Ухвала суду № 61814619, 29.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 р. Справа № 876/3931/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.

за участю секретаря судового засідання: Кудєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.04.2016 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про стягнення одноразової допомоги, -

встановив:

28.03.2016 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі - ТУ ДСА України в Волинській області) про стягнення одноразової допомоги при переїзді на роботу в іншу місцевість в розмірі 21 315 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що Указом Президента України від 14.02.2015 року № 83/2015 Про переведення суддів його переведено на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області. Позивач звернувся до ТУ ДСА України в Волинській області із заявою про виплату одноразової допомоги при переїзді на роботу в іншу місцевість, однак йому було відмовлено з посиланням на необхідність домовленості і погодження сторін для виплати допомоги, а також на відсутність відповідного фінансування. Позивач вважає посилання відповідача незаконними, тому просить суд стягнути з відповідача одноразову допомогу при переїзді на роботу в іншу місцевість в розмірі 21 315 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15.04.2016 р. адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з Територіального управління державної судової адміністрації України в Волинській області на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу при переїзді на роботу в іншу місцевість у розмірі 21 315 (двадцять одна тисяча триста пятнадцять) гривень.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції керувався рішенням Європейського суду з прав людини у справі Кечко проти України, ст.120 КЗпП України, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 року № 255 Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість та зазначив, що проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та враховуючи, що позивач переведений на роботу на посаду судді відповідно до Указу Президента України Про переведення суддів, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для виплати позивачу одноразової допомоги при переїзді на роботу в іншу місцевість в розмірі його місячного посадового окладу за новим місцем роботи.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ТУ ДСА України в Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що у наказі голови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.03.2015 року № 13/02-04 Про зарахування до штату суду ОСОБА_1О. не зазначено про відшкодування позивачу та членам його сімї витрат та компенсації у звязку з переведенням на роботу в іншу місцевість, передбачених статтею 120 Кодексу законів про працю України. Крім того, в кошторисі видатків на 2015 рік за КПКВ 0501040 Здійснення правосуддя місцевими загальними судами по КЕКВ 2730 Інші виплати населенню коштів не передбачено.

В судове засідання сторони не зявились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги апелянта слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що з 25.10.2013 року ОСОБА_1 працював на посаді судді Брянківського міського суду Луганської області.

Указом Президента України від 14.02.2015 року № 83/2015 Про переведення суддів позивача переведено у межах пятирічного строку на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області (а.с.10-11).

Відповідно до Довідки від 12.02.2015 року № 0764/000732 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, ОСОБА_1 був зареєстрований та постійно проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Наказом голови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.03.2015 року № 13/02-04 Про зарахування до штату судді Подзірова А.О. позивача зараховано в штат Луцького міськрайонного суду Волинської області на посаду судді з 04.03.2015 року (а.с.31).

Місячний посадовий оклад позивача на цей період становив 12 180,00 грн. (10 мінімальних заробітних плат).

23.10.2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ТУ ДСА України в Волинській області про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі місячного посадового окладу за новим місцем роботи (а.с.29).

Однак, ТУ ДСА України в Волинській області листом від 07.12.2015 року № 4971/04-27 року позивача було повідомлено про неможливість виплати одноразової допомоги, оскільки порядок переведення суддів до іншого суду визначений статтями 75, 82 Закону України Про судоустрій і статус суддів. Зазначеним Законом не передбачено виплати судді компенсації, повязаної з переведенням в інший суд (а.с.30).

Не погоджуючись із такими діями ТУ ДСА України в Волинській області, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення одноразової допомоги при переїзді на роботу в іншу місцевість в розмірі 21 315 грн.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, апеляційний суд виходить з наступного.

Так, відповідно до статті 12 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 р. № р. 108/95-ВР, норми оплати праці і гарантії для працівників, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Статтею 120 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) передбачено гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість.

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у звязку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це звязано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сімї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сімї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Працівникам, які переїжджають у звязку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.

Розміри компенсації, порядок їх виплати та надання гарантій особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місцевість у звязку з направленням на роботу в порядку розподілу після закінчення учбового закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору, встановлюються законодавством.

Загальні положення щодо видів компенсацій та механізму їх виплати встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 року № 255 Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість (далі - Постанова № 255).

Відповідно до пункту 1 Постанови № 255, працівникам у звязку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це повязано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), зокрема виплачуються одноразова допомога самому працівникові - в розмірі його місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і кожному члену сімї, який переїжджає, - в розмірі 25 відсотків одноразової допомоги самого працівника.

До членів сім'ї працівника, на яких виплачується компенсація, належать чоловік, дружина, а також діти і батьки подружжя, які перебувають на їх утриманні і проживають разом з ними.

Працівникам, які переїжджають у звязку з прийняттям їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються суми компенсації і надаються гарантії, передбачені підпунктами а, б, в і д цього пункту. Одноразова допомога цим працівникам може виплачуватися за погодженням сторін.

Враховуючи вищевикладені законодавчі норми та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивач переведений на роботу на посаду судді відповідно до Указу Президента України Про переведення суддів та має передбачене законом право на виплату одноразової допомоги при переїзді на роботу в іншу місцевість в розмірі його місячного посадового окладу за новим місцем роботи.

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 (Свідоцтво про шлюб серія 1-ЕД № 019361 від 21.01.2006 року, а.с.9) та виховує неповнолітніх сина - ОСОБА_3 (Свідоцтво про народження серія 1-ЕД № 075630 від 30.03.2007 року, а.с.8) та дочку ОСОБА_4 (Свідоцтво про народження серія 1-ЕГ № 212622 від 26.02.2015 року, а.с.7), які відповідно до довідок від 12.02.2015 року № 0764/000732 (а.с.6), від 05.03.2015 року № 0764/000731 (а.с.5) разом з позивачем переїхали на нове місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Таким чином, враховуючи зазначене та вищевикладені правові норми, апеляційний суд поділяє висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для виплати одноразової допомоги за кожного члена сімї позивача в розмірі 25 відсотків його одноразової допомоги.

Так, згідно пункту 4 Постанови № 255, усі витрати на виплату сум компенсації несе те підприємство, установа або організація, до яких переводиться, направляється, або якими приймається працівник.

Частиною 1 статті 148 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 р. № 2453-VI визначено, що Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно із частиною першою статті 151 даного Закону, територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Крім того, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги доводи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань на відшкодування одноразової грошової допомоги як на підставу для відмови у її виплаті з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі Кечко проти України у якому зазначено, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобовязань.

Тому, відсутність коштів не може бути підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги при переїзді на роботу в іншу місцевість.

Крім того, посилання апелянта на необхідність зазначення в наказі голови суду про відшкодування ОСОБА_1 витрат та компенсації у звязку з переведенням на роботу в іншу місцевість не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки нормами ст.120 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 року № 255 Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість чітко передбачено, що позивач має право на отримання одноразової допомоги при переїзді на роботу в іншу місцевість, а обовязковість погодження виплати допомоги між позивачем та судом, в якому він працює, не передбачена нормами чинного законодавства України.

Як наслідок, апеляційний суд поділяє висновок суду першої інстанції щодо підставності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1, які знайшли своє підтвердження наявними у матеріалах справи документами.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.04.2016 р. по справі № 803/376/16 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О. Большакова

ОСОБА_5

Ухвала складена в повному обсязі 04.10.2016 року.