Постанова № 61803208, 16.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2016 року 810/2715/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "ЄВРОСЕМ" до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "ЄВРОСЕМ" з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Переяслав - Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 09.03.2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві вказує, що висновок відповідача щодо порушення приватним підприємством "Євросем" ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, обґрунтований виключно на підставі відсутності первинних документів в місці реалізації товарних запасів, тобто в магазині підприємства. Позивач стверджує, що облік товарних запасів ним ведеться, але не за місцем реалізації товарів, а на складах і в приміщеннях централізованої бухгалтерії, що відповідає вимогам закону.

Також, позивач зазначає, що оскаржувані рішення є незаконними, такими, що суперечать законодавству України та порушують законні інтереси позивача, оскільки висновки акта перевірки щодо проведення приватним підприємством «Євросем» розрахункової операції без роздрукування відповідного розрахункового документа не відповідає дійсності. У звязку з чим відповідач протиправно застосував положення п. 1, ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Крім того, позивач звертає увагу на те, що податковим органом було порушено порядок проведення фактичної перевірки, оскільки були відсутні підстави для її проведення.

В судове засідання призначене на 16 вересня 2016 року сторони не з'явились, повідомлені належним чином про дату, час та місце його проведення.

Від представника позивача до суду надійшло клопотання, в якому просить суд подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Заперечень на позов не надано. Водночас, на адресу суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Суд не знаходить підстав для зупинення провадження та визнання причини неприбуття представника відповідача у судове засідання поважними, оскільки поважними визнаються обставини, які є обєктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і повязані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі дій.

Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача, з невизначених причин, не є підставою для відкладення розгляду справи.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно із частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приватне підприємство "Євросем" є юридичною особою та здійснює торговельну діяльність через мережу магазинів. Як платник податків позивач перебуває на обліку в Переяслав-Хмельницькій об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

З матеріалів справи вбачається, що в лютому 2016 року посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області проведено фактичну перевірку дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами магазину за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Мала Каратуль, вул. Переяславська,6-б, який належить ПП "Євросем", за результатами якої складено Акт від 16. 02.2016 № 0292/1000/22/34218716.

На підставі даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.03.2016 № НОМЕР_1, згідно з яким до позивача за не ведення обліку товарів за місцем реалізації застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 12381 грн., та рішення про застосування фінансових санкцій від 09.03.2016 №0000492202, згідно з яким позивачу було нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1,00 грн. за роздрукування розрахункового документу, який не відповідав за формою та змістом розрахункових документів відповідно до Положення № 614.

Крім того, представником позивача стверджувалось, що перевірка проведена за відсутності підстав, визначених податковим законодавством, для її проведення.

Вважаючи висновок відповідача щодо проведеної перевірки необґрунтованим, а вчиненні дії неправомірними, позивачем було подане заперечення на акт від 15 лютого 2016 року, проте у своїй відповіді Переяслав-Хмельницька ОДПІ ГУ ДФС у Київській області вказала, що докази які наведені в заперечені є недостатніми для спростування порушень, які виявлені під час проведення перевірки.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення відповідача від 09.03.2016 р. №0000502202 та від 09.03.2016 № НОМЕР_2, Головним управлінням Державною фіскальною службою у Київській області було прийнято рішення № 1088/10/10-36-10-01-04 від 17.05.2016 року, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

За результатом розгляду повторної скарги позивача, Державною фіскальною службою України було прийнято рішення № 15998/6/99-99/1-0501-15 від 25.07.2016, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Однак, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Щодо посилань позивача на порушення порядку проведення фактичної перевірки , суд зазначає наступне.

Як закріплено у пункті 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 75.1.3 цього ж пункту фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

У відповідності до пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно положень підпункту 80.2.6 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3.

В той же час, пунктом 80.3 статті 80 Податкового кодексу України встановлено, що фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено проведення фактичної перевірки протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки лише у разі виявлення за результатами такої попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3.

Як встановлено під час судового розгляду підставою для проведення фактичної перевірки у лютому 2016 року були положення п. 80.2.6 ст. 80 Податкового Кодексу України.

Так, судом встановлено, що в 2015 року податковим органом проведено фактичну перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 18 травня 2015 року.

Відповідно до висновків даного Акту перевірки від 18 травня 2015 року, порушення податкового законодавства не виявлено.

Також, в матеріалах справи наявна книга обліку перевірок, в якій зроблено запис про початок проведення перевірки 18 травня 2015 року та засвідчено підписом представника контролюючого органу, який здійснював перевірку.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні правові підстави для контролю позивача саме в лютому 2016 року щодо припинення ним порушень норм чинного законодавства, оскільки попередньою перевіркою не було виявлено порушень податкового законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 Податкового кодексу України.

Отже, в даній справі відповідачем не доведено, що в лютому 2016 року фактичну перевірку позивача проведено за наявності визначеної п.п.80.2.6 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України підстави.

Відносно позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.03.2016 №0000502202 , суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Статтею 20 вказаного Закону визначено, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 5 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Даний Закон не зазначає необхідність зберігання документів первинного бухгалтерського обліку за місцезнаходженням товару.

В позовній заяві позивач зазначає, що на момент проведення перевірки оригінали первинних документів знаходилися в бухгалтерії центрального офісу ПП "Євросем" для проведення бухгалтерського обліку. На пропозицію переглянути данні первинні документи на машинних ( електронних) носіях у програмі 1С працівники Головного управління ДФС у Київській області відмовилися.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, з наведеного слідує, що відсутність первинних документів у місцях реалізації товарів, не свідчить про те, що підприємство у встановленому законодавством порядку не веде облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 19.06.2013 №К-32369/10 (справа №2а-1509/10/1070), від 27.06.2013 №К/9991/15657/11 (справа №2а-2592/10/1070), від 16.01.2013 №К/9991/26515/11 (справа №2а-1510/10/1070), від 14.11.2013 №К/9991/7953/11 (справа №2а-1508/10/1070), від 04.12.2013 №К-37973/10 (справа №2а-1511/10/1070), від 12.05.2014 №К/9991/14273/11 (справа №2а-1507/10/1070) та від 19.06.2014 №К/9991/73665/11 (справа №2а-9521/10/1070).

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено зберігання первинних документів, до яких належать податкові накладні та накладні (товарно-транспортні документи), безпосередньо у місцях реалізації товарів, тому твердження відповідача про те, що в магазині позивача за адресою: с. Мала Каратуль, вул. Переяславська,6-б, Переяслав-Хмельницький район, встановлено факт наявності продажу необлікованих належним чином товарів за місцем їх реалізації є неправомірним та необґрунтованим.

За таких обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.03.2016 №0000502202 щодо застосування до ПП "Євросем" штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12381,00 грн. суд вважає таким, що не відповідає правовим нормам, а тому підлягає скасуванню.

За результатами перевірки відповідачем також було складено податкове повідомлення-рішення 09.03.2016 №0000492202, згідно з яким позивачу було нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1,00 грн. за видачу розрахункового документу на сигарети "Ротманс-демі" де були відсутні обов'язкові реквізити в касовому чеку, а саме назва господарської одиниці.

Відповідно до п. 2, ст. 3 Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Субєкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобовязані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Головною обставиною справи, про що було зазначено в акті, позивачем здійснювалися розрахунки через РРО, шляхом роздрукування касових чеків, які не містили одного з обовязкових реквізитів, а саме: не містили назви господарської одиниці.

Статтею 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" встановлено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за №220/28350, касовий чек повинен містити такий обовязковий реквізит як «найменування господарської одиниці».

При цьому, пунктом 2 Розділу І вказаного Положення визначено, що найменування господарської одиниці - це найменування, яке зазначене в документі на право власності або користування господарською одиницею.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Малокаратульською сільською радою від 30.03.2011 року зазначено про те, що приватне підприємство " Євросем" є власником приміщення магазину та ганку, загальною площею 291, 60 кв.м., за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Мала Каратуль, вул. Переяславська,6-б.

У розрахункових документах позивача зазначається назва господарської одиниці "магазин" за адресою с. Мала Каратуль, вул. Переяславська, 6-б.

Тобто, у розрахункових документах позивач зазначив назву господарської одиниці, яка зазначена у свідоцтві про право власності.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не було порушено п.1, п.2, ст.2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (із змінами та доповненнями) та п. 2.1, п. 3.2 Положення про форму та зміст розрахункових документів, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до ПП " Євросем" штрафних ( фінансових санкцій у розмірі 12381,00 грн. та 1,00грн.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, як встановлено в ході розгляду справи, відповідачем не виконано обовязку щодо доказування правомірності свого рішення, та не доведено суду належними і допустимими доказами правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 09.03.2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Стягнути з Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь приватного підприємства "Євросем" (Код ЄДРПОУ 34218716) сплачений судовий збір в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.