2014 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ фірма «Елавус ЛТД» і обіймала посуду інженера-лаборанта.

Судовим наказом, виданим Орджонікідзевським районним судом міста Харкова 17 квітня 2014 року, з відповідача на користь позивача була стягнена заборгованість по заробітній платі у розмірі 7666 грн.29 коп.

Відповідно до рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07.10.2015 року стягнуто на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 2 298, 16 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.02.2014 року по 30.09.2015 року у розмірі 24 623 грн.

Заборгованість позивачу була фактично виплачена у повному обсязі лише 29 грудня 2015 року, що не заперечувалось відповідачем.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки фактичний розрахунок відбувся саме 29.12.2015 року, з відповідача, відповідно до ст. 117 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, компенсація втрати частини заробітку.

За змістом ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 зазначеної норми закону передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі , коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України навів у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, зокрема зазначив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 р. у справі № 6-144цс14 викладено правову позицію, згідно якої непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У постанові Верховного Суду України у справі № 6-159цс13 від 22.01.2014 р. зазначено, що у справі, яка переглядається «суд касаційної інстанції помилково погодився з висновком апеляційного суду, який, встановивши, що за рішенням суду з власника або уповноваженого ним органу стягнуто на користь звільненого працівника нараховану й невиплачену заробітну плату, тобто власник або уповноважений ним орган фактично не провів повного розрахунку з працівником при його звільненні, дійшов висновку, який не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, про те, що після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати до спірних правовідносин не застосовується ст.117 КЗпП України.

За змістом ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу є обов'язковий для всіх суб'єктів владних повноважень, і має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Щодо посилань представника відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 28.04.2010 р. у справі «Меньшакова проти України» необхідно зазначити, що за змістом пункту 58 вказаного рішення, визначено: "обґрунтуванню наведеному судами щодо оскаржуваних рішень не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 Кодексу законів про працю; Європейський суд з прав людини не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам."

Представник відповідача також вказує на відсутність вини підприємства, яке перебувало в процедурі банкрутства. З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції чинній на час існування спірних правовідносин, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати.

Таким чином, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у Постанові Верховного Суду України по справі 6-76цс14.

Аналізуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України за весь період невиплати цієї заробітної плати.

Судова колегія вважає, що правильними є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Так, згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності з вимогами ст.3 зазначеного вище Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З матеріалів справи вбачається, що загальний розмір заборгованості по заробітній платі позивача становив 9964,45 грн., з яких 7666 грн. 29 коп. стягнуті наказом Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 17 квітня 2014 року та 2 298, 16 грн. - стягнуті рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07.10.2015 року

Оскільки інфляція за період з жовтня по грудень 2014 року становить 1,38% (0,987 х 1,02 х 1,007 х 100 - 100), то компенсація позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з жовтня по грудень 2014 року становити 137, 40 грн. (9964,45 грн. : 100 х 1,38%).

Оскільки позивачем доведено факт порушення терміну проведення остаточного розрахунку призначених позивачеві сум, встановлених судовим рішенням, то компенсація позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати підлягає стягненню з відповідача.

Суд першої інстанції помилково у розрахунках вирахував компенсацію не від суми заборгованості по заробітній платі, а від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, проте така помилка не вплинула на правильність рішення суду, оскільки сума компенсації стягнута в межах заявлених вимог.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку визначений судом відповідачем не оспорювався.

Отже, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 без поважних причин пропустила тримісячний строк на звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, перебіг якого починається з ухвалення судового наказу про стягнення на користь позивача заборгованості із заробітної плати, є безпідставними, оскільки такий строк позовної давності відповідно до наведених норм права починається з часу фактичного розрахунку.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Елавус ЛТД» відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді