Ухвала суду № 61800358, 20.09.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/4014/16 Головуючий у 1 інстанції: Борейко С.В.

Провадження № 22-ц/783/4751/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Ю. Р.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого Мікуш Ю.Р.,

суддів Ніткевича А.В., Павлишина О.Ф.

секретар Бохонко Е.Р.,

З участю: представника ПАТ «ВіЕс Банк» ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «ВіЕс Банк» на ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 25 травня 2016 року у справі за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваною ухвалою у клопотанні Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалу оскаржила представник позивача ОСОБА_2 В апеляційній скарзі зазначає, що вважає ухвалу такою, що постановлена з порушенням процесуального права. Постановляючи ухвалу суд першої інстанції не врахував, що 05 листопада 2013 року відповідач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом про визнання припиненим договору іпотеки укладеного між позивачем та ОСОБА_4 та в даний час справа перебуває на розгляді Апеляційного суду Львівської області (№464/11314/13). Стверджує, що дії відповідача свідчать про бажання уникнути відповідальності за кредитним договором №КF50902 від 17.07.2008 року шляхом зняття обтяження з квартири, що перебуває в заставі ПАТ «ВіЕс Банк» для подальшого її відчуження. Враховуючи наведене вважає, що невжиття заходів забезпечення позову за даних обставин може призвести до того, що рішення у даній справі може втратити для позивача вагу та інтерес, адже відновлення прав Банку полягає в можливості безперешкодного звернення стягнення на майно. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що відновлення прав позивача фактично не відбудеться, а ефект від рішення у справі для позивача буде запізнілим і вже не актуальним. Ймовірне подальше відчуження майна ускладнить наступне звернення стягнення Банком, як законним іпотекодержателем на майно та потребуватиме значно більшого часу або й може зробити неможливим подальше звернення стягнення. Просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Матеріалами справи та судом встановлено, що ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за кредитним договором №КF50902 ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 60000 доларів США на придбання продукції, для особистих потреб, безпосередньо не пов»язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов»язків найманого працівника. Перебуваючи у шлюбі на час отримання кредиту, дружина позичальника ОСОБА_3 надала свою згоду на укладення вказаного кредитного договору, що стверджується її підписом на останній сторінці договору. З метою забезпечення виконання зобов»язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_4 18.07.2008 року укладений іпотечний договір за яким позичальник ОСОБА_4 передав в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Чукаріна,30/47, яка належала позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2005 року. Крім цього,30 березня 2011 року між банком та ОСОБА_5 був укладений договір поруки з метою забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, а 15.05.2012 року при проведенні реструктуризації був укладений договір поруки №KF 50902. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 25 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, за ОСОБА_5 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, що перебуває в іпотеці ПАТ «ВіЕс Банк». Позичальник ОСОБА_4 помер та після його смерті ОСОБА_5 ззвернулась в суд з позовом про визнання договору поруки та договору іпотеки недійсним. Справа розглядалась судами неодноразово, однак враховуючи те, що ОСОБА_5 була солідарним боржником із ОСОБА_4 вважає, що заборгованість за кредитним договором повинна погашати саме вона.

Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про забезпечення позову, а саме накладення арешту на квартиру загальною площею 51,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Чукаріна,30/47, яка належить ОСОБА_3 В обґрунтування заяви зазначає, що враховуючи те, що ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом про припинення договору іпотеки, договорів поруки та справа в даний час перебуває на розгляді апеляційного суду є всі підстави вважати, що дії відповідачки свідчать про бажання уникнути відповідальності за кредитним договором шляхом зняття обтяження з квартири , що перебуває в заставі ПАТ «ВіЕс Банк» для подальшого її відчуження, що в майбутньому може унеможливити виконання рішення про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що попри оскарження договору іпотеки відповідачкою, іпотека залишається чинною, а відтак відсутні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказане нерухоме майно.

Колегія суддів вважає такий висновок суду обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв»язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідноч. ч.1-3 ст.152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно з ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,

згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У ст.3 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Враховуючи те, що договір іпотеки залишається дійсним, що стверджується також рішенням Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2016 року, забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно є безпідставним, оскільки відповідач не зможе відчужити вказане нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відтак, виходячи з того, що апелянтом не надано суду доказів про намір відповідачки відчужити майно, яке перебуває в іпотеці, а також враховуючи, що договір іпотеки залишається чинним, підстав для скасування законної ухвали суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307 ч.2 п.1, 312 ч.1 п.1, 314 ч.1 п.4, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ПАТ «ВіЕс Банк» відхилити.

Ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 25 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Ю.Р. Мікуш

Судді А.В. Ніткевич

ОСОБА_6