Ухвала суду № 61815510, 28.09.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2162/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53 Демчик Р. В. Доповідач в апеляційній інстанції Подорога В. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПодороги В. М.суддівДемченка В. А., Василенко Л. І. при секретаріАнкудінові О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 12 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "Енергобанк", третя особа Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Брайко Станіслав Анатолійович про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Енергобанк", третя особа Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайко С.А. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 05 вересня 2005 року його було прийнято на посаду директора Черкаської філії АБ «Енергобанк», що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці. Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів АБ «Енергобанк» від 28 травня 2010 року, АБ «Енергобанк» було перейменовано в ПАТ «Енергобанк».

З 21 березня 2011 року на підставі наказу №110-п від 18 березня 2011 року, його було переведено на посаду директора Черкаської регіональної дирекції ПАТ «Енергобанк».

В зв'язку з запровадженням в ПАТ «Енергобанк» тимчасової адміністрації, а з 12 червня 2015 року ліквідаційної процедури, його 17 липня 2015 року на підставі наказу №669-0 від 14 липня 2015 року було звільнено з ПАТ «Енергобанк», у зв'язку зі скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

В порушення ст. ст. 47, 116 КЗпП України, відповідач під час його звільнення не виплатив йому заробітну плату за травень 2015 року в розмірі 15 733 грн. Зазначена сума коштів була виплачена йому 29 грудня 2015 року шляхом зарахування цих коштів на його рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк».

Вважає, що компенсація за затримку виплати заробітної плати повинна бути стягнута з відповідача на його користь за період з 17 липня 2015 - часу звільнення по 29 грудня 2015 року - день фактичного розрахунку в сумі 121 052 грн. 45 коп. без відрахувань податків та обов'язкових платежів.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 липня 2015 року по 29 грудня 2015 року в сумі 121 052 грн. 45 коп. без відрахувань податків та обов'язкових платежів.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Енергобанк» на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 липня 2015 року по 29 грудня 2015 року в сумі 121052 грн. 45 коп. без відрахувань податків та обов'язкових платежів.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайко С.А. оскаржив його в апеляційному порядку.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Просив скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність фінансових можливостей у відповідача для здійснення розрахунків із звільненими працівниками не свідчить про відсутність вини та не виключає відповідальності роботодавця.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і судова колегія, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, згідно трудової книжки ОСОБА_7, з 5 вересня 2005 року працював на посаді директора черкаської регіональної дирекції ПАТ «Енергобанк» (а.с. 5-6).

В зв'язку із запровадженням в ПАТ «Енергобанк» тимчасової адміністрації 27 квітня 2015 року, згідно наказу № 669-о від 14 липня 2015 року, ОСОБА_7 17 липня 2015 року був звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, йому при звільненні мали виплатити вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 5 вересня 2010 року по 17 липня 2015 року - 98 календарних днів(а.с.7).

При звільненні позивача відповідач повинен йому сплатити 15773 грн.

Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 29 грудня 2015 року шляхом перерахунку коштів в сумі 15773 грн. на його картковий рахунок в Приватбанку(а.с.11).

Згідно ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначається, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно ст. 34 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на підставі постанови Правління Національного банку України від 12 лютого 2015 року N 96 "Про віднесення ПАТ "Енергобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 лютого 2015 року № 29 щодо запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Енергобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію.

Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 13 лютого 2015 року по 12 травня 2015 року включно.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 квітня 2015 року № 93 було продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» по 11 червня 2015 року(а.с. 149).

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 червня 2015 року № 11 було запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Енергобанк» з 12 червня 2015 року(а.с. 30).

Відповідно до ч. 5 ст. 36 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

В апеляційній скарзі вказано, що ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації, зокрема не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Оскільки на момент ухвалення судом першої інстанції рішення суду по даній справі, у ПАТ «Енергобанк» було введено тимчасову адміністрацію, стягнення коштів у будь-який спосіб, в тому числі і шляхом задоволення позову, аніж це передбачено ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим.

Однак, дане посилання апелянта не відповідає дійсності, оскільки згідно п. 3 ч. 6 ст. 36 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.

В приписі державної інспекції з питань праці Головного управління держпраці у Київській області № 26-99/122-100 від 11 лютого 2016 року, в якому вказано, що пунктом 3 ч. 6 ст. 36 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб», встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку і зазначене обмеження не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку та приписано в подальшому дотримуватися вимог чинного законодавства України в частині виплати розрахункових коштів працівникам(а.с.65-67).

Крім того, представник апелянта посилався на правову позицію ВСУ викладену у постанові № 6-1123цс16 від 13 червня 2016 року, якою передбачено що, згідно з підпунктами 1, 2 ч.5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Не може бути визнане колегією суддів як обґрунтований доказ, що дає підстави для скасування чи зміни рішення суду на цій підставі, дана постанова стосується захисту прав споживачів, задоволення саме вимог вкладників.

У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції предмет спору - є трудові правовідносини, що за своєю суттю передбачає застосування інших правових норм для правильного вирішення спору.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 2 липня 2014 року по справі №6-76цс14, порушення процедури про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Тому, підсумовуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати його з вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних звільненому працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, відсутність коштів у відповідача ніяким чином не звільняє його від обов'язку проведення повного розрахунку зі звільненим працівником в день звільнення та не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів при звільненні.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, трудові права позивача щодо отримання всіх сум, що належать йому від підприємства в день звільнення, було порушено відповідачем.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно абз. 1 п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи положення вищезазначеного порядку, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що розмір середньоденної заробітної плати позивача без відрахування податків та обов'язкових зборів становить 1052 грн. 63 коп., а розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який підлягає до виплати, становить 121052 грн.45 коп., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів (1052 грн.63 коп. х 115 днів).

Тому застосування судом при вирішенні справи положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України є правильним і вони ніяким чином, в даному випадку, не суперечать положенням ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи надані сторонами докази як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, враховуючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду, колегія суддів прийшла до висновку, що підстав для скасування чи зміни висновку районного суду про задоволення позовних вимог немає.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича - відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 12 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "Енергобанк", третя особа Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Брайко Станіслав Анатолійович про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з моменту набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :