Ухвала суду № 61814361, 05.10.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення апеляційної скарги

"05" жовтня 2016 р. Справа № 922/2843/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О., суддя Пелипенко Н.М.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (вх.№ 2639 Х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від "21" вересня 2016 р. у справі № 922/2843/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Термолайф", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення № 5 "Акціонерного товариства "Сбербанк Росії", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Термолайф" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить суд визнати недійсним Договір застави №1 від 12.09.2012р., укладений між сторонами в частині забезпечення виконання недійсних зобов'язань за:

- Договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., укладеним Приватним акціонерним товариством "Термолайф" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування ПАТ “Сбербанк”);

- Договором про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., укладеним між ПАТ “Харківський коксовий завод” та ПАТ “Дочірній банк Сбербанку Росії”;

- Договором про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012р., укладеним між ТОВ “Коксотрейд” та ПАТ “Дочірній банк Сбербанку Росії”.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 серпня 2016 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі.

19 вересня 2016 року відповідач - Публічне акціонерне товариство "Сбербанк", звернувся до господарського суду зі зустрічною позовною заявою, в якій просить суд звернути стягнення на предмет застави за Договором застави № 1 від 12.09.2012р., що належить Приватному акціонерному товариству "Термолайф" , а саме обладнання в кількості 1293 одиниць, перелічене в додатку №1 до договору застави, загальною вартістю 150697650,00 грн., шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" до Приватного акціонерного товариства "Термолайф" на загальну суму 62119753,15 дол. США та 533829965,95 грн., за договорами кредитної лінії:

- № 26-В/12/66/ЮО 894464,48 дол. США та 65798372,16 грн.;

- № 27-В/12/66/ЮО 13493894,10 дол. США та 135383038,09 грн.;

- № 28-В/12/66/ЮО 3832351,46 дол. США та 34180626,76 грн.;

- № 29-В/12/66/ЮО 460689,46 дол. США та 4206146,10 грн.;

- № 30-В/12/66/ЮО 35202477,09 дол. США та 283118406,54 грн.;

- № 31-В/12/66/ЮО 1235876,56 дол. США та 11143377,30 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 вересня 2016 року у справі №922/2843/16 (суддя Суслова В.В.) повернуто зустрічну позовну заяву та додані до неї документи на 14 аркушах без розгляду Публічному акціонерному товариству "Сбербанк".

Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" з ухвалою місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 21 вересня 2016 року у справі №922/2843/16 та передати справу № 922/2843/16 до господарського суду Харківської області для вирішення питання про прийняття зустрічного позову ПАТ "Сбербанк".

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду розглянула апеляційну скаргу відповідача та дійшла висновку про її повернення з наступних підстав.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частиною 3 статті 94 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” визначені розміри ставок судового збору, що справляється з апеляційних і касаційних скарг на судові рішення.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що апелянтом не надано доказів сплати судового збору за подання скарги, натомість до скарги додана заява про звільнення від сплати судового збору.

В обґрунтування вказаної заяви апелянт вказує на те, що банк знаходиться у скрутному фінансовому стані, а також зазначає, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про судовий збір”, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Згідно із пунктом 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Крім того, у пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України, від 12 листопада 2015 року №01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" зазначено, що за змістом положень статті 8 Закону питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом.

Таким чином, органи державної влади, суб'єкти господарювання та громадяни поставлено законом у рівні умови щодо обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасниками судового процесу перед іншими шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, скаржником не наведено доводи та не надано жодних доказів в підтвердження того, що його майновий стан дійсно перешкоджав (перешкоджає) сплаті ним судового збору у встановленому порядку і розмірі на час звернення з апеляційної скаргою.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також, апелянт посилається на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 19 червня .2001 року у справі "Креуз проти Польщі") стосовного того, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Разом з тим, як вбачається зі змісту наведеного рішення, воно стосуються саме законодавчого регулювання розміру та порядку сплати судового збору в контексті забезпечення дотримання прав та інтересів осіб, які звертаються до суду, а також законності мети встановлення судового збору, водночас із вказаного рішення не вбачається незаконності інституту судового збору як такого або ж необов'язковості виконання вимог чинних законів, якими врегульовано дані правовідносини. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001р. у справі "Креуз проти Польщі", на яке посилається апелянт, зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті Конвенції.

Оскільки відстрочення або звільнення від сплати судового збору є правом господарського суду, яким суд користується за наявності виключних обставин, яких у даному випадку скаржником не доведено та не додано доказів які б підтверджували скрутний фінансовий стан, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого господарського суду України від 19 лютого 2016 року у справі № 922/4590/15.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Після усунення зазначеної обставини, апеляційна скарга може бути подана повторно (ч. 4 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись ст.86, п.3 ч.1 ст.97 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Повернути апеляційну скаргу Публічному акціонерному товариству "Сбербанк".

Додаток: заявнику - матеріали скарги на 5 арк. та акт Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2016р. № 13-44/202 на 1 арк.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Пелипенко Н.М.